Верховний Маг

Розділ перший

- Дідько, як же мене болить голова – застогнав Річард.

Хлопець відкрив очі. В повітрі відчувалась сирість й запах плісняви, а саме повітря було неначе застояним і задушливим, лише через маленьку решітку, за лікоть від стелі, віяло свіжим й чистим повітрям. Сама кімната була кам’яною. По кутках виднілась цвіль й зовсім свіжа павутина досить великого павучка. Юнак лежав на кількох старих дошках поверх яких була волога солома.

Його доволі довге, чорне, наче сажа, волосся було брудним. Деякі локони були склеєні засохлою кров’ю. На чолі також виднілись кілька засохлих смужок крові. Обличчя він мав смугляве, лише білий шрам через ліву брову виділявся із загального образу. Капіляри на білках очей були злегка потріскані, чи то від недосипу чи від вчорашньої пригоди, чим сильніше виділяли світло-сині очі. З лівої ніздрі тонкого й трохи згорбленого соколиного носа також виднілась смужка сухої крові. В короткій, темній й густій бороді заплуталась маленька соломинка.

Хлопець поглянув на свої міцні й сильні руки. На кистях виднілись сліди від шнурків, які вже були майже синіми. На правому плечі знаходився досить довгий поріз, на якому вже встиг утворитись струп. Річард задер лахміття, яке прикривало його торс й побачив величезну, майже фіолетову, гематому на своєму стрункому й рельєфному тілі.

- Прекрасно, тепер я ще й в тюрмі! А можна було б обійтись без цього, якби той вартовий просто відстав від мене. Тоді мені б не довелось забивати його до напівсмерті його ж шоломом, а потім ще й відрізати мізинця його другові, який хотів вдарити мене мечем в спину.

Юнак потер ще раз потилицю, після чого звівся, опираючись на лікті.

В кутку кімнати, майже біля самої тюремної решітки, обпершись об стіну на нього дивилась дівчина.

Перше що виділялось, це її мигдалевидні очі й руде довге заплутане волосся, а потім довгі й гострі вуха. Тонкі, ніби ниточка, губи, короткий кирпатий ніс, яскраво виражені скули. Її обличчя було по-дитячому невинне, та очі, показували, її справжню. Важкий, суворий і рішучий погляд, який слідкував за кожним найменшим рухом, ніби дикий звір, якого загнали в глухий кут і який в будь-який момент готовий роздерти свого переслідувача на дрібні клапті.

Дівчина виглядала доволі підтягнутою. Склавши руки на грудях, вона надавала їм ще привабливішої форми. Хоча її стегна були дещо широкі, а талія низька – це придавало ельфійці ще більшого шарму.

Ельфійка нічого не робила, а лишень пильно дивилась на Річарда, який щойно прокинувся.

- Ем… Доброго ранку…? – розгублено промовив Річард.

Та дівчина далі стояла й просто дивилась на нього, ніби й не почула щойно сказаної фрази.

Хлопець обперся тепер вже на ліву руку й пробував встати, але лишень впав на лівий бік, вхопився за живіт й важко закашлявся. Полежавши так ще кілька хвилин, він знов спробував встати, на цей раз вже більш вдало.

І хоча Річарду й досі було досить важко стояти, він зробив кілька кроків в сторону дівчини.

Раптом прозвучав доволі тонкий і дзвінкий голосок

- Не радила б підходити ні на крок ближче, або до завтра ти можеш не дожити. – серйозно й спокійно промовила дівчина.

Річард холодно глянув на неї.

- І що ж зі мною може статись? Вб’єш мене і забереш мої речі? Ой, чекай, в мене ж вже і так все забрали.

- В твоєму стані тебе може вбити навіть восьмилітня дівчинка.

Річард окинув дівчину поглядом.

- Ну.. років тобі явно не вісім, тому, напевно, ще трохи поживу.

- Колись твій язик погубить тебе.

- Знала б ти, скільки разів я вже чув це.

Річард помаленьку, опираючись рукою об стіну підійшов до решітки. Його ріст дозволяв йому побачити що там за нею. Зелені рівнини, по яких розкинулись багато чисельні поля. Лише десь далеко на горизонті було видно ліс, поміж якого просвічувались яскраві промені сонця, яке якраз вставало.

- Тааа.. Не думав, що потраплю в тюрму тут, в Джаці. В місті, яке відоме своєю розпустою, беззаконням й работоргівлею кидають в тюрму лишень за те, що ти зробив дебош в корчмі. Я ж тільки хотів, щоб все було не як завжди.

Річард глянув через плече. Ельфійка так само стояла й просто спостерігала за кожним кроком хлопця.

Юнак повільно повернувся, обперся спиною до стіни й повільно сповз донизу, сівши на холодну кам’яну плитку.

- Так за що ти тут? – запитав він, розглядаючи дівчину через локони темного волосся.

Зупинившись на шиї, Річард помітив старий і грубий шрам, який, очевидно, був поставлений мечем.

Дівчина ще кілька секунд подивилась, а потім промовила

- А хіба тобі мало того, що я ельфійка й на мені нема нашийника? – в її голосі прозвучала нотка злості.

- А хіба є щось звичного в тому, що ти ельфійка й сидиш тут? Там, звідки я родом, людей садять в тюрму лишень, якщо вони щось зробили.

- Тоді видно ти дуже здалека.

- Можливо. Тож запитаю ще раз: за що сидиш?

- А якщо я не хочу відповідати?

- Твоє право. Я ж не можу змушувати тебе.

Настало незручне мовчання. На фоні чувся лишень скрегіт гризунів десь між стінами. Обоє ніби досліджували один одного поглядами вишукуючи якісь слабкості, які, в разі потреби, можна використати.

Раптово дівчина перервала мовчанку.

- Вбила я декого. – гаркнула дівчина.

- Він був впливовим?

- Можливо.

- І цього достатньо?

- Він був людиною, а цього достатньо.

На що хлопець лишень важко видихнув.

- Річард.

- Перепрошую?

- Мене так звати. Річард.

- Зрозуміло.

- А в тебе є ім’я чи так і залишишся для мене загадковою незнайомкою? – криво посміхнувшись, промовив він.

- А хіба імена важливі?

- Цілком.



Yatochka

#1220 в Фентезі
#1535 в Різне

У тексті є: магія, фентезі, пригоди

Відредаговано: 06.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись