Глава 17. Кімната

– А в електронному вигляді є? – Яринка не могла приховати щирої посмішки, яку викликав перегляд фотографій.

– Звісно, – Костянтина здивувала поведінка дівчини, але він вдало приховував власні емоції. Він продовжував зосереджено спостерігати за полонянкою, яку не міг зрозуміти, як не намагався.

– А можеш… Ми ж вже на «ти»? Можеш, будь ласка, скинути мені ці фотографії? А краще одразу Сергію. І його мамі. Уявляю, як йому це все сподобається, – Ярина весело посміхалась і хитала головою. Вона знову і знову переглядала фотографії тепер вже з розумінням, чому їх із Сергієм прийняли за пару. Якою б грубою дівчині не здавалась поведінка сусіда, все ж з боку він не так зле на неї дивиться.

– А тебе не обурює втручання у приватне життя? – чоловік насупив брови й склав руки будиночком перед собою.

– Ти про що? – Яринка ласкаво посміхнулась, поклала фотографії перед співрозмовником і сіла на край столу. – У мене й особистого життя немає.

Кримінальний авторитет вже давно почав підозрювати, що щось йшло не так від самого початку викрадення, а зараз полонянка майже напряму це підтверджує своїми словами. Поки що найлогічнішими видавалися два варіанти: або дівчина за час перебування у підвалі з’їхала з глузду від страху і несе якусь маячну, або вона каже правду.

– Ви із Сергієм зустрічаєтесь? – Костянтин підняв на дівчину похмурий погляд.

– Частіше, ніж мені хотілося б, – щиро зізналась Яринка, якій одразу згадався день перебування у морзі. – Особливо впродовж минулого тижня.

– Не в тому сенсі! – чоловіка виводила якась ірраціональна і нестабільна манера полонянки вести розмову. – Ти мене зрозуміла.

– Якщо відверто, то після перегляду фотографій я вже і не впевнена, – дівчина взяла до рук верхню фотокартку і скептично оглянула її. – Мені здається він якось недобре на мене дивиться, не помічаєш? Здається, він мене не кохає, – вона ображено розвела долонями та повернула знімок у загальну стопку.

– Ти знущаєшся з мене? – чоловік підхопився на ноги та уперся долонями у поверхню столу. Він наблизився до обличчя Яринки, яка вмить знітилась, і із загрозливою ласкавістю прошепотів: – Кажи мені правду або пристрелю тебе до біса.

Дівчина настільки перелякалась, що, здавалося, забула як дихати. Кримінальний авторитет вже здогадався, що трохи перестарався з погрозами, тому вирішив додати трохи питань, аби Ярині було легше дати йому бажану відповідь.

– На цій фотографії ви прокидаєтесь в одному ліжку, – Костянтин дістав улюблену фотографію, на якій цікавішими за солодку парочку були яскраві емоції Андрія, матері та Марії, коли вони виявили Сергія і Ярину на одному ложі. – У такій композиції ж не може бути іншого підтексту? Тут, – він взяв знімок із подіями біля моргу, – Сергій несе тебе на руках. Сергій. На руках, – Яринка уважно спостерігала за чоловіком, який показував їй фотокартки.

Дівчина вже майже сама почала вірити, що зустрічається зі своїм сусідом, але в останню мить все ж трухнула волоссям і похитала головою:

– Це все випадковий збіг обставин, – засмучено видихнула Ярина, яка все ж мріяла про захопливу історію кохання. Натомість вона має романтичні фотографії з сусідом, який її недолюблює. І навіть в полон потрапила до чоловіка, який вже має кохану дівчину, і стверджує, що вона може навіть не намагатись його спокусити. Чи не образливо?

– Стільки разів? – Костянтину важко було і повірити, і не вірити. Все видавалось якимсь нелогічним і неправильним. – У це важко повірити, – він щиро висловив свою думку і недовірливо примружив очі.

– Твоє право не вірити, – Яринка сумно дивилась в очі чоловіка і з сумом розуміла, що він ніколи не буде їй належати. – Але, на жаль, я не маю доказів на користь будь-якої з версій.

Поки чоловік стояв поруч зі столом і намагався обдумати нову інформацію, дівчина обережно обійшла стіл і опустилась у шкіряне крісло.

– Слухай, тут дуже круто, – вона розслаблено відкинулась на спинку крісла, прикрила очі та дозволила собі закинути ноги на стіл. Зрештою, кримінальний авторитет вже виявив, що вона не коханка Сергія, тому, скоріше за все, жити їй лишилось зовсім недовго.

– Припустімо, що ти не зустрічаєшся із Сергієм, – Костянтин підняв відчужений погляд на Ярину.

– Припустімо? Чому ти не можеш просто повірити мені на слово? – втомлено відгукнулась дівчина, але очі не відкрила.

– Ноги прибери, – невдоволено буркнув чоловік, але одразу ж різким рухом сам скинув ноги Яринки, яка тільки й встигнула зойкнути. Костянтин заховав фотографії назад до ящичка і набрав мобільним телефоном свого підлеглого: – Антон, хутко до мого кабінету.

Менш як за хвилину у двері постукали.

– Заходь!

Увійшов зовсім молодий хлопець, який одразу ж причинив за собою двері. Він одразу ж здивовано втупився у дівчину, що продовжувала займати шкіряне крісло. Костянтин наче тільки зараз згадав про полонянку та повільно повернувся до неї. Ярина удала, ніби не зрозуміла натяку, і залишилась на місці. Чоловік смиренно кивнув – якщо полонянка не хоче бути слухняною, доведеться застосувати примус.

– Що там з водою? – кримінальний авторитет втомлено звернувся до Антона.

– Виявилось, чоловік з сусіднього дому в минулому був сантехніком. Коли він побачив підвал, то дуже лаявся і ми…