Вибери кохання

Глава 30. Джеймс

Я прокинувся від нестерпного головного болю. Таке враження, ніби на мою голову впала кувалда.  До головного болю додався ще й біль в потилиці, я потягнувся до неї  рукою і намацав синець, який боляче пульсував. От чорт! Як же мене угараздило? Знайшовши у собі сили, я піднявся та сів на ліжку, потираючи рукою поранено потилицю. Я все, ще не міг зрозуміти де я, і що я. Що це за будинок? А головне, як же я тут опинився!? О! Чого це я без одягу? В моєму мозку відбувся спалах... Ешлі!!! Пам'ять складала спогади за останні кілька годин в пазл, та все ж таки одного елементу не вистачало. 

 Коли, я їхав на роботу до мене подзвонила Ешлі. Спочатку, не хотів піднімати трубку та дівчина була наполеглива, мій телефон розжарився від кількості пропущених викликів. Я взяв трубку, але тільки, сказати, щоб вона відчепилася і котилася під три чорти. 

 - Чого, тобі треба Ешлі? - прогарчав я в трубку. 

 - Любий, може зустрінемося? - солодко прощебетала Ешлі. 

 - Нам з тобою не має про, що говорити! Залиш мене в спокої! -  я вже перейшов на крик. 

 - Котику! Не злися на мене! Я тебе кохаю! -  з її вуст мало не мед стікав. 

 - Ти знову за старе! Ешлі, на що ти розраховуєш!? Я не ніколи не кохав, і не покохаю тебе. Моя тобі порада: відчепись від мене. Тобі нічого не світить! Ясно!  - я вчепився руками в кермо авто і ледь стримував себе, щоб не послати ту шльондру. 

 -  Джеймс, мені все одно, що ти думаєш про мене! Ти будеш мій! Чого б це мені не коштувало! 

 - Та, ти, що? Я так бачу, що людської мови ти не розумієш? -  я вже не міг стримувати і різко загальмував. 

 - Любий, я завжди маю те, що хочу! А зараз, я хочу тебе - Джеймс... -  нахабства цій дівчині не позичати. 

 -  Ти геть збожеволіла, Ешлі! - вже хотів натиснути на кнопку завершення виклику, але Ешлі сказала таке від чого мені мороз по шкірі пішов.. 

 - Котику, у мене є одне цікаве відео, - повільно протягнула Ешлі, -  Пам'ятаєш, вечірку, яку  за кілька днів до твого від' їзду організував Макс... 

 Я одразу згадав ту злощасну вечірку, тоді я сильно напився, не тому, що радів поверненню додому, а від почуття відрази, що  знову мені доведеться жити під одним дахом з Анною. Яким, же я був ідіотом! Знав би, що Анна стане коханням всього мого життя, до ніякої Англії, я б нізащо навчатися не поїхав. Був би завжди поруч з нею. 

 - Так, пам'ятаю, і що з того! - відрізав я. 

 -  Ти пам'ятаєш, як ми з тобою тоді... -  єхидно сказала Ешлі. 

 Договорювати їй не довелося. Так, ми з нею в ту ніч переспали. 

 -  Ну і.. - я видихнув і відкинув голову на сидіння. 

  - А, те що в мене є одне цікаве відео де ми з тобою пристрасно кохаємося. Джеймс, а ти дуже старався, щоб я дістала задоволення. - Ешлі смакувала кожне слово, -  Анні сподобалося те фото - де я позую в нижній білизні? А, що буде якщо я покажу їй відео? Думаю, вона оцінить... 

 - Що!? Що ти сказала!? - кричав я в трубку, - Не смій цього роботи! Я вб'ю тебе! 

  - Тобі, стало її шкода? Бідолашна Анна... -  знущалася Ешлі. 

  -  Чого тобі треба? - про себе я думав, якщо знайду Ешлі, то вона пожалкує, що народилася на світ. 

  - Приїзди до мене через годину. Прескот стріт, одинадцять. Попередню, якщо, ти задумаєш мене обдурити і не приїдеш, та я на протязі десяти хвилин після закінчення часу відправлю Анні відео, нехай порадується за нас. 

  - Гаразд! Буду через годину! Не смій відправляти те відо Анні! Бо клянуся ти пожалкуєш про це!!! -  якщо Анна перегляне те відео, то це остаточно її доб'є. 

Через годину, я був за вказаною адресою. Цей будинок належав сім'ї Ешлі. Я увійшов до будинку, та застив на порозі. Передімною стояла Ешлі у вульгарній, чорній білизні в солодко посміхалася. 

  - Привіт, любий! Я скучила за тобою! 

  - Де відео!!? - гарчу я.

  - Усьому свій час... А зараз іди до мене! - Ешлі простягнула до мене свої руки, а далі тупий біль в області потилиці і я відключився. 

  Я швидко знайшов штати і поспіхом натягнув їх. Потім вибіг з кімнати і почав кликати Ешлі. 

  - Ешлі! Ешлі! Де ти? - щосили кричав я, та ніхто не озивався. 

 Я спустився сходами на перший поверх, і в ту ж хвилину моє серце зупинилося. На підлозі лежала Анна, вона лежала у калюжі крові. 

  - Анно! Анно! Моя кохана дівчинка! Що ж вона з тобою зробила? Як ти тут опинилась? - я рвав на собі волосся. 

 Я стояв на колінах перед Анною, хотів привести її до тями, але вона не відповідала. Крові ставало більше...О, Боже!! ДИТИНА!!! Мій світ почорнів в один момент. Я кинувся за телефоном, щоб подзвонити в швидку, вони приїхали через вісім хвилин і забрали  Анну до лікарні. 

Тримаючи кохану за руку, я повторював :

  - Кохана! Тримайся! Тримайся! Ви з дитиною все, що в мене є! 

 Анну забрали в операційну. Я чекав майже дві години. Коли до мене вийшов лікар то просто, поклав свою руку мені на плече і рівним голосом сказав:

  - Мені дуже шкода... Ми зробили все, що могли та дитину врятувати не вдалося. Анну занадто пізно привезли, до того ж вона втратила багато крові і її життя висить на волосині. Я запевняю, що ми робимо все можливе, аби Анна вижила та гарантій дати не можемо. 

 Лікар повернувся назад в операційну. А я стояв як викопаний. Моє серце розірвалося на сотні шматочків. Мене охопив чорний відчай. Невже мені не судилося взяти на руки цю дитину!? О! Боже! За що!? За що Анна має все це пережити? Якщо вони її не врятують, то мені сенсу жити  - немає... 

 

 

 

 

 

 

 



Mila L

Відредаговано: 18.10.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись