Вибір Серця

РОЗДІЛ 41. Їхня історія і Чому сталося те, що сталося


Jacob Lee - Chariot.

Із самих своїх років розпеченої молодості Еміт Дрангедал, що тоді ще був спадкоємним принцом Міронези, був непосидючим, дуже любив подорожувати і пробувати різні магічні винаходи. Так як сам хлопець магією, на жаль, не володів, то з собою завжди кудись брав доброго знайомого і так званого свого чаклуна Мідаса, з яким вони потім, як не дивно, стали такими добрими друзями, що вже не уявляли якихось пригод один без одного.

Безсумнівно, тому що принц був спадкоємцем і єдиним у імператорській сім'ї, його батьки вже давно шукали йому якусь наречену, що була би зі знатного роду й могла сподобатися хлопцеві. Та лишень батько чи матір починали про це щось говорити, як Еміт миттю за допомогою папірусу викликав Мідаса з чіткими словами: "У мене планується нова подорож!" І відразу після них на пожовклому аркуші вимальовувалася якась мітка, а далі сам власник предмету зв'язку переміщався до свого друга. Вони з ним уже давно домовилися про те, що тільки-но принц говоритиме йому ці слова, той телепортуватиме його до себе, щоб таким чином інший уникнув чергової розмови про одруження.

Якщо говорити чесно, то Мідас не один раз серйозно говорив із Емітом про те, що він зовсім не повинен так до цього ставитися і що без дружини хлопець не зможе стати імператором. Але завзятий парубок із кострубатим волоссям темно-синього кольору тоді всіляко відмахувався від таких строгих розмов, хоча сам подумки розумів, що постійно тікати від цього у нього не вийде.

Одного разу сталося так, що Еміт із довговухим Мідасом, який мав зябра на шиї, карі очі й багряну чуприну, відправилися у чергову подорож, адже дізналися, що на краю імперії був відкритий якийсь завод із виробництва магічних порталів.

Потрапивши туди, вони почали випробовувати все, що можна, попередньо заплативши за це власникам. І було таке, що придбали у них телепортаційний прилад, який під час збору вийшов із ладу, а майстер, чомусь, відмовився його переробляти.
Мідас розказав другові, що може поекспериментувати з цим, тому вони його й купили. Чаклун імператора, а також його особистий радник, все своє життя присвятив дослідженню магії, її природи, всіх можливих проявів і різних заклинань, сувоїв, проклять чи зіль. Узявшись за вивчення того приладу серйозно, він згодом щасливо повідомив принцові, що той таки кудись переміщає. Але в таке місце, яке Мідас ще ніколи до цього не зустрічав. Де люди зовсім по-іншому вдягнені, де немає інших рас, де він сам виглядає, як людина, де будинки мають інакший екстер'єр і де є різні незрозумілі інструменти.

Загорівшись цікавістю, нестримний Еміт тут же захотів туди потрапити. Чаклун його спершу трохи відмовляв, але коли зрозумів, що все марно, вони обоє зібрали трохи харчів у дорогу і запустили телепорт. Засіб переміщення змусив їх з'явитися у звичайному лісі, недалеко від якого чувся буденний гамір міста. Відразу подумавши про зовнішній вигляд, Мідас із Емітом, як би того одному не хотілося, вправно викрали з якоїсь крамниці підходящий одяг, щоб все-таки не привертати до себе зайвої уваги. Щоправда, через незвичне забарвлення волосся Мідаса люди на нього не раз обзиралися, бо ж у принца воно виглядало просто чорнявим, якщо не придивитися, але його аметринові очі теж робили свою справу. Проте, вони обходилися лише дивними поглядами перехожих і ніхто до них нічого не говорив, тому що багато людей вже звикло, що в сучасному суспільстві всі виражаються по-своєму.

І в цьому ж місті жила вродлива сіроока дівчина, що володіла довгим прямим русявим волоссям і тендітними рисами лиця. Батьків на той час уже не мала, тому що їй було п'ятнадцять, коли від раку помер тато, а вже шість років по тому з життя пішла і мама. Олівія сама заробляла на життя, працюючи журналістом у місцевій столичній газеті. Вона пливла за течією, час від часу перемагаючи труднощі, що траплялися на шляху. Але було так недовго, поки одного дня красуня під час прогулянки вулицями міста не зіткнулася з вельми квапливим молодиком, який повним ходом від когось тікав, а за ним біг і другий.

— Пробачте, це вона нас змусила! — сховавшись за дівчину, раптово закричав незнайомець до двох чоловіків із поліції, які поспішно підійшли до них.

— Пані, якщо не хочете проблем, заплатіть за книги, які вони вкрали, — строгим голосом звернувся до шокованої Олівії один із них. Вона спершу нерозуміюче кліпала, тоді, оцінивши тих двох диваків цупким поглядом, почала щось собі під ніс шкабарчати. Тоді ж залізла до сумочки і, знайшовши гроші, вручила їх поліцейському. — Триста, пані. Вони не дві книги вкрали, — безпристрасно очікуючи на так звану доплату, заявив патрульний. Олівія лише невдоволено пирхнула, а тоді витягла ще додаткову суму й твердо поклала її тому на долоню.

— На здоров'я, — зловісно прошипіла крізь стиснені зуби вона, явно відчуваючи, що її могли обдурити щодо кількості, але доказів ніяких не мала при собі, тому змирилася.

— Дякую, ти нас врятувала! — щасливо вишкірився Еміт, коли охоронці закону пішли геть. Та не встиг він отямитись, як славнозвісна рятівниця добряче тріснула його по обличчю сумкою.

— Та як ви сміли мене використати?! Негідники! — не припиняла обурюватися жертва обставин.

— Пробачте нас, будь ласка, — звернувся до розлюченої представниці прекрасної статі Мідас, трохи вклонившись. — Ми немісцеві, тому захотіли більше дізнатися про все. А так як скрутне становище загнало нас до цього міста без ніяких грошей, ми були змушені вкрасти ті книги, — та не зумів він договорити, як і йому прилетів по голові добрячий удар жіночою сумочкою, через що Еміт з нього істерично зареготав.

— Ніхто вам не давав права красти, навіть якщо ви без грошей! А тим більше – виставляти мене винною! А якби я не мала при собі потрібної суми?? Ми б усі троє зараз були в поліцейському відділку! Ах ви, поганці! — Олівія ще раз замахнулася на хлопців, мов стара бабка, але не влучила, бо вони вже почали чимдуж бігти від неї. Але дівчина не збиралася залишати їх недостатньо покараними, тому кинулася за ними.



Asteriya

Відредаговано: 31.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись