Вибрик долі

Розділ 3. Мото-шоу

діл 3. Мото-шоу
Весь ранок я переконувала себе, що день чудовий. Але все справді було добре: а те, що я спіткнулася об свою ногу вранці і мало не вбилася, було цілком звично і в найкращі дні. І те, що я замість цукру в кружку насипала сіль, (це якщо брати до уваги, що я п'ю чай без цукру). Та з ким не буває. 
Тільки до вечора, за зборами, я забула думати про успіхи і невдачі. Прискіпливо вивчаючи себе в дзеркалі, я намагалася домогтися досконалості або хоча б її подібності. Чіткий макіяж: акцент на очі; правильно укладене волосся, світлий блиск на губах - і все, я дуже навіть непогано виглядаю! Чорні шкіряні штани, туфлі на шпильці, майка. Загалом, одяг для важливої нагоди.
Телефон розривався цілу годину.  Нарешті, я могла йти у вільний політ. З прискореним серцебиттям, спускаючись вниз по сходовому майданчику, я не помічала нічого на своєму шляху. 
Швидко підбігаючи з винуватим обличчям до білої машинки, де невдоволено сидів мій найкращий друг. Хто сказав, що дружба між хлопцем і дівчиною неможлива? Можу спростувати на власному досвіді! Ми з Владом стали друзями ще в школі, він був на кілька років старший.
Як тільки зачинилися двері, Влад зірвав машину з місця. Зрідка примудряючись кидати на мене докірливі погляди. 
- Зате я гарна, - знизала я плечима.
- А навіщо тобі це, - знизав він плечима, - ти все одно любиш ходити як обірванка, - його не зупинив навіть мій обурений погляд. 
- Я віддаю перевагу природній красі! - обурилася я. 
- Та тобі просто лінь, не бреши мені , - зморщився Влад.
- А ти на дорогу дивись! - тут же вказала я йому напрямок. Схрестивши руки на грудях ображено надулася. - В балетках, наприклад, і ходити легше, і бігати. А я часто спізнююся. А от широкі безформні майки - то моя таємна любов, в них зручно, та й виглядають вони непогано. Головне все правильно підібрати. 
Нарешті, ми прибули на місце. Я вийшла на темну вулицю, мигцем милуючись зірками. Скрізь горіли вогні фар байків. Я їх у такій кількості в житті не бачила, деякі були навіть симпатичними. Але у мене до них було ставлення однозначне: катаються на них ненормальні любителі екстриму, а друге значення байків допомагати своїм власникам чіпляти дівчат.
Я подивилася на гірки, з яких вони повинні були кататися - моє дихання відразу перехопило. 
- Гей, ціпонька! - почула як до мене заговорили, до мене тут же підійшов Влад, відводячи іншим. 
Ми підходили до групи друзів Влада і серед них... я відразу його впізнала, серце приємно защеміло; я тут же випрямила спину, і почала робити спроби розслабити обличчя і виглядати невимушено. 
- Всім привіт, знайомтеся Олександра, - підштовхнув мене Влад.
- Та ніби знайомі, - пролунали смішки.
Бачилися ми з ними пару раз від сили, могли б і ще раз познайомитися, я ось імена більшості не пам'ятаю. Але я-то власне і не до них приїхала. Тому розправивши плечі попрямувала до своєї мети... хм... до симпатичного мені хлопцеві.
- О, ти теж будеш, - зробивши захопленими очі, заговорила я з Ігорем, вказуючи на гірки і намагаючись вірно підібрати слово, - виступати?
Він розсміявся:
- Збираюся, - кивнув він.
- Це так класно! - я сплеснула в долоні, ніби це найкраще, що могло коли-небудь, з кимось статися. 
- Це точно, - він кинув закохану посмішку в свій байк.
Я теж подивилася на нього, але якби яне не намагалася а перетворити погляд, яким я дивилася на машину вбивцю в закоханий не вийшло. 
- Не боїшся небезпеки? - кокетливо запитала я, спираючись на поручні і посміхаючись йому. Його погляд пройшовся по моєму тілу, яке не можна було назвати ідеальним. До стандарту 90-60-90 мені було далеко, і навряд чи коли-небудь я змогла б його домогтися. Але я досить висока і у мене досить тонка талія, щоправда широкі стегна. Але яу на мене, то  краще бути пухкенькою ніж сушеною воблою, а жирною мене не можна назвати.
- Вона захоплює, - промовив він, дивлячись вперед, - починається.
Мій друг, - кивнув він. Мені довелося повернутися обличчям до турнікетів, чи як їх там звуть. 
Божевільний байкер, газонув на землі, за сигналом він зірвався зі свого місця на просто неймовірної швидкості. Мій дух відразу ж захопило, я трималась за перила, скоса подивилася на захоплений погляд Ігоря, але як не намагалася зробити свій погляд таким же мені не вдавалося. Коли водій зробив чортову петлю в повітрі, я думала, що моє серце вистрибне, а до горла став підкочувати ком. Хоча видовище справді було захоплюючим, мені стало цікаво, що вони відчувають в цей момент.
Злетівши вгору по гірці, мотоцикл перекинувся в повітрі, різко опускаючись вниз. Була б я трохи сильнішою і перила б зламалися під моїми руками, настільки я їх сильно стиснула в цей момент.
Арену поглинули оглушливі звуки, удари, всі закричали. Ігор поклав мені руку на плече, нахиляючись промовив:
- Я наступний, дивись.
- Я не пропущу ні однієї миті! - одразу вигукнула я, - удачі! Впевнена, ти будеш найкращим!
Той, посміхнувшись ще сильніше, пішов спускатися, поки мотоцикліст зірвавши свій шолом, насолоджуючись криками, попрямував назад. Але я його майже не бачила. 
- Як тобі? - почула я знайомий голос, обернулася мені посміхалася Алла, подруга Влада. Я кивнула їй, показавши знак, що все супер. Ігор вийшов на поле, котячи за собою байк.
Влад передав мені пляшку пива. Може напій і не жіночий, але мені він подобався. Я стала повільно відпивати.  На жаль, моєму другу було не зовсім до мене, але я і не наполягала. Ігор перевіряв, роботу двигуна мотоцикла внизу, коли я відчула, що наді мною нависла тінь.
- Невже пані Радченко?, - пролунав голос, зовсім поруч зі мною.
Я тут же поперхнулася,  з пива потекла піна.  Навіть в такому стані я примудрилася збагнути що тут коїться і направити пляшку, якби ненароком, на цю жахливу людину. Він спохмурнів відскакуючи.
- Не може бути, - нарешті, сипло вимовила я, дивлячись на Сергія... знову не згадавши його по батькові.
- Це доля, - він поклав руку на серце зовсім як я, на обличчі стояла насмішка.
Він не виглядав настільки злим, як раніше, був одягнений у форму мотоцикліста, я з подивом це зауважила. - Значить випиваємо, - він схрестив руки на грудях, корчачи з себе викладача.
- Це не моє, - одразу ж відповіла я, зовсім не думаючи, що мені можна. Він підняв брову, - тобто це лимонад.
- Вперше бачу лимонад Robert Dоms" світлий", - гмикнув він.
- Взагалі-то м'яке... тобто, це особливий сорт, - швидко виправилася я, невинно поплескавши віями, - так ось чим займаються ботаніки у вільний час.
- Не впевнений, що зрозумів тебе, - промовив він.
- Ну, як же, ви ж препод, значить ботан.
- Яка виняткова логіка, - усміхнувся він, - слухай, а тобі б пасував білий колір волосся, навіщо перефарбовуєш?
Я заскреготіла зубами.
- Ну-ну, бобер, - він поплескав мене по плечу. БОБЕР? Мої очі стали скляними і  я дивилася прямо перед собою, - а тобі можна тут знаходиться? - він подивився на годинник, - комендантська година вже дала відбій.
- Я повнолітня, - обурилася я.
- Ти студентка, - не погодився викладач, - цікаво як відреагує ректорат, якщо дізнається, чим студенти займаються, - він закотив очі, ніби не він говорив.
- Цікаво, як відреагує ректорат, якщо дізнаються чим  їх викладачі займаються, - я не залишилася в боргу. - Та ще й студентів намагаються вбити!
- Ти полізла мені під машину! - тут же зашипів він.
- Це не правда! - заволала я, але в цей момент закричали всі.. Улюлюкання і оплески лунали звідусіль, тому на мене ніхто не звернув уваги. Хлопець втомлено потер очі. 
- А домашнє завдання ти підготувала,перед тим як відпочивати? - строго запитав він. 
Він мене вбиває, два дні як преподом став, а вдає з себе бозна-що.
- А чого ви до мене причепилися?
- Переживаю за рівень підготовки на своїх парах, - серйозно відповів він. Я лише пирхнула на це.
- Нам нічого не задавали, - через пару хвилин пробурчала я.
- Та невже? - здивувався хлопець, карі очі загорілися небезпечним блиском, - а от я прекрасно пам'ятаю, що задавав.
- Та ви напевно хотіли, але забули...
- Олександра! - почули ми голос, Сергій з подивом подивився на Ігоря, який підійшов до нас, потискуючи руку і обіймаючи мого викладача. Мене від цього почало вивертати. 
- І ти тут, вже познайомилися? - посміхнувся він повернувся до мене. - Ну як я? Краще ніж він до цього? - він притягнув Сергія за шию до себе. Я усвідомила, що першим виступав Сергій, - на твоє вона дивилася не відриваючись і здригаючись при кожному різкому русі, - говорив він зі сміхом моєму викладачеві.
Очі Сергія відразу загорілися, а я ж не знала, що це був він. Все моє єство зайнялося обуренням, я ображено подивилася на хлопців.
- Набагато краще! - тут же стала говорити я, опромінюючись посмішкою, Сергій підняв брови, - це було настільки захоплююче! Я просто не могла очей відвести! так класно! - я говорила, роблячи мрійливим погляд, чомусь вираз обличчя Сергія ставав все більш і більш скептичним, - цьому профану далеко до тебе, зі своїми прямолінійними і передбачуваними рухами.
- Та ну? - не повірив Сергій, - а який момент тобі особливо сподобався? - запитав він, Ігор тут же з цікавістю на мене втупився.
- Це було настільки чудово, що виділити всього один, було б просто неповагою, - одразу ж відповіла я.
Хтось відволік хлопців і вони відвернулися, я зразу ж  стала корчити пики  Сергію,  хто ж знав, що він у цей момент обернеться, а я не відразу зауважу.
- Піду я, - я замахала у невизначеному напрямку.
- Додому, - підказав математик.
- Час дитячий, - насупився Ігорчик, о, він такий милий. 
- Це точно, - я підморгнула йому, на що Сергій тут же закотив очі. 
Я роздратовано показала йому не пристойний жест, але на жаль тільки в думках, статус і присутність поруч Ігоря мені не дозволяли цього зробити, і трафило  ж мене. Треба терміново зателефонувати мамі! - вирішила я, нехай прибирає своє псування.
- Піду, хлопців знайду, - посміхнулася я хлопцям, і попрямувала далі від цього ідіота. Зі злості допиваючи пляшку пива майже залпом. Але знайшовши свого друга, єдине, що я змогла домогтися від нього ще одну пляшку пива, однак з моїм настроєм цього було досить. Тут же музика заграла голосніше. Хтось знову виступав, пролунали оглушливі крики. Подаючись загальному настрою, я теж крикнула. 
Через виступ, коли я стояла на самоті, сумно роблячи невеликі ковтки, я краєм ока помітила, що мого Ігорка охмуряє якась красуня, але я не могла відразу кинутися відбивати хлопця, оскільки поруч з ним крутився цей говню... тобто глибоко шанований викладач. Хоч я його поруч з ними і не зауважувала, але точно знала, що як тільки я опинюся поряд, цей... глибоко шанований син декана, чи хто там його батько, знов з'явиться. Та й весь настрій  як вітром здуло. Кайфу від мотошоу я ніякого не отримувала, тому нічого не залишалося, крім того як повертатися додому. 
Блін... на цю сходку нам довелося виїхати аж за Коломию. Шлях додому обіцяв бути довгим, для початку проїхати це  величезне місто і тільки потім за годину опинитися в моєму маленькому містечку.
Влада на горизонті я ніде не бачила, та й не хотілося його відволікати, він безумовно поїхав би зі мною, але пригадував би зруйнований вечір ще довго, тим більше, що тут його стихія, доступні красуні купа екстриму тощо. Було досить пізно, або правильніше сказати досить рано. Ми виїхали вже вночі, так що скоро повинен був наступити ранок, але мій неіснуючий годинник на руці зупинився і не хотів говорити котра година, телефон слабо попискував, глибоко в моїй не маленькій сумочці, оголошуючи, що жити йому залишилося небагато, якщо його не зарядити.
О, мій телефончик у мене особливий! Я з ним не розлучаюся вже третій рік, кому потрібні айфони, коли є він старенький нокіа, у нас з ним зв'язок! Він ніколи не відключиться і не сяде будинку, немає такого, так нудно! Він дочекається того моменту, коли буде мені найбільше необхідний!
Так, а чого переживати? Я стала оглядатися, навколо мене було напрочуд багато людей, хто-небудь та й погодиться підвезти дівчину. Я оглянула всіх трохи каламутним поглядом. А все через дію великої кількості алкоголю на порожній шлунок, дві баночки, а голова вже затьмарена. 
Примітивши досить симпатичного хлопця, без форми мотоцикліста, що означало, що він має машину, (яким чином чудеса моєї логіки дозволили мені додуматися  до цього залишалося тільки гадати), я вже попрямувала у його бік. Але і його забрали прямо перед моїм носом, я розчаровано стала ритися в сумочці, маючи намір викликати таксі, але снікерс,що так вдало потрапив мені в руку абсолютно змінив мої плани, і більш того змусив забути про все інше!
На обличчі з'явилася промениста посмішка, телефон жалібно пискнувши в останній раз, замовк до наступного дня. Але мене це не турбувало, зі мною снікрес - не гальмуй! Я встала подумки згадувати всі дурні реклами пов'язані з цим батончиком, і як раз зіткнулася зі своїм спасителем. Молодий хлопець, спочатку розлютившись хотів накричати, але побачивши, що зіткнувся з дівчиною, вибачився і галантно вклонився, підтримуючи мене під лікоть, щоб я не втратила рівновагу. 
Який він милий, але мене не провести, вже я-то знала, чого він хоче насправді. Але тут нічого не поробиш, це сумно визнавати, але світ він такий який є, і якщо тобі потрібно щось отримати від людей, то треба і щось віддати взамін. А я зараз була готова зробити що завгодно, лише б опинитися вдома в затишному ліжечку, під теплою ковдрою і полинути в приємний сон, до рожевих слонів. 
Я почала покусувати нижню губу, поглядаючи на хлопця з-під опущених вій, він пару раз здригнувся. Рука, що підтримувала мою, трохи ослабла і стала мене погладжувати. Я зробила крок ближче до нього, притискаючись майже в впритул, моє обличчя впиралося прямо в його плече. Тому я підняла голову до нього, дивлячись прямо в очі ніжно посміхаючись:
- Хочеш? - тихо запитала я.
- Дуже, - піддаючись трохи вперед з предихом відповів хлопець. Його рука трохи стиснула моє плече. І тільки я збиралася віддати найцінніше в моєму житті як почула вражений злий голос у нас за спинами: 
- Радченко, ти що твориш? - я невдоволено закотила очі обертаючись. 
За нами стояли Влад з Сергієм, і Аллою, Влад стояв мовчки лише б'ючи себе по лобі рукою і хитаючи головою. А ось Сергій палав подивом і невдоволенням.
- Та я шоколадкою з ним ділюся, - відповіла я, показуючи батончик, - а ви що подумали?
- Ти кому це марення розповідаєш? - розсердився мій викладач.
- О, ні, - глибоко вдихнув мій друг дитинства, - вона дійсно хотіла віддати шоколадку, я її давно знаю, - промовив він, схрещуючи руки на грудях. 
Очі Сергія стали ще більш здивованими, він подивився мені в очі.
- Не гальмуй - снікерсуй, - проспівала я, показуючи мій заповітний батончик, - я, між іншим, зібралася його віддати, тільки за те, щоб мене відвезли додому, - промовила я, дивлячись на них як на ідіотів, але в моїй свідомості вони в той вечір ними й були. 
- Я відвезу, - відразу ж погодився хлопець, розпливаючись в усмішці і підходячи до мене.
- Остинь, - Влад поплескав його по плечу, - гаразд, поїхали, - махнув він на мене рукою.
- Ні-ні, - я замотала головою, - я знаю, ти хочеш залишитися, я потім буду відчувати себе винуватою і не спати сотню років, - пробурчала я.
- Я збирався їхати додому, - втомлено промовив Сергій, - поїхали.
- Нєа, - це я сказала мимовільно чіпляючись за Влада, - з чого це така доброта? - підозріло запитала я.
- Ви знайомі? - здивувався мій друг.
- Він мій новий викладач, - досить гучним шепотом повідомила його я, йому на саме вухо, Владик тут же скривився від цього, з ще більшим здивуванням подивився на Сергія, силкуючись уявити того в ролі викладача.
- Тоді гаразд, - знизав він плечима, залишаючи мене на піклування мого майже вбивці. Зрадник! Але Влад не збирався мене слухати, і щось глибоко всередині підказувало мені, що він не буде вночі не спати через муки совісті, та й потім звідки вона в нього? Я похмуро подивилася на Сергія, тримаючи руки в схрещеному стані, виронила:
- Так для відомості, - промовила я, - з ВАМИ, - я навмисне виділила це слово, - ділитися шоколадкою я - не буду.
Його очі тільки вирячились на мене, потім він похитав головою.
- Кому потрібен твій батончик, - скривився хлопець, розвертаючись і йдучи геть, мені довелося йти за ним.



Gallus Anonymous (Mari Ziniak)

Відредаговано: 14.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись