Вибрик долі

Глава 9. Непроханий гість

- Чому ти мокра? - запитала я, намагаючись закрити двері перед носом Сергія, який ну аж надто часто мені попадався на очі останнім часом. Він помітивши мої дії, тут же проліз і зупинив двері рукою, почалася беззвучна боротьба в якій я програла.
- Ох, ти не одна! - я опустила руку на груди, - пробачте, я не помітила, що там ще хтось був, - промовила я і пропустила хлопця до квартири. Його погляд змінився з ураженого, на злий і хитрий, наче він уже знав, хто це зробив. Пф... нічого не доведе!
- Уявляєш! - вигукнула Валентина, - хтось з вашого будинку вилив на нас воду!
- Що? - здивувалася я, - навіщо? - я подивилася на Сергія, та, судячи з його погляду він вже знав хто.
- Я не знаю! огидний день! - вона похитала головою, - дай мені що-небудь переодягнутися, - наказала вона. - І йому, - вона кинула на нього засмучений погляд, тут же відвернула голову. Викладач подивився на Валю, і раптом трохи посміхнувся, і можу заприсягтися, що губами вимовив "Ах, ця Валентина".
- У мене нічого йому дати, - я заплескала віями.
- Я прийму душ, - і не чекаючи дозволу, сам попрямував туди. Валя в цей час, скептично оглянула мій одяг, вибрала, витерлася рушником. За цей час я дізналася, що побачення не вдалося (хто б сумнівався, з цією людиною), але сказала, що відмовлятися від нього не збирається. Я лише побажала їй удачі, вирішивши, що вони ідеальна пара. Потім вона посміялася з мене, що я додумалася принести телефон в університет, сказала, що в цей час я могла і не відповідати. Загалом вона досить швидко пішла.
- Ееей! - я її зупинила на виході, - а як же він?
- У мене немає часу чекати, - знизала вона плечима, - я вже викликала таксі, нехай скупається і проводь його.
Ні! - завила подумки я, - тільки не це! Пора у вікно стрибати!
Мій погляд став бігати по кімнаті, шукаючи укриття, але єдиний вихід був у вікно, я навіть до нього підійшла, роздумуючи на цьому, закинула було ногу, але згадала, що є ще двері. Треба бігти туди! Я розвернулася і як раз душу вийшов молодий викладач, загорнутий по пояс у мій рушник, більше на ньому нічого не було. Я злякано на нього подивилася, але переляк не завадив мені помітити, як забилося моє серце, коли я подивилася на нього. Блін... у нього огидно ідеальне тіло, зрозуміло, може Влад виглядав і краще, все ж таки він багато часу в тринажерці проводив, але Сергій теж був не поганий, підтягнуті  руки, прес... на щастя, раніше це приховував одяг, до нещастя зараз його на ньому не було.
З чорного волосся скочувалися крапельки води, у мене перехопило подих.
Тут Сергій помітив, що ми були з ним одні в моїй квартирці, очі його прищурились. Я йому посміхнулась.
- Що це було? - прошипів він.
- Про що ви? - я зробила ввічливим обличчя і з найуважнішими очима дивилася на нього.
- Про це? - він показав на мокру голову.
- Хм, - я уважно подивилася на нього, - це волосся, після душу.
Похихикавши я трохи відійшла углиб кімнати.
- Одяглися б, - промовила я, - не вдома, між іншим.
- Моя одежа мокра, - пирхнув хлопець. Мене починало дратувати, що він   стоїть майже голий, тому я відвернувся, намагаючись дихати спокійніше, борючись з тим, щоб на моєму обличчі не з'явився рум'янець. Підійшла до своєї шафи, дістала майку і шорти і кинула йому.
Сергій в повному ступорі розгорнув маленьку маячку, яка була мені в обтяжку і маленькі джинсові шорти.
- Це одяг, щоб ви могли переодягтися, - на його погляд промовила я.
- Ти що знущаєшся? - зашепотів хлопець.
- Ні-ні, - я витріщила очі, - у мене немає нічого іншого. А чим вас не влаштовує? По-моєму дуже навіть мило.
- Вони для мене маленькі, тупиця, і вони жіночі.
- Пфф, - не посоромившись пирхнула, - якщо ви влізете в мій одяг, то я помру від жаху.
- Це тому ти мені дала речі, які тобі маленькі, - усміхнувся він, підійшовши трохи ближче, - пончик, - промовив він з широкою посмішкою на вустах.
- Чоловічого одягу у мене немає, - я вирішила його ігнорувати, хоча погляд тут же почав шукати дзеркало. І як неприємно усвідомлювати, але я образилася. Тільки придумала гидоту йому у відповідь і обернулася зі щасливою усмішкою, щоб йому сказати, як побачила, що він стоїть поруч зі мною, тут же зробила кілька кроків назад, упираючись у вікно, тепер вистрибнути туди не здавалося такою вже й поганою ідеєю. Помітивши мою реакцію, він наблизився майже впритул до мене.
- Не могли б ви відійти, - я стала його відштовхувати впираючись руками в гарячі груди, він лише усміхаючись похитав головою.

- Невже непокоїшся? - пошепки запитав він, нахиляючись до мого вуха, я страшенно почервоніла, серце забилося як божевільне і  я стала його відштовхувати ще сильніше.
- Ви між іншим тут майже голий стоїте...
- Тебе це збуджує?
- Не кажіть дурниць, - вигукнула я, збираючись його штовхнути в стратегічно важливе місце. Він подивився на моє обличчя.
- Це її бентежить, а працювати в секс по телефону ні.
- Вони-то не поруч зі мною! - промовила я, образившись. Сергій скептично зігнув брову.
- О, я зрозуміла, - я закотила очі.
- Та так, - він нахилився до мого вуха, я одразу ж завмерла від жаху, не в силах нічого зробити. Я була досить слабкою людиною в подібних справах і, на жаль, не могла вести себе так, як приміром Валентина.
- Що подумає ваша дівчина, - тремтячим голосом промовила я.
- Яка? - здивувався хлопець.
- Валентина, - я вимовила це таким голосом, що було важко не почути після цього слово "ідіот".
- Подруга дитинства, наші сім'ї дружать, - знизав плечима Сергій, - але, до речі, про пташок. Навіщо на нас воду вилила?
- Хто? Я? - я невимовно здивувалася, але обурюватися не могла через занадто близьке розташування голого хлопця до мене.
- А хто ще?
- Та ви просто місце невдало вибрали, - почала нести маячню я, - по-перше, я в цей час спала, а по-друге, тут наді мною живе маленька старенька, так вона виливає воду у вікно кожен раз, після того як помиє підлогу... вночі... боїться, що інакше унітаз засмітиться. - я розвела руками.
- Ти так вважаєш?, - він замовк, не доказавши, прикрив очі, згадавши, що перший раз я йому відповіла на таке питання. Я йому посміхнулася чесною посмішкою, він тяжко зітхнув, - запитаю ще раз - він підійшов ще ближче, розставляючи руки з боків від мене, - навіщо?
- Гей! - вигукнула я, - це навіть смішно! Ну стояли ви з нею у мене під вікном, ну обіймалися, ну цілувалися, можливо, і що? З чого ти взяв, що це я вилила відро з водою? - я обурено на нього подивилася. 
- Тому що в тебе очі горять диявольським світлом.
- Я зараз закричу, - попередила я, - якщо ви не відійдете. І взагалі! - я стала його ще сильніше відштовхувати, - йдіть з мого дому, їдьте додому!
- Ні, - відповів хлопець, знизавши плечима, він відійшов від мене. Я змогла видихнути спокійно, але потім стала обурюватися з нахабства.
- Що означає ні?
- А те, що я в рушнику не поїду, - спокійно говорив він, звалюючись на моє ліжко, - а мої речі у воді. Кинь до речі в машинку, попрати.
- Охриніти, - тільки й видихнула я, - а чи не занадто ви багато хочете, шановний викладач?
- На мене вилили воду після миття  підлоги, - говорив він, майже жалісливо дивлячись мені в очі, мені від цього стало не по собі. 
- Та чиста вода була, - мовила я, він знову підняв брову, я зрозуміла, що вимовила, - в сенсі баба Люба, настільки часто миє підлоги кожні дві години, що вони у неї блищать!
- Ну-ну, - по його обличчю було складно зрозуміти про що він думає. Довелося йти кидати речі в пральну машишку, з надією, що у нього в кишенях залишився телефон і документи, я мстиво включила її. Повернулася, з великою майкою і шортами Влада, він з подивом на це подивився.
- Це Влада, - тут же почала швидко говорити, - він у мене якось переодягався, - я замовкла, усвідомивши, що виправдовуюся перед цією людиною. 
Що за чорт? Знизавши плечима, він став при мені одягатися, я тут же почервонівши, відвернулася.
- Хто б подумав, що ти така сором'язлива, - пролунав глузливий голос, - ніколи не думав, що повії по телефону можуть соромитися, - він це сказав в грубій формі. Я тут же до нього повернулася.
- Та годі вже! - стала я злитися.
- Добре-добре, - він швидко пішов на поступки, піднімаючи руки заспокоюючи мене.
- Одяглися, йдіть.
- Ні, - він здвигнув плечима, кинувши в мене рушником. Я загарчала крізь зуби. 
- Де ваша пристойність?
- Якщо б переді мною була пристойна людина, - усміхнувся математик, - то вона би не стала виганяти, людину без одягу вночі на вулицю.
- Пфф, ідіть за Валентиною! Зізнайтеся їй в глибоких почуттях! І у вас буде де жити в цьому місті! - говорила я, відчайдушно жестикулюючи руками. Він подивився на мене довгим вивчаючим поглядом, немов всерйоз роздумуючи над моєю пропозицією, що мене чогось налякала.
- Мабуть, - повільно заговорив Сергій, - я все ж таки відмовлюся від такої пропозиції
- Чому ж? - посміхнулася я, оглядаючи саркастичним поглядом. - Вона дуже красива.
- Хм, - він окинув мене оцінюючим поглядом, - мабуть, так, дивлячись з ким порівнювати.
Я зашарілася, відразу захотілося якось прикритися, мимоволі губа піджалась. Що, до нещастя, він це помітив і в нього на губах з'явилася тонка посмішка.
- То де мій чай?
- На кухні, - зло відповіла я. 
хотіла було змусити його йти на кухню самому робити, але згадавши який там бардак, приречено попленталася туди сама. Наливши чаю, я понесла кружку на місце, вже оглядаючи кімнату , вона не була чистішою від   кухні, скрізь валялися речі, які я вранці міряла, щоб вибрати найбільш вдалий варіант для інституту. Мабуть, бардачок помітила не тільки я, Сергій якраз підносив мій чорний ліфчик коли я увійшла. Тримав його двома пальцями, подивився на мене. Я так розізлилася, поставила чай і кинулася до нього, горлаючи на всю вулицю:
- Збоченець! - заверещала я, хапаючи мою особисту річ з його рук, і починаючи бити ним його, так-так, не віддаючи собі звіту, що я роблю.
- Хей, я на нього просто наступив, - прикрив голову руками хлопець, - краще  прибрала б, перед тим як на людей кидатися.
- А не твоє діло, і вони у мене речі акуратно лежать! - продовжила свою справу я, яка приносила мені чимало задоволення. 
- Акуратно? - жахнувся хлопець. - Так, досить, - розсердився він, хапаючи мене за руки, я розлючено стала вириватися, - заспокойся істеричка.
- Хто це тут істеричка, - я стала намагатися штовхнути його під коліно, - сказала ж не чіпай мене!
- Так і в думках не виникло, якби ти не почала ти мене бити, май повагу до старших і тим більше до викладачів. 
- Пха! Ким ви себе вважаєте?
Я знову штовхнула, в цей раз удар припав по цілі, скривившись, він стиснув сильніше мої руки, зробив крок і ми впали на моє ліжечко. Я раптом застигла, розуміючи, що лежала на ліжку під хлопцем, а в руці у мене була частина нижньої білизни, в той час як на мені її не було, бо я збиралася спати. Я страшенно почервоніла, втупилася в його зарозуміле обличчя. Тільки він зібрався сказати якусь гидоту як у двері постукали.
Стримуючи себе щоб не вигукнути "слава Богу", я щасливо кинулася до дверей, з розгону відкриваючи їх. На порозі стояв хлопець, дуже симпатичний хлопець, я давно його примітила. Він був моїм сусідом, але я не знала звідки, вічно ходила йому оченятами стріляла. А тут він прийшов сам! На обличчі одразу ж усмішка розпливлася, і я найприємнішим голосом, на який тільки була здатна, заговорила:
- Добрий вечір, чим можу бути люб'язною, - я подивилася йому в очі. І здається, Сергій почув зміну в моєму голосі, бо за моєю спиною поперхнулись і попрямували прямо до дверей.
- О, - вимовив хлопець, тут же відповідаючи мені посмішкою, - приємно зустріти, красиву дівчину в цьому будинку.
- Мила, хто там, - пролунав приємний голос, прямо над моїм вухом. Ось чим... чим я завинила? За що мені? Він обняв мене за талію і подивився прямо на хлопця, який тут же змінив вираз обличчя з фліртуючого на сусідський. - Чим можемо бути вам корисні?
- Я ваш сусід зверху, - почав хлопець. Я сіпнулася, намагаючись відновити справедливість, хотіла закричати, що мене вбивають, але рука Сергія стала як залізний обруч і я не могла вирватися, а він до всього нахилився до мене так близько, що я почервоніла і не була в змозі нічого сказати. День був безумовно не моїм, ще й така дивна поведінка для мене.
- Згори? - уточнив Сергій.
- Так, ви надто галасуйте, - промовив він.
- Просимо вибачення, - Сергій лукаво усміхнувся, - як ваша бабуся?
- Яка бабуся? - здивувався хлопець.
- Та так, помилився мабуть, не турбуйтеся, ми будемо поводитися тихіше...
- Так, будь ласка, - трохи спохмурнів хлопець, і махнувши нам, пішов до себе.
- Гей! - тут же почала я кричати, попередньо зменшивши гучність в кілька разів. - Що ви собі дозволяєте?
Сергій кинув на мене довгий погляд, після чого став плескати в долоні, я здивовано втупилася на нього.
- Я захоплююся тобою, - промовив він. Я недовірливо примружилася, він продовжив, - так віртуозна брехати і при цьому з такими чесними очима.
- Ха-ха, - я йому всміхнулася ніяково, - так у всіх різні таланти.
- Олександра, - він похитав головою, тяжко зітхаючи, - це не було компліментом.
- Дивлячись хто як вважає, як для мене так не поганий комплімент.
- А як же чесність запорука успіху? - зігнувши брову запитав хлопець.
- Не смішіть мене, - фиркнула я, - запорука успіху у кого? Не знаю жодної успішної  чесної людини.
Тому не ставши нічого говорити я попрямувала вглиб кімнати. Вирішивши не звертати на нього уваги, сподіваючись, що він сам все зрозуміє і піде. Включила дурний серіал, "клініку" і стала пити чай Сергія, дивуючись яким смачним він у мене вийшов.
Сергій, сам пішов на кухню, я вже не переживала про те, що він подумає. Все брудне встигла заховати, дещо навіть помити, і тому там було цілком пристойно. Він налив собі чаю і прийшов сів поруч зі мною.
- У мене гості п'ють і їдять тільки на кухні, - не звертаючи на нього уваги, промовила я.
- У мене такого немає, - знизав плечима Сергій. Я зло заскреготіла зубами. Так ми подивилися пару серій, навіть посміялися, зрідка обмінюючись фразами по фільму. Було досить пізно і я стала розстеляти собі ліжко.
- А де ти, до речі, - щасливо заговорила я, - збираєшся спати? Хочеш я у ванній подушку кину.
- Коли ти у мене в гостях була, я тобі ліжком поступився.
- Так звичайно, я пам'ятаю його сама зайняла.
- Це вірно, - погодився Сергій, звалившись на моє ліжечко. Я обурено стала його спихати звідти. - Все-все, - зашепотів він мені на вухо, хапаючи за талію, - заспокойся. Ти мене ні краплі не збуджуєш, так що можеш не хвилюватися.
І він відвернувся від мене. Я ображено на нього подивилася. Тобто він мені навіть крапельки не подобався, але сказати, що йому не подобаюся і я, це було занадто. Тому я влаштувавшись по зручніше, почала до нього приставати.
- Що ти робиш? - промовив здивований голос, коли я притулилася до його спини.
- Я не можу спати, коли хтось поруч, - промовила я, - я повинна його обнімати, щоб швидше заснути, - добре, що він лежав до мене спиною і не міг бачити мого виразу обличчя, а я підступно посміхалася, закидаючи на нього ногу і притискаючись ще сильніше.
- Припини, - промовив холодний голос. Пфф! ніби мене це зупинить.
- А в чому проблема? - знизала я плечима, - я тобі не подобаюся, ти мені, мені так зручніше, це, до речі, ти захотів залишитися тут, - нагадала я.
- Я просто не хотів о другій годині ночі їхати до дому та ще й без одягу, - роздратовано промовив хлопець, поки я почала погладжувати його по вуху. - Скажи, Сашка, - промовив він, напруженим голосом, - а ти розумієш, що ти робиш? 
- А що я роблю? 
я прикинулася дурепою, визнаючи, що мені подобається коли він звертається до мене по імені, а не по прізвищу, або "дурепою". Він усміхнувся, до мене різко розвертаючись, і нависаючи наді мною, при тому, що моя нога залишилася в нього на талії. Я широко розкрила очі, дивлячись на нього.
- Не дурій, - промовив він, нахиляючись до мене, - пам'ятай, що хлопець є хлопець. 
Я завмерла, серце раптом забуло як треба битися, і навіть подих перехопило. Він відпустив мене і ліг назад.
- Тобто ти не підеш з мого ліжка? - уточнила я, почула лише негативне мукання, я почала влаштовуватися по зручніше в ліжку, вовтузячись туди сюди.



Gallus Anonymous (Mari Ziniak)

Відредаговано: 14.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись