Вихідні

ЛІТО

Площа Ринок

Взагалі-то я не люблю міст. Метушня і рух не для мене. Але у Львові є одне моє найулюбленіше місце. Це площа Ринок. Ратуша розташована в центрі площі, а її охороняють кам’яні сторожі – леви. «Не підходь близько – укусить», - жартує жінка, яка сидить неподалік на лавочці.

По краях площі стоять статуї древніх богів Греції і Риму. Нептун, як завжди, нерозлучний із тризубцем. Бач, боїться старий хитрун, що украдуть чарівний жезл, а з ним і владу.

Убік від площі є провулок, зовсім маленький. Але який! Будинки зберегли подих Середньовіччя. Бруківка ще пам’ятає кроки львів’ян того часу. Ковані лавочки стоять уздовж провулка. Неподалік – піцерія. А звуки акордеона... ця маленька частинка Італії змушує зупинитися, забути про все. Приємно сісти на лавочку, можливо, працювати з ноутбуком за філіжанкою запашної кави. Що й казати – приємне місце. Отак приїдеш ще раз – і кам’яні леви усміхнуться.

 

Ранок

Цей ранок почався із липучого туману. Від нього мокріли повіки, і неможливо було щось розгледіти. Близько восьмої години завіса туману розірвалася, і сонце освітило ставок і прибережний гайок. Павуки наснували на очереті павутину. А зранку на неї впала роса, і здавалося, що навколо загорілися тисячі сапфірів.

Від ставу крізь прибережні трави в’юнилася стежка. Зі стежки відкривався краєвид на ставок. Легкий вітерець забавлявся опалим листям, носячи його над водою, і від цього по ставку пішли легкі брижі.

А стежка уже завела під крони дерев. Я вирішила трішки відпочити і присіла на старий пеньок. Ця маленька долинка була встелена опалим листям. Червоним. Коричневим, жовтеньким. Неначе полатана ковдра. Бід березою щось замаячіло. Це підберезник. Досконала ніжка із блискучою шапочкою. Не видно і сліду черв’ячка. А ось іще один грибочок. Хмм. Тут ціла сімейка. Прекрасна нагода розпочати «тихе полювання».

 

 

 

                                                                               Какао порошок

Вона повернулася додому. Зла на весь світ. Нервово скинула кепку та кеди. Сумку залишила «відпочивати» на підлозі. Вона захотіла пообідати, але добре знала, що через злість забула купити продукти. На столі лежали захололі м’ясні млинці. Спробувала. Трішки недосолені. Посковзнувшись на кахлях, вона схопилася за дверцята тумбочки. Відкрила. «І чого це сіль стоїть за какао?»- подумала дівчина. Вона простягнула руку до солі, але випадково зачепила баночку із какао. І трішки коричневого порошку висипалося їй на руку. Облизнула. Солодке… І пахне улюбленим шоколадним печивом. Вона знала рецепт напам’ять, тому швидко приготувала тісто і заклала його у форму. Поки печиво пеклося, нашвидкуруч пообідала млинцями.

Миючи тарілку, відчула ніжний запах какао бобів.

- Готове.

Витягнула печиво. Швидко виклала на тарілку. Неначе щось згадавши, вона пішла в іншу кімнату і винесла книжку. Витягнула із сумки телефон і набрала номер.

- Лізо, ти вдома? Пробач мені. Сьогодні затемнення, через те ми і посварилися. Ти була права. Давай помиримося. Маю щось для перемир’я. Я вже біжу…

З подвір’я між будинками було добре видно освітлене вікно 7-ої квартири. Там дві подруги, за філіжанкою кави читали містичну книжку і ласували печивом, посипаним какао порошком.

 

 



Настюха

Відредаговано: 10.04.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись