Війна чемпіонів

Найкращий друг

Піймавши себе на думці, що він провів за читанням книги добру половину дня, Кнайт вирішив зробити перерву, і відправився пообідати до солдатської їдальні. Лицар досить часто заглядав туди, безумовно, не з метою економії, просто це давало можливість побачити знайомих і друзів, які продовжили службу в армії короля. Хлопець не був шляхетного походження, але до свого віку, завдяки виступам на турнірах, став досить забезпеченою людиною і міг, дозволить собі харчуватися в будь-який таверні. Не дивлячись на це, Кнайт залишався абсолютно не жадібним і завжди пригощав товаришів при першій нагоді, а також жертвував гроші тим, кому доводилося важко, і робив це абсолютно щиро та не на показ.

Кнайт повернувся додому та знову взявся за вивчення книги, де був зображений цікавивший його шолом, лицар зрозумів, що не помилився. Планам трохи потренуватися на ристалищі, сьогодні не судилося збутися. Настав вечір, і чемпіон вирішив лягти спати раніше, щоб з самого ранку знову відвідати Магіуса.

Як тільки перший промінь сонця злегка промайнув у вікні, Кнайт одразу прокинувся і, одягнувшись, попрямував до будинку друга.

Двері в кабінет були привідчинені, Магіус сидів за столом, і вивчав, якусь товсту книгу.

— Доброго ранку Кнайт, заходь, сідай.

— Вибач за такий ранній візит, мені потрібна твоя порада, — мовив лицар.

—  Слухаю тебе.

— Я забрав з собою дещо, із замку «Чемпіон», відчуваю, вчинив неправильно, хочу повернути цю річ її власникові.

— Це благородне рішення, — схвалив Магіус, — але ж це не єдина причина, по якій ти хочеш повернутися туди?

— Ні, — відповів чемпіон, — хочу провести ніч в замку і розвіяти деякі сумніви, на ранок планую повернутися.

— Добре Кнайт, у мене буде невелике прохання до тебе. У замку повинна бути збройова кімната, колись в ній знаходилося близько трьохсот комплектів зброї та обладунків. Потрібно перевірити, чи зберігаються вони там до сих пір. Арсенал захований, я припускаю, що він знаходиться під холом, зовсім поруч із входом до бібліотеки. Двері праворуч, приведуть тебе в кімнату з книгами.

— Звичайно, Магіус, я спробую його знайти.

— Спасибі, тільки не їдь у замок один, візьми Віка з собою, захопіть побільше смолоскипів, він допоможе тобі з додатковою поклажею, та й удвох веселіше.

— Добре, я так і зроблю, дякую, — відповів гість і попрямував до виходу.

— До зустрічі мій хлопчик. Нехай світлий ангел береже тебе. Повертайся живим і неушкодженим, — прошепотів Магіус, коли Кнайт вже залишив кабінет і спустився по сходах.

Лицар вийшов на вулицю і відправився до сторожової вежі, де знаходився один з постів охорони. Увійшовши всередину, він незабаром повернувся і поквапився до помешкання Віка, який жив по сусідству з нинішнім чемпіоном.

Вік був його найкращим другом, ще з раннього дитинства. Хлопчики жили в сусідніх будинках, разом грали і мріяли колись стати справжніми лицарями.

Будучи дітьми, вони билися на дерев'яних мечах, уявляючи, як виступають на ристалищі, під приголомшуючий гомін трибун і захоплені погляди глядачів.

Хлопці з минулого виросли, але виступати став тільки один з них. Незважаючи на те, що Кнайт був славетним чемпіоном і улюбленцем городян, дружба між ними залишилася такою ж міцною.

Лицар підійшов до одноповерхового будинку, в якому жив Вік і постукав у двері.

— Так, так проходьте.

Кнайт увійшов і застав друга за читанням.

Вік підняв очі та поспіхом, сховав книгу за спину.

— Що там у тебе?

— Та так, кулінарія, — збентежився господар.

Готування було таємною пристрастю Віка, і треба зізнатися, готував він дуже непогано, але чомусь соромився цього захоплення.

— У мене до тебе справа. І прохання.

— Справа? — зацікавився Вік.

— Чи не складеш мені компанію в невеликій подорожі? Потрібно з'їздити в одне місце, тут недалеко, години чотири верхи.

— Я не проти, але сьогодні у мене нічна варта. Ти ж завжди приходиш, день в день.

— Гарт дав тобі вихідний на сьогодні, якщо ти не заперечуєш. З'їздимо, а завтра вранці повернемося додому. До речі у тебе післязавтра, також вільний день, не дякуй мені.

— Що тут скажеш, — знизав плечима Вік, — коли виїжджаємо?

— Пропоную відправитися за кілька годин, візьмемо з собою дюжину смолоскипів, щось поїсти і гарний настрій.

— Смолоскипів?

— Там в нічний час не освітлюється.

Вік, лише покрутив головою в різні боки, він давно вже звик до несподіваних пропозицій друга, але все одно, до кінця не переставав, йому дивуватися.

— Їсти будеш?

— Якщо чесно, вже три дні не готую вдома, якийсь насичений тиждень, — відповів чемпіон.

— Запіканка. Новий рецепт, сідай, розкажеш все докладно, — впевнено мовив Вік.

Господар приготував трав'яний відвар, і друзі близько години розмовляли. Переважно Кнайт розповідав про свою поїздку до таємничого замку, а товариш зрідка уточнював для себе деякі моменти. Потім, вони трохи змінили тему своєї розмови.

— У Флауер давно був? — поцікавився Вік.

Кнайт з деякою сором'язливістю і почуттям провини опустив очі.

— Вже тиждень не заходив, три дні не вилазив з ристалища, а потім Магіус попросив з'їздити до замку. Потрібно було зібратися з думками, я хотів зайти, — із сумом мовив Кнайт.

Він дійсно дуже хотів побачити дівчину, яку сильно кохав, але так до сих пір не наважився сказати їй про це. Кнайт був прекрасним воїном, але в душі все ще залишався хлопчиськом і сором'язливість в питаннях романтики та любові, зосталася в ньому.

— Забігався. Думаю, вона ображається на мене.

— Ні, — посміхнувшись, підбадьорив товариша Вік.

— Я вчора заходив до Роуз і все розвідав, Флауер знає, що ти сидів там у себе на ристалищі.

— Ну не те, щоб сидів, — почав було виправдовуватися Кнайт, але потім спокійно додав, — тренування і батькові треба було допомогти, йому все-таки не двадцять років уже.

— Вона розуміє, не переймайся, — мовив Вік.

— Дякую, — щиро відповів друг. — А що там у вас з Роуз?



Angelnik

Відредаговано: 12.04.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись