Війна чемпіонів

Недобрий гість

Зкоцюбившись та майже торкаючись землі, темна фігура в довгому чорному балахоні з капюшоном, що покривав голову і приховував обличчя, повільно рухалася по вкритій мороком вулиці, спираючись на кривий дерев'яний посох.

Хвіртка нечутно відчинилися і горбань, пройшовши всередину, тихо прикрив її за собою. Незнайомець випростався і від образу горбаня не залишилося й сліду. Висока постать в чорному балахоні підкралася до вікна і заглянула до нього. У будинку було темно, господар або ж міцно спав, або ще не повертався. Завдяки своєму вмінню орієнтуватися в абсолютній темряві, Морген чітко визначив, що в приміщенні порожньо. Потім він крадькома обійшов навколо будинку і зазирнув до вікна, яке виходило на протилежний бік. У цій кімнаті також нікого не було.

Морген з легкістю переліз через огорожу, та прослідував до сусіднього будинку. Він нечутно проник в житло Віка і не знайшовши там нікого, покинув приміщення.

Після свого поєдинку в замку, Кнайт міг прийти до Магіуса, або Флауер. Будинок міського лікаря, куди в першу чергу мав відправитися поранений чемпіон, Морген вже перевірив і на зворотному шляху хотів навідатися туди вдруге на випадок, якщо вони з Кнайтом розминулися.

У Магіуса чемпіон не з'являвся. Господар Моргена вмів спостерігати за тим, що відбувається навколо, перебуваючи далеко за межами місць, де розгортались події. Помічником в його темних справах був місяць, котрий слугував для нього «другими» очима. Разом з нічним світилом він міг «зазирнути» туди, куди проникало місячне світло.

Спостерігав чорний лицар і за поєдинком чемпіона на ристалище проти Зипера. Коли Вік і Кнайт залишили замок «Чемпіон», після того, як чемпіон отримав поранення, ніч ще не прийшла на зміну дню і простежити, куди вирушили друзі, він не міг. А зараз щільні завіси на вікнах будинків, де жили товариші не давали місячному світлу проникнути в кімнати, тому Моргену довелося зробити це самостійно.

Залишався будинок Флауер, туди і попрямував «Морок», накинувши широкий каптор на голову і зігнувшись ніби старий, стискаючи в руці посох.

Флауер жила з матір'ю і сестрою в невеликому одноповерховому будиночку в західній частині Грінспрінга. Всередині будинок виглядав набагато просторіше, ніж зовні, і в ньому панувало відчуття тепла та затишку. Батько дівчат вже два роки мешкав окремо, переїхавши на околицю міста. Колись дуже щасливі батьки Флауер і Роуз, розлучилися після сварки і наразі жили окремо. Сестри щиро вірили в те, що все налагодиться та настане день, коли батько з матір'ю помиряться, і вони знову будуть жити разом, як одна щаслива сім'я.

У вітальні сиділа красива, молода дівчина з блакитними очима, тримаючи в своїх руках голку з ниткою, вона щось вишивала. Її білосніжне, розпущене волосся, спадало на одне плече. Довге, синє плаття виглядало святково і в той же час стримано, доповнюючи красу своєї власниці.

Три коротких стуки порушили вечірню тишу. Флауер відклала вишивку і, підійшовши до дверей, відкрила їх.

На порозі стояв незнайомець в чорному балахоні, обличчя його приховував каптур. Дівчина могла б подумати, що це жебрак, який ходить по домівках з проханням про милостиню, але навіть крізь балахон, можна було помітити, що це не змучений життям безхатько, а статний чоловік.

— Доброго вечора, — мовив Морген. — Можу я бачити людину на ім'я Кнайт? — додав він, непомітно ковзаючи поглядом по кімнаті.

Флауер моментально відчула щось недобре. Вона не могла знати всіх знайомих Кнайта, тим більше, обличчя незнайомця приховував каптур, але інтуїція підказувала їй, що це не його друг.

— Напевно, ви помилилися будинком, ми живемо тут з матір'ю і сестрою, — відповіла дівчина.

Можливо, було занадто необачним, сказати незнайомцю, про те, що в будинку немає чоловіків, але дівчина чомусь не боялася.

— Передайте йому це, — Морген, простягнув Флауер невеликий, складений в кілька разів аркуш пергаменту, затиснутий між пальцями, що приховували шкіряні, чорні рукавиці. — Там вказано, де мене шукати. Перекажіть вашому другу, в разі, якщо він не прийде, я сам знайду його.

Флауер інстинктивно простягнула руку і взяла аркуш. Після чого, Морген зробив реверанс та вклонившись, злегка піднявши голову, посміхнувся дівчині. Вона побачила його обличчя і з жахом відскочила назад. Можливо, колись цей чоловік зачаровував жінок, а посмішка його могла закохувати, але зараз було чітко видно, що це не жива людина, нез'ясовним чином здатна говорити і рухатися.

— Надобраніч Флауер, — мовив Морген і, розвернувшись, вийшов геть.

Дівчина швидко зачинила двері за страшним незнайомцем і тремтячими руками замкнула їх на засув. Підбігши до столу, що стояв по центру передпокою, вона схопила залізний канделябр і обережно підійшла до вікна по ліву сторону від дверей. Флауер було дуже страшно, але дівчина всеж таки визирнула у вікно. Флауер не бачила мечів, закріплених по обидва боки на поясі Моргена, їх приховував балахон, але вигляду обличчя незнайомця їй було достатньо.

За вікном нікого не було. Морген вже давно перейшов на протилежний бік вулиці і перебував далеко від будинку дівчини.

— Хто там приходив? — пролунав з дальньої кімнати голос Роуз.

Флауер пересмикнуло від несподіванки. За мить, сестра увійшла до вітальні. Роуз була всього на рік старше за Флауер. Красива дівчина з темним волоссям і карими очима, одягнена в блідо червону сукню. За характером вони з Флауер були різні, але це не заважало їм добре ладнати один з одним.

— Все у порядку?

— Так. Приходив якийсь подорожній, шукав місце для ночівлі. Я сказала, що ми не можемо допомогти, — відповіла Флауер.

— Симпатичний? — пожартувала сестра.

— Не дуже. Ти не знаєш, Кнайт з Віком вже повернулися?

— Ні, Вік обіцяв відразу зайти, навіть якщо приїде серед ночі. Стало бути, вони ще не поверталися. — Не хвилюйся. Кнайт найкращий лицар королівства, та й мій Вік може за себе постояти.

— У мене погане передчуття Роуз, я сходжу до нього додому, раптом вони вже повернулися.



Angelnik

Відредаговано: 16.04.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись