Війна чемпіонів

Недобрий гість

Майже торкаючись землі, скоцюбившись темна фігура в довгому чорному балахоні з широким каптуром, що покривав голову і приховували обличчя, повільно рухалася по вкритій мороком вулиці, спираючись на кривий, дерев'яний посох.

Хвіртка нечутно, розчинилася і горбань, пройшовши всередину, тихо прикрив її за собою. Незнайомець випростався і від образу горбаня, не залишилося й сліду. Висока постать в чорному балахоні підкралася до вікна і заглянула до нього. У будинку було темно, господар або ж міцно спав, а цілком можливо ще не повертався. Завдяки своєму вмінню орієнтуватися в абсолютній темряві, Морген чітко визначив, що в приміщенні порожньо. Потім він нечутно обійшов навколо будинку і заглянув у вікно, яке виходило на протилежний бік. У цій кімнаті також нікого не було.

Морген з легкістю переліз через огорожу, та рушив до сусіднього будинку. Він непомітно проник до житла Віка і, не знайшовши там нікого, залишив приміщення. 

Після свого поєдинку в замку, Кнайт міг прийти до Магіуса, або Флауер. Будинок міського лікаря, куди в першу чергу мав відправитися поранений чемпіон, Морген вже перевірив і, на зворотному шляху мав намір навідатися туди ще раз на випадок, якщо вони з Кнайтом розминулися.

У Магіуса чемпіон не з'являвся. Господар Моргена вмів спостерігати за тим, що відбувається навколо, перебуваючи далеко за межами місць, де розгорталися події. Помічником в його темних справах слугував місяць, бувши для нього «другими» очима. Разом з нічним світилом він міг «зазирнути» туди, куди проникало місячне світло.

Спостерігав чорний лицар і за поєдинком чемпіона на ристалище проти Зипера. Коли Вік і Кнайт залишили замок «Чемпіон», після того, як чемпіон отримав поранення, ніч ще не прийшла на зміну дню і простежити, куди вирушили друзі, він не міг. А зараз щільні завіси на вікнах будинків, де жили товариші, не давали місячному світлу проникнути до кімнат, тому Моргену довелося зробити це самостійно.

Залишався будинок Флауер, туди й попрямував Морок, накинувши широкий каптур на голову і зігнувшись ніби старий, стискаючи в руці посох.

Флауер жила з матір'ю і сестрою в невеликому одноповерховому будиночку в західній частині Грінспрінга. Всередині будинок виглядав набагато просторіше, ніж зовні, і в ньому панувало відчуття тепла та затишку. Батько дівчат вже два роки жив окремо, переїхавши на околицю міста. Колись дуже щасливі батьки Флауер і Роуз, розлучилися після сварки й зараз жили окремо. Сестри щиро вірили у те, що все налагодиться і настане день, коли батько із матір'ю помиряться, і вони знову будуть жити разом, як одна щаслива сім'я.

У передпокої сиділа красива, молода дівчина з блакитними очима, тримаючи у своїх руках голку з ниткою, вона щось вишивала. Її білосніжне, розпущене волосся, спадало на одне плече. Довге, синє плаття виглядало святково і в той самий час стримано, доповнюючи красу своєї власниці.

Три коротких стуки порушили вечірню тишу. Флауер відклала вишивку і, підійшовши до дверей, відчинила їх.

На порозі стояв незнайомець в чорному балахоні, обличчя його приховував каптур. Дівчина могла б подумати, що це жебрак, який ходить по домівках з проханням про милостиню, але навіть крізь балахон, можна було помітити, що це не змучений життям безхатько, а статний чоловік.

— Добрий вечір, — привітався Морген. — Можу я бачити людину, на ім'я Кнайт? — додав він, непомітно ковзаючи поглядом по кімнаті.

Флауер відразу відчула щось недобре. Вона не могла знати всіх знайомих Кнайта, тим більше обличчя незнайомця приховував каптур, але інтуїція підказувала її, що це не його друг.

— Напевно, ви помилилися будинком, ми живемо тут з матір'ю і сестрою, — відповіла дівчина.

Можливо, було занадто необачним, сповістити незнайомцеві, про те, що у будинку немає чоловіків, але дівчина чомусь не боялася.

— Передайте йому це, — Морген, простягнув Флауер невеликий, складений в кілька разів аркуш пергаменту, затиснутий між пальцями, що приховували шкіряні, чорні рукавиці. — Там вказано, де мене шукати. Перекажіть вашому другу, у разі, якщо він не прийде, я сам знайду його.

Флауер, неначе зачарована, простягнула руку і взяла пергамент. Після чого, Морген зробив реверанс та вклонившись, злегка піднявши голову, посміхнувся дівчині. Вона побачила його обличчя і з жахом відскочила назад. Можливо, колись цей чоловік насправді зачаровував жінок, а посмішка його могла закохувати, але зараз було чітко зрозуміло, що це не жива людина, котра нез'ясовним чином здатна говорити й рухатися.

— Доброї ночі  Флауер, — мовив Морген і, розвернувшись, вийшов геть.

Дівчина швидко зачинила двері за страшним незнайомцем і тремтячими руками замкнула їх на засув. Підбігши до столу, що стояв по центру передпокою, вона схопила залізний канделябр і обережно підійшла до вікна, завмерши по лівий бік від дверей. Відчуття справжнього жаху, що у ці миті заполонив розум дівчини вперто не хотіло відпускати її зі свого полону. Але попри шалену круговерть думок, Флауер все-таки визирнула у вікно. Вона боялася, що зараз незнайомець виникне з протилежного боку. І хоча Флауер не бачила мечів, закріплених по обидва боки на поясі Моргена, що їх приховував балахон, але вигляду обличчя незнайомця їй цілком вистачило.

За вікном нікого не було. Морген вже давно перейшов на протилежний бік вулиці й перебував далеко від будинку дівчини.

— Хто там приходив? — пролунав з дальньої кімнати голос Роуз.

Флауер пересмикнуло від несподіванки. За мить, сестра з'явилася у передпокої. Роуз була всього на рік старше за Флауер. Красива дівчина з темним волоссям і карими очима, одягнена в блідо червону сукню. За характером вони з Флауер були геть різні, але це не заважало їм добре ладнати один з одним.

— Все у порядку? 

— Так. Приходив якийсь подорожній, шукав місце для ночівлі. Я сказала, що ми не можемо допомогти, — відповіла Флауер.

— Симпатичний? — пожартувала сестра.

— Не дуже. Ти не знаєш, Кнайт з Віком вже повернулися? — з надією в голосі запитала Флауер.



Angelnik

Відредаговано: 17.07.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись