Війна чемпіонів

Кузня

Вінд швидко біг темним коридором. За його спиною залишилися друзі, які продовжували свій відчайдушний бій. Звісно лицар не збирався тікати злякавшись чисельної переваги ворогів, знав про це і Кетл, який прямував слідом. Вінд лише хотів відволікти увагу «Залізного капітана» на себе, тим самим прибрати найсильнішого опонента з місця подій. Це була ризикована гра, оскільки передбачити напевно, як вестимуть себе супротивники ніхто з друзів не міг. Задум, який наразі планував втілити у життя Вінд був лише одним з варіантів, що його вигадали троє товаришів напередодні бою.

Кетл дістався кінця довгого коридору, побачивши в кількох метрах від себе дерев'яні, не примітні двері. Колись давно «Залізний капітан» неодноразово бував у замку «Чемпіон», але про існування цього виходу не знав. Відчинивши двері, він зробив крок та вийшов надвір, після чого розвернувся обличчям у бік невеликого озера. Це було саме те місце, де Кнайт разом з Віком днями поповнювали запаси питної води. По лівий стороні, неподалік озера росли високі лісові дерева. З правого боку розташовувалася довга стіна замку, вздовж котрої і рушив «Залізний капітан». Таємні двері, через які хвилиною раніше вийшов Кетл мали сірий колір та добре маскувались, зливаючись з кам'яними стінами. Напевно саме через це більшість тих, хто коли небудь відвідував околиці замку не знали про їх існування.

Вінд зупинився біля старих дверей, що також, як і їх попередники ніби вросли у величну будівлю. За кілька хвилин лицар мав потрапити в поле зору Кетла, який впевнено прямував вздовж стіни. «Залізний капітан» здогадувався куди попрямував Вінд. Повертатися в зворотній бік до центрального входу або тікати у ліс його супротивник не став би.

Вже за мить лицар побачив вдалині масиву фігуру, яка важкими кроками прямувала до нього. Почекавши ще трохи і упевнившись, що він був помічений, Вінд увійшов в двері, зникнувши у пітьмі.

«Залізний капітан» не квапився. Підійшовши до входу Кетл постояв якусь мить, а потім зробив крок у сповнене темрявою приміщення. У цьому місці наразі дійсно було мало світла. Вогонь, який ще вчора жваво виблискував у горні давно згас. Посередині кімнати в оточенні молотів, кліщів та численних залізних обладунків стояла наковальня. Зброя була розтавлена хаотично, займаючи майже всю ліву частину приміщення не даючи змоги рухатися у цьому напрямку. З правого боку також вистачало обладунків, шоломів та похилившихся бардишів. Проте центр був абсолютно вільний для пересування.

— Ну от ми і зустрілися, — почувся голос Вінда.

Кетл неквапливо озирнувся по сторонах, продовжуючи тримати в руці довгий, сріблястий меч.

— Подобається? — продовжив Вінд, стоячи на протилежному кінці вкритої темрявою кузні.

— Не погано. Якісний обладунок часом може врятувати життя, головне не забути одягнути його у необхідному місці в потрібний час, — мовив Кетл,  маючи на увазі шолом, який був відсутній на голові Вінда у момент загибелі.

— Тебе він сьогодні не врятує, — відповів лицар.

За мить із темряви до ніг «Залізному капітана» впали дві жовті лілеї. Це було нагадування про трагічну загибель Кетла у лісовому болоті.

— Ти дуже пошкодуєш через свій гомор, — промовив капітан і стиснувши меч у долоні рушив вперед. Кетл зробив кілька впевнених кроків проте зупинився, почувши звук, що нагадував гуркіт падаючих ланцюгів. Вже за мить з суцільної пітьми у його бік «летіла» колода на зразок тарану, що сьогодні принесли з собою Мороки. Тільки ця здавалося була ще більшою.

Потужний удар влучив точно в ціль, відкінувши «Залізного капітана» на кілька метрів у бік дверей. Кетл, тіло якого здавалося неможливо зрушити з місця, наразі лежало нерухомо. Прибічник темних сил зазнав таких ушкоджень, від яких звичайна людина загинула б на місці.

Вінд швидко вийшов із темряві, яка вміло приховувала його весь цей час. Підбігши до Кетла і тримаючи меч обома руками, лицар завдав майстерного удару, відтявши супротивнику голову. Поглянувши у бік дверей, Вінд згадав про друзів, які продовжували свій бій на протилежному кінці замка. Він дуже сподівався, що вони ще в змозі його продовжувати.

Прохолодний вітер пронісся кузнею і Вінд, що за секунду мав покинути її стіни поспішаючи на допомогу товаришам раптово зупинився.

— Вони перемогли, роби те, що маєш. Не марнуй часу, — пролунав голос із шолома.

Зазвичай чарівна річ попереджала його про наближення ворогів, або присутність того, хто не потрапив у поле зору господаря, але подібного не «говорила» ніколи. Після хвилини вагань, лицар все ж таки дослухався голосу та прийнявся за роботу.

Минуло зовсім небагато часу, як у кузню вбігли Зипер із Клаусом. Перед їхніми очима на великий наковальні лежала відрубана голова «Залізного капітана». У цей час Вінд майже закріпив товсту мотузку, надійно зв’язавши ноги Кетла.

— Всі цілі? — спокійно запитав Вінд, поглянувши на друзів та не виказуючи того хвилювання, яке хвилиною раніше не давало йому спокою.

Клаус схвально кивнул.

— От і добре. Мені необхідна ваша допомога, потрібно винести капітана на свіже повітря. Після цих слів друзі підійшли до Вінда і всі разом взявшись за мотузку, почали тягнути Кетла до виходу з кузні.

Це виявилося не простим завданням. «Залізний капітан», здавався не підйомним, але справа все ж таки просувалася.

— Важкенний сволота, — вилаявся Зипер.

— Напевно добре харчується, — відповів Клаус.

Врешті трійця лицарів підтягнула тіло Кетла до невеликого озера, неподалік від стін замку.

— Ну, у добру путь, — мовив Вінд і друзі зіштовхнули «Залізного капітана» у глибоку водойму. Тіло Кетла миттєво пішло на дно. Ще кілька хвилин товариші мовчки дивилися на воду, а потім швидко рушили у напрямку центрального входу замку.

— Бачу, вам було не сумно без мене, — мовив Вінд, переступивши поріг холу.

— Ніколи було сумувати, — відповів Зипер.

— Добре, що все так закінчилось, але здається мені, що це лише початок, — продовжив лицар з гравіюванням діви на обладунку.



Angelnik

Відредаговано: 12.04.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись