Війна чемпіонів

Клаус

Кнайт потроху відновився. Поранення, отримане у двобої з Клаусом, майже загоїлося та лише зрідка нагадувало про себе. Магія виконала свою чарівну місію у рази скоротивши довготривалий процес одужання. 

– Ось така історія, – мовив чемпіон поглянувши у вічі Флауер. 

– Ти думав я не повірю?

– У самого в голові не вкладається. Усе життя марив турнірами і врешті сам зустрівся у поєдинку живими легендами, –  відповів Кнайт. 

–  Усе гаразд. Доречі хотіла попередити, що тобі доведеться побачити їх знову, щоправда за більш сприятливих обставин. 

–  Я не зовсім розумію...

–  Сьогодні Магіус чекатиме вас з Віком у себе. Він просив не казати, але на зустрічі будуть присутні ще троє осіб, –  мовила Флауер. 

Кнайт замислився. 

–  Ти все правильно розумієш, втім хвилюватися не варто. Усі вони обрали шлях світла і боротимуться на боці людей. Просто хотіла попередити, враховуючи нещодавні події. 

–  Дякую, –  мовив Кнайт. 

–  Ну, а тепер до столу. Тобі потрібно набиратися сил, попереду чекають великі справи, –  усміхнулась дівчина. 

Чемпіон посміхнувся у відповідь, розуміючи, що відчуває кохана, щоразу, коли він має ризикувати життям. 

Вже за годину Кнайт увійшов до знайомого кабінету. Здавалося він зовсім нещодавно сидів за цим столом, розмовляючи з Магіусом стосовно поїздки до замку, а складалось враження, ніби після їх останньої зустрічі минуло кілька років. 

–  Це відчуття минеться, –  почувся знайомий голос чарівника. 

–  Ну от ми і зустрілися, –  мовив Кнайт. 

–  Магія також має побічні ефекти, не переймайся, невдовзі все буде, як раніше. З поверненням тебе, –  відповів Магіус, обійнявши друга. 

–  Вік уже тут? 

–  Він скоро повернеться. Флауер напевно розповіла тобі, що до нас приєднаються ще кілька осіб. Тобі дуже пощастило з дівчиною, –  підморгнув чарівник. 

–  Я знаю, –  мовив Кнайт. 

–  Мені потрібно буде відійти, можливо це затягнеться на кілька годин - почувайся, як вдома. Якщо хочеш, можеш перейти до сусідньої кімнати. Певен, ти будеш не проти скласти компанію одному з найвидатніших майстрів з фехтування, –  посміхнувся Магіус.

Маг залишив кабінет, а чемпіон натомість рушив до кімнати, що знаходилась ліворуч. Поряд з вікном стояв високий, міцний чоловік. Кнайту здалося, що він бачить його вперше, але схоже чемпіон поквапився з висновками. На столі поряд з незнайомцем лежав сріблястий шолом із довгим, червоним пір'ям. Не зводячи погляд з вікна, чоловік взяв до рук обладунок та вдягнувши його, повернувся у бік Кнайта. 

–  Так більше схожий? –  мовив лицар. 

–  Добридень, –  спокійно відповів чемпіон. 

Клаус трохи нахили голову і за мить знову відкрив світові своє мужнє обличчя. 

–  Я припустився великої помилки, мені дуже шкода.

–  Все було зроблено, як слід. Зброя мала увійти в серце. Це лише збіг обставин, що меч влучив трохи вище, отже не картайте себе, –  мовив Кнайт. 

–  Поєдинку не мало бути. Це справа рук чорного лицаря, – відповів Клаус. 

– Хто такий чорний лицар? 

Клаус мовчки відвернувся до вікна, подумки знову повертаючись в той самий вечір, коли вперше зустрів таємничого незнайомця. 

В небі з’явився повний місяць і ніч остаточно вступила у свої законні права. У час, коли більшість людей поринали у царство снів, Клаус не поспішав залишати місце, що неначе далеке відлуння з минулого, нагадувало йому про колишнє життя. Зала для фехтування – святиня майстра, та чи не єдина відрада, яка давала можливість на певний час відволіктися, забувши похмуре становище. 

Вістря сталевого меча з легкістю розсікало повітря, захоплюючи бездоганністю відточених рухів фехтувальника. Ось тільки оцінити майстерність Клауса було нікому.

В пам’яті лицаря час від часу виринали спогади з останніх днів життя. Зловісний ранок, коли знавець меча отримав лист із запрошенням відвідати північне королівство. Візит до замку майстра, якого згодом охрестять «Крижаним королем», виявився пасткою. Клаус часто згадував цю зустріч і зараз напевно знав, як саме мав поводити себе у не оголошеній дуелі, але минулого було не змінити.

– Думки – це наші друзі й водночас злісні вороги, як хочеш ворогів убити, то думати про них забудь. Коли полишиш згадувати – то самі пропадуть, – лунав з-за спини незнайомий голос і Клаус припинивши тренування озирнувся.

– Я би так не сказав, деяким потрібно допомогти піти, бо з правильного шляху збились! – відповів Клаус, побачивши навпроти себе лицаря у чорних обладунках.

– Можливо ваша правда. Та коли так, іще не пізно все змінити. І винних покарати та заразом й рідних захистити! Вибачте, що не представився, але певен, ваш друг-вершник розповідав про нашу з ним розмову.

– В мене немає рідних, – коротко відповів Клаус.

– Це ви так думаєте. Втім стосовно цього поговоримо трохи згодом, а зараз перейдемо одразу до справи. Ваш друг програв свій двобій, отож пропоную угоду. Здолаєте його кривдника і отримаєте свободу для себе й друзів. Якщо програєте - не втратите нічого. Поразки вашої ніхто побачити не зможе, а вбити, то не вб’ють бо ви і так вже мертвий. Проте впевнений, що враховуючи рівень вашої майстерності, перемогти місцевого чемпіона – справа кількох хвилин. Що скажете?

– Мені це не цікаво, – відказав Клаус.

– То я вас зацікавлю, – мовив чорний лицар і навпроти фехтувальника почав з’являтися людський силует.

Поступово фігура остаточно сформувалася, перетворившись з клубів сірого диму на постать маленького хлопчика, що сидів на порозі старого будинку, пригортаючи до себе крихітне цуценя і сумно вдивлявся у далечінь.

– Знайомтеся – це ваш нащадок, – повідомив воїн у темній броні.

– Фокуси з ілюзіями лишіть для вуличного ярмарку, в мене не має дітей! –  відповів Клаус.

– Вже ні. Минуло більше ста років від часів, коли ви оселилися у замку «Чемпіон». Це ваш правнук. Я завжди поважав та водночас дивувався чоловікам, котрі були здатні кохати і на протязі усього життя лишатись вірними одній жінці. Ваша люба Катаріна поїхала не сказавши, що ви маєте стати батьком. Вона повернулась до Гінспрінга за рік, після того, як меч Вінтера проштрикнув ваше серце. Хлопчика назвали на честь славетного фехтувальника. Так, на вашу честь. Він прожив гідне життя, померши від старості та встигнувши залишити нащадків, втім їхня доля склалась не так щасливо. Малого, що стоїть перед вами кличить Трой, він мешкає неподалік столиці у будинку сусідів, що після смерті його батьків взяли хлопчика до себе. Вони дбають про нього та хто, як не ви знаєте, що таке самотність.



Angelnik

Відредаговано: 12.04.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись