Війна чемпіонів

Райдер

Райдер сидів біля вікна, занурившись у вивчення однієї зі своїх численних книг. Молодий чоловік з довгим русявим волоссям зумів поєднати в собі дві великі пристрасті. З одного боку присвятити себе двобоям на турнірах, що доволі швидко зробили із невідомого хлопця улюбленця городян. З іншого ж мати неприборкане бажанням до отримання нових знань. Здавалося поєднувати обидва напрочуд різні захоплення було неможливо, але Райдер вперто йшов до своєї мети, витрачаючи кошти отримані від двобоїв на придбання книг, присвячуючи увесь вільний час навчанню. 

Хлопець відірвав погляд від сторінок фоліанта, помітивши, що кімната раптово спохмурніла, наповнившись темними барвами. Яскравий літній ранок згас, перетворившись на сірий осінній день. 

– Як дивно бачити лицаря із книгою у руках, – промовила висока фігура у старовинних вкритих визирунками обладунках, виходячи з темряви. 

– Хто ви?! –  Райдер миттєво підхопив меч, що лежав на підвіконні.  

– Виконувач бажань та за сумісництвом ваш шанувальник. 

– Не розумію, – мовив хлопець. 

– Намагаєтесь скрізь встигнути, але розумієте, що не вдасться. Я пропоную вам отримати знання яких самотужки не здобути. Покажу світ, якого ви досі не знали, та надам можливість долучитися до будь яких книг, при цьому залишивши вдосталь часу для справи меча, – лунав спокійний голос незнайомця. 

– Що за маячня?! – відказав Райдер. 

– Натомість прошу не так вже й багато. Знайдіть для мене найкращих воїнів з тих, хто живе зараз та отримаєте вічне життя, – продовжував чоловік у темних обладунках. 

Райдер поволі опустив меч. 

– Звучить дивно, та все простіше ніж здається. Чи хотіли ви коли-небудь зустрітися у двобої з легендами минулого? Побачити тих, про кого лише чули, майстрів на яких рівнялися? Я знаю відповідь. У кожного покоління є унікальні представники, а що, як зібрати їх разом, згодом виявивши найкращого? Провести турнір, якого до цього часу не бачив світ, – із захопленням у голосі мовив чорний лицар. 

– Якщо вам потрібні видовищні двобої, завітайте до королівства Вінтер, певен емоцій вистачить надовго, – відповів Райдер до кінця не усвідомлюючи, що від нього хоче незнайомець. 

– Пересічні двобої – це лише шлях до визначення найкращих лицарів сьогодення, мене цікавить кінцевий результат, а саме – протистояння чемпіонів. Я залишу вам магічні обладунки, якщо погодитесь здійснити свою мрію, просто одягніть їх. Після цього фізична сила вже не полишатиме ваше тіло, навіть, коли голову вкриє сивина, а вік подолає межу в сотню років. 

– Всі помирають і я не думаю, що стану виключення, – мовив Райдер. 

– Вибір за вами, – пронісся луною голос незнайомця, після чого кімната знову наповнилася денним світлом. 

– Насниться ж таке. Перевтома таки далась в знаки, і вочевидь я просто задрімав читаючи книгу, – вимовив хлопець, розплющивши очі. 

Вирішивши збадьоритися, Райдер вийшов на двір, зупинившись біля діжки. На якусь мить йому здалося, що у прозорій воді з'явилося зображення літнього чоловіка. Волосся його було вкрите сивиною, а світло-блакитні очі виглядали сумними. Не зважаючи на гру підсвідомості, Райдер умився і попрямував назад до своєї кімнати. 

Підійшовши до підвіконня, лицар узяв до рук книгу та мимоволі поглянувши у бік, помітив чорні обладунки, які ніби так і треба, лежали поряд із шафою. 

– Нісенітниця якась, – тихо промовив хлопець, з обережністю підходячи до броні.

Загадкові обладунки були подібні до тих, в які був вдягнений темний візитер, з межу сну та реальності. В голові хлопця промайнула думка, що він ще й досі спить, отож може задля цікавості приміряти амуніцію. 

Всюдисуща жага до пізнання врешті узяла гору. Повагавшись коротку мить молодий лицар вдягнув нагрудник та решту незвичайної броні. 

– Що за неправильний шолом, і як мені накажете у такому дихати? – запитав себе Райдер. 

І дійсно, чорний шолом не мав жодних зайвих прорізів, крім отворів для очей. 

Але, як почав грати – доведи все до кінця! Озирнувшись, зважуючись, хлопець повільно сховав голову у темряві незнайомого шолома. 

Вже за мить Райдер відчув, як шкіряні паски, що тримали нагрудник затягнулись міцніше і решта броні, немов друга шкіра огорнула тіло, не лишивши відкритих місць. Хлопець поквапився зняти із себе шолом, але той немов приріс до голови, та схоже не мав наміру покидати своє, тепер вже законе, місце. Панічний страх і бажання чим скоріш позбутися обладунків не давали Райдеру можливості зосередитись. 

– Чудово! Ви зробили правильний вибір. Не бійтеся мого подарунку, броня лише «приміряється» до нового власника і за кілька хвилин дозволить зняти себе з тіла, – лунав вже знайомий голос. – Вона напрочуд пасує вам! Такі обладунки не пробити звичайним мечем, арбалет чи то лук її також не візьмуть. До речі, у мене така сама. Не пепереймайтесь, щодо отворів для повітря, вони дійсно відсутні, але це лише зовнішній ефект. Насправді кисень надходить, а отруйне повітря темних боліт – ні. Хто знає куди вас занесе випадок… 

– Що відбувається!? – закричав лицар. 

– Зародження нового життя, – спокійно відповів голос. – Вітаю на службі темних сил! Більшість людей пам'ятатимуть вас, як славетного лицаря, Райдера. Натомість я зватиму вас Магіус...



Angelnik

Відредаговано: 13.02.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись