Війна чемпіонів

Невдячний учень

Все стихло. Корвен підвівся із землі, поспішаючи до пораненого Мортира. Дерев'яний вояк розсипався на друзки, а Вік приходячи до тями після гарячки бою по волі рушив у бік чарівника, що здавалося остаточно втративши рештки сил виснажено сидів поблизу каламутної води.

— Виходить я вже не такий поганий учень, — загадкового посміхнувся сам до себе Дарк.

Віку був не зрозумілий вираз, котрий щойно пролунав, втім сам чарівник звісно добре знав, що саме має на увазі. Свого часу, Дарк, як і Магіус плекав нестримну пристрасть до отримання нових знань. Проводячи години за книгами до яких мав змогу дістатися, молодий хлопець щиро радів кожній можливості пізнавати нове. В один з похмурих осінніх днів, він також зустрівся із темним лицарем, що пообіцяв Даркові те, чого той прагнув найбільше за все. Рідкісні трактати, книги, які вартували цілих статків, та безмежні знання! І найголовніше - час! Найцінніший ресурс, котрий не купити ні за які гроші. Те, що непідвладно жодному з смертних і те, владу над чим воліють мати більшість із них.

Натомість просив чорний лицар зовсім небагато - не припиняти свого навчання, займаючись вдосконаленням та примножувати набуті навички. Головною спеціалізацію Дарка стала некромантія. Попри велику любов до природи, саме магія смерті на той час стала основною прерагативою чарівника. Це була одна з умов темного володаря, що як виявиться пізніше вкладав свої сили у розвиток талановитого молодика зовсім не випадково.

Минали роки, сила Дарка зростала, із кожним днем набуваючи більш високого рівня. Та настав момент, коли щедрий господар все ж таки забажав отримати невеликі послуги в обмін на свою колишню щедрість. Завдання здавалося Дарку не надто складним, ба більше шляхетним. Чарівник мав підняти з мертвих двох воїнів, що по власній необачності свого часу загинули, потонувши в одному з лісових боліт. «Земля не має безслідно втрачати справжніх героїв», казав темний господар. На той час у ціх словах, молодий чарівник вбачав для себе глибокий і правильний зміст. Загиблими виявилися двоє славетних командирів армії заходу на ім'я Фрог та Кетл. 

Невдовзі справу було зроблено. Це був новий крок на шляху вдосконалення навиків Дарка. Таких складних магічних ритуалів, направлених на поновлення життя конкретно взятих вояків, що до того ж перебували на дні глибокого, замуленого болота здавалося насправді відчутним стрибком у розвитку.

Все б й далі йшло своєю чергою, якби одного разу, допитливий Дарк не спробував доторкнутися до нового для себе напрямку магії, а саме зазирнути в минуле. За іронією долі, чарівник вирішив обрати для спроби колишнє життя своїх «підопічних», яких нещодавно підняв з мертвих на прохання темного володаря. Те що побачив Дарк - приголомшило його.

Виявилось, що загибель чи не одних з найкращих вояків свого часу була аж ніяк не трагічним збігом обставин. В ті далекі часи, частина армії заходу зупинилася неподалік Грінспрінга і мала провести поблизу столиці кілька днів. Капітан Кетл, раптово залишив своїх братів по зброї, вирішивши завітати до сусіднього лісу. Щось невідоме і водночас захопливе вело Кетла усе далі й далі в лісові нетрі, допоки «Залізний капітан» не опинився поблизу одного зі старих боліт. Саме того, де наразі дивлячись на темну воду перебував Дарк.

Нестримний потяг змусив Кетла зробити крок, потім інший, поволі заводячи його все далі від берега. Чи не єдиний в світі друг Кетла на ім'я Фрог, помітивши відсутність товариша, вирушив за ним до лісу та натрапив на побратима, коли той зайшов аж занадто далеко. Намагаючись врятувати друга, Фрог кинувся до води, але болотяні пута виявилися сильнішими. Він все ж таки дістався Кетла, проте зворотнього шляху вже не було. Кілька хвилин відчайдушної боротьби за життя і останній погляд очі в очі. Все скінчилося, болотяна ряска надійно вкрила своїх бранців темно-зеленою ковдрою.

Побачивши це страшне ведіння, Дарк довго не міг прийти до тями. Виявляється він став лише маріонеткою, інструментом у рукав вбивці. Чарівник прийняв для себе рішення, що ніколи більше не виконає наказу темного володаря, навіть якщо це вартуватиме йому життя.

На подив Дарка, чорний лицар спокійно сприйняв відмову мага щодо подальшої допомоги і як не дивно залишив йому життя, яке того часу міг легко забрати. Ще більшим здивування виявилося те, що Дарку лишили усі набутті знання. Неочікуваний подарунок насправді виявився карою. Від тих часів темний чарівник відчував біль кожного з людей, які так чи інакше ставали предметами його магічних дій. Дарк спробував цілком відмовитися від шляху некроманта, перейшовши до ретельного вивчення магії природи, яку так любив, втім прокляття, що змушувало його бачити страждання загиблих людей постійно переслідувало Дарка, завжди і всюди де були мертві.

Звісно чорний лицар не пробачив своєму учневі зради, гадаючи, що той страждатиме вічно. Проте Дарк навчився жити зі своїм тягарем і з часом біль потроху відступав. Звести зі світу могутнього чарівника на даному етапі його існування було завданням не злегких. За багато десятиліть Дарк набув рангу справжнього майстра. Намагаючись забути минуле, він не мав наміру мститися темному володареві, але зараз той остаточно перетнув межу.

Вік сів поруч, намагаючись зрозуміти, що саме мав на увазі Дарк, коли дорогою розповідав про майбутній фінальний двобій. Ніби почувши думки нового знайомого, чарівник заговорив.

— Вирішальний двобій відбудеться між найкращими з представників обох сторін, — розпочав Дарк. — Я не маю сумніву, що за сили темних виступить сам чорний лицар. Звісно, якщо залишиться той, хто зможе вийти йому на противагу. У разі коли в «Залі слави» не залишиться нікого з представників світлої сторони, темний володар обере намісника зі своїх воїнів, скинувши тягар, що тяжко мучить його усі ці століття…

Вік замислився. Тим часом до берега нечутно підійшов Корвен, який невідомо звідки роздобувши шматки відносно чистої тканини майстерно перев'язав рани Мортира. Вік відразу згадав про свою сумку, яку через необачність забув відкріпити від сідла Шторма.



Angelnik

Відредаговано: 16.04.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись