Вільна Ластівка

Розділ 5

Артем
Я швидко вилетів з квартири Віки і сів у своє авто. Коли вона відчинила двері я був дещо шокований,а як дізнався,що дівчина мого брата її тітка,то взагалі стояв у ступорі. Це вже занадто! Такі збіги просто неможливі. Весь вечір Єгор напрягав мене своїми розмовами. Звісно,я розумів,що виглядав не надто призентабельно зі своїм побитим обличчям,але для чого приховувати себе справжнього. Бої - це моє все. Я не уявляю свого життя без них. Це напевно єдине,що залишиться незмінним у моєму майбутньому. Ми собі вечеряли вчотирьох і розмовляли на різні теми. Згодом до брата подзвонили і повідомили про черговий напад на кав'ярню. Єгор разом з Олею одразу ж поїхали. Звісно я міг піти зразу після них,але мені не хотілося залишати Віку саму. І якщо чесно,то я хотів трохи її позлити,тому всадився на диван і включив собі телевізор. Я бачив,що вона була сильно здивована,але потім теж сіла біля мене. Ми дивились різні програми,але потім Віка вирішила,що мої рани необхідно обробити. Я почав заперечувати,адже це не перший раз,коли подряпини заживають самі по собі. Але дівчина навіть не захотіла слухати. Вона принесла аптечку і почала вправно робити перев'язку. Мені нічого не залишалось,як підкоритись. Коли Віка почала обробляти мою розбиту брову,то я не міг ніяк відвести від неї погляду. Вона була така ніжна і гарна,а мене сильно тянуло до неї. Я дивився в її очі та відчував її дихання. Не знаю чим я керувався,але вже за секунду різко встав і притягнув тіло дівчини ближче до себе. Вона подивилась на мене зі здивуванням і навіть якось налякано,але не відштовхнула мене від себе. А я хотів,щоб вона це зробила,щоб накричала, щоб вигнала. Тоді мені було б легше,але Віка вирішила інакше. Вона пристрасно поцілувала мене і я здався. Після наших палких поцілунків дівчина кинулась мені в руки,а я міцно її обіймав. Це було так романтично і відчувалось так правильно. Але згодом повернувся ясний розум і я різко відступив. Це помилка! Я далеко не ніжний хлопець і аж ніяк не романтик,а вона заслуговує саме такого. Я надто поганий і тому не хочу,щоб вона мене любила. Нехай краще ненавидить і уникає мене. Я вибачився перед нею,сказав,що це була помилка і просто пішов,але все ж помітив сльози в її очах.
- Чорт! Чорт! Чорт!- крикнув я і гримнув,по рулю, коли сидів у машині.
Мені потрібна розрядка,тому я завів авто і на величезній швидкості погнав у єдине місце,де був собою. Я їхав так швидко по асфальту,що було чути скрипи шин,але перед очима все одно був погляд Віки повний сліз і болі.
Я вийшов з машини і пішов у наш спортивний клуб. Усі бійці тренувалися до дев'ятої,але в кожного з нас були ключі,щоб ми могли боксувати в будь який час і таким чином зняти напругу. А саме зараз це те,що мені потрібно. Я зняв футболку і подивився на свої руки. Вони були обмотані бинтом. Я навіть не натягнув боксерські рукавички,а почав зразу бити в грушу. Я наносив удари за ударами,розбиваючи свої руки в кров. Я уявляв замість цього куска резини своє лице і починав ще більше злитись. Я ненавидів себе за те,що зробив їй боляче,хоча і знав,що в неї є до мене почуття. Але краще нехай зараз,ніж Віка потім страждатиме все життя зі мною. Я досить довго бив грушу і навіть не помітив,як хтось підійшов.
- Чого ти тут так пізно?- спитав у мене Давид і зупинився біля мене.
- Мені потрібна розрядка.- роздратовано відповів я.
- Це через бій з Вадимом.
- Так. - збрехав я.
- Щось мені мало віриться.- сказав хлопець,а я продовжувати наносити удари,- І хватить мучити бідну грушу!
Я відступив і помітив,що всі бинти вже пропитані кров'ю,а на чолі виступив піт.
- Чого ти б'єшся без рукавиць?- крикнув на мене Давид.- Ти ж тільки після бою. В тебе руки і так вже розбиті. Чим ти взагалі думаєш?
- Просто мені захотілося без них!- сердито сказав я до нього. Яка йому взагалі різниця?- Якого фіга тебе це має цікавити?
- Знаю я як тобі захотілося! Завжди здається,що душевний біль ти зможеш заглушити фізичним. Але це далеко не так. Я це вже проходив і ти про це знаєш. А тепер візьми себе в руки і розкажи мені все.
Через деякий час я зняв закривавлені бинти і пішов у душ. Коли вода потрапляла на рани,то сильно пекло,але мені було байдуже. Я розумів,що заслужив це. Давид сидів на лавці біля рингу і чекав на мене. 
- Це через дівчину?- спитав хлопець,коли я сів біля нього.
- Так- сумно відповів я,- Точніше через мене. Я дуже сильно її образив.
- Це ти про Настю?
- Ні. Це інша дівчина.
- Так і думав.- задоволено сказав Давид.
- Чого ти усміхаєшся?
- Схоже вона змогла розтопити серце нашого крижаного принца.
- Що за дурниці ти несеш?- роздратовано запитав я.- Яке нахрен серце? У мене нема його!
- У всіх воно є. Тобі варто лише його відкрити і впусти кохання. 
- Відколи це ти психологом записався?
- Це я тобі зі свого досвіду говорю. Теж колись був закоханий.
- Звідки ти взагалі взяв,що я закохався? - дещо нервово спитав я. Ця розмова починає мене страшно бісити.
- Ти дещо змінився і те,що ти хвилюєшся і розбиваєш свої руки до страшних ран стверджує,що ця дівчина тобі небайдужа. Ба більше того,ти ненавидиш себе за те,що зробив їй боляче.
- Я не вмію любити,ясно! Такі, як я не закохуються!
- Звідки ти знаєш? Ти хоч раз пробував відкрити комусь своє серце? Хоча б раз намагався впустити когось туди? Звідки ти знаєш,що не вмієш кохати? Може всередині тебе ховається ніжний і милий хлопець.
- Ти сам віриш в те,що говориш?
- Артем,послухай- серйозно заговорив Давид. - Тут ти залишаєшся таким же жорстоким і непереможним звірем,але з дівчиною ти можеш відкрити в собі ту іншу сторону.
- Господи, ти точно став якимось психологом!- роздратовано сказав я і почав вставати з лавки.
- Подумай про те,що я тобі сказав.
- Віка надто мила,хороша і світла дівчина. Моє темне життя не для неї,розумієш? Вона просто не зможе прийняти мою погану сторону!
- Звідки ти знаєш чого вона хоче насправді?- спитав у мене Давид і теж встав.- Може ти саме та людина,яка їй потрібна! 
- Я не можу більше це слухати.- просто сказав я і пішов на вихід.
- Поговори з нею!- крикнув до мене друг.
- Авжеж.- відповів я і попрямував до своєї машини. 
Додому я їхав вже повільніше,адже трохи заспокоївся. Та і розмова з Давидом пішла мені на користь. Десь за пів години я вже був у себе в квартирі. На годиннику вже була друга ночі і я був настільки втомлений,що одразу ж заснув.
Так пройшло майже три місяці. Я постійно її ігнорував в університеті. Усі рази,що брат мене запрошував до Олі я відмовлявся і знаходив будь які відмазки,щоб не піти. Не хотілося мені бачити Віку і вкотре переконуватися,що вона мене ненавидить. Але цього разу мені це не вдасться. Сьогодні день народження в Єгора і він вирішив зробити ввечері вечірку для всіх близьких в честь цього. На скільки я знаю,то Оля місяць тому переїхала до нього і Віка зараз живе сама в її квартирі. Єгор сказав,що дівчині потрібні були гроші,тому вона влаштувалася працювати в кав'ярню мого брата. За цих три місяці я не був там жодного разу,навіть коли брат просив у мене допомоги. 
— Здоров!- привітався я до брата і потиснув йому руку.
— Привіт!- відповів хлопець і провів мене в середину своєї квартири. 
— Ще нікого нема?- спитав я в брата,коли помітив,що ми одні.
— Ні. Вечірка запланована на дев'яту годину,а Оля побігла до Віки. Я попросив,щоб вони прийшли разом.
— Навіщо? Хай би собі була тут.
— От тому я і покликав тебе раніше!
— Тобто?- спитав я,бо справді нічого не розумів.
— Я хочу сьогодні зробити пропозицію Олі.
— Що?- перепитав я і ледь не відкрив рота.
— Ти чув,що я сказав!
— Але ж ви тільки пів року разом. Може не варто так спішити.
— Артеме,- брат важко зітхнув,- Мені вже далеко не двадцять,щоб я зустрічався з дівчиною по п'ять років. Я впевнений,що Оля саме та єдина для мене.
— Але як ти можеш бути в такому впевнений? Може вона хоче тебе використати. Ти ж гарний, багатий та ще й вільний чоловік. Звісно,це хороша партія для неї.
— Не розумію для чого ти до мене причепився. Ти ж сам казав,що вона хороша дівчина. - з роздратуванням заговорив брат.
— Так,говорив. І я справді так думаю. Але хіба можна бути впевненим в таких речах? Ти ж вирішуєш своє майбутнє!- знову почав наполягати я. 
— Я вже давно його вирішив. І я не бачу свого майбутнього життя без неї. Так що краще не патякай,а допоможи мені!
— Гаразд. - втомлено зітхнув я і почав слухати його план. 
Все було досить цікаво і навіть захопливо. Брат виявися креативним. 
— Але в мене є до тебе ще одне прохання,- згодом заговорив Єгор.
— Слухаю.
— Ти намалюєш її портрет!- захоплено сказав брат.
— О ні!- навідріз відмовився я.- По-перше, я не художник. А по-друге, на це треба багато часу. 
— Я тому тебе і покликав раніше. В тебе є майже чотири години. І до того ж, ти справді непогано малюєш. 
— Ти напевно жартуєш?- я сердито подивився на нього.- Мені на один портрет потрібно мінімум два дні. Яких чотири години?
— Просто, якщо його не буде,то весь мій план провалиться.- задумливо сказав брат. 
— Ну добре.- погодився я.- Де і чим мені малювати?
Єгор відвів мене в якусь кімнату,дав мені листок і чорні олівці.
— Мольберту на жаль нема,дорогий художнику.- звернувся до мене Єгор.- Ця ідея прийшла до мене буквально дві години тому. І єдине,що я встиг - це купити папір і олівці. 
— Жах,- трохи скривився я,але все ж сів за стіл і почав накидати форму обличчя.- Дай мені хоча б якусь фотографію. Я ж не знаю всіх її рис обличчя!
— Я в боргу не залишусь.- просто сказав брат і передав роздруковане фото Олі.
Натхнення прийшло не відразу. Дуже довго я намагався спіймати музу,але вона постійно від мене тікала. Останнім часом я малював портрети лише однієї людини. Я переважно малюю чорно-білі портрети за допомогою графічних олівців,але її я намалював навіть акриловими фарбами. Майже пів дня я витратив на те,щоб підібрати точний зелений відтінок її очей. Згодом мені це вдалося,але коли я дивився на свій витвір,то завжди бачив у її погляді сльози,хоча і намалював її з посмішкою. Коли я згадав про Віку,то якесь натхнення все ж таки з'явилось і я почав захопливо малювати. Я розумів,що у мене дуже мало часу,тому почав швидко виводити усі риси обличчя. Найважче було малювати очі. Потрібно завжди робити так,щоб вони були однакового розміру,однакової яскравості і головне,щоб були живими. Через три години зайшов Єгор і повідомив,що мені вже варто закінчувати. Листок він купив А-2 формату,тому було де розігнатися. Я розумів,що малюнок ще далеко не завершено,але нічого не міг зробити. Час швидко пролетів і вже через пів години я дивився на своє творіння і шукав всякі недоліки. Більше часу,мені треба більше часу.
— Це неймовірно!- захопливо сказав Єгор,коли я відніс йому портрет.- Так сильно подібно. Артем,та в тебе талант!
— Та там ще купа недоробок!- трохи роздратовано сказав я.
— Я нічого не помічаю. Насправді круто,дуже круто. Дякую тобі.
Я просто кивнув,а Єгор відніс малюнок у якусь кімнату. Я пішов мити руки і почув,що хтось прийшов. Коли вийшов в коридор,то помітив шкільного друга брата.
— О,Тьомка!- крикнув Стас.- Так давно тебе не бачив.
— Здоров. - привітався я. Ненавиджу,коли мене так називають. Я Артем,от і все! Стас був однокласником брата і ми не часто з ним бачились. Хіба, коли я ще був малий. Він завжди любив собі посміятися з мене тоді,коли я був ще зелений.
— Далі береш участь в боях?- спитав хлопець,коли Єгор розмовляв з його дружиною Ірою.
— Так,беру.
— Знаю. - відповів він і важко зітхнув. - Три тижні тому бачив твій бій. Єгор розповідав мені,що ти в це вв'язався,але коли я помітив тебе на рингу,то не повірив. Бачу синяки вже зійшли.
— Спеціально три тижні не виходив на ринг,щоб сьогодні бути гарним.- усміхнувся я ,а Стас вдарив мене по плечі.
Згодом почали збиратися люди і їх все більшало і більшало. Ми почали говорити з різними друзями і партнерами брата і мені теж було цікаво. Деякі з них питали в деяких питаннях мою юридичну точку зору. Хоча мені не дуже подобалось вчитися на юриста,але я жодного разу не пошкодував про те,що вступив туди. Черговий раз постукали в двері і я вирішив відчинити їх,бо брат був сильно зайнятий якоюсь розмовою. На порозі стояли Оля і Віка. Дівчина була дуже красива сьогодні,навіть занадто. Ми дивились один на одного і відкрито розглядали. 
— Чого стоїш?- спитала Оля в дівчини і пропхалась перед нею.
— Привіт Артемчику!- сказала вона і кинулась мене обіймати. Артем!-хотів крикнути я. Не Тьома, не Тьомка, не Арт, і тим більше не Артемчик! Потім зайшла Віка.
— Привіт.- без емоцій сказала дівчина.
Так,як на вулиці вже зима,то вони почали знімати свої пальта. Я спочатку допоміг Олі.
— Ох,дякую! Ти такий милий!- відповіла вона і пішла до вітальні. Милий? Мене ще так ніколи не називали. Ну і дівчину вибрав собі брат. Тепер вже наречену. 
Я потягнув руки,щоб допомогти Віці...
— Не треба!- сердито сказала дівчина.
— Я хотів просто допомогти.- теж роздратовано відповів я.
— Мені нічого від тебе не треба. Якби не Оля мене б тут навіть не було.
Віка зняла своє пальто і я ледь не ахнув. Вона вдягнула коротке плаття сливового кольору з мереживом. Дівчина виглядала просто неймовірно і я нахабно її розглядав. Потім все ж таки я прийшов в себе.
— Я теж не дуже радий твоїй компанії.- сказав я і зробив байдужий вираз обличчя.
— Сумніваюсь. - фиркнула дівчина і пішла до вітальні.
Віка віднесла свій подарунок Єгора і він був дуже радий. Він щось їй сказав і вона так мило і щиро усміхалася,що я навіть не помітив,як на моєму обличчі теж з'явилась усмішка. 
— Не можу повірити!- сказав біля мене якийсь голос.- Артем! Невже це ти?
Я повернув голову і побачив  Вадима,чорт би його побрав, Бабенка...
 



Ксана Рейлі

Відредаговано: 11.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись