Вільна Ластівка

Розділ 18

Віка
Я дивилася на Артема і не знала, як мені реагувати. Звісно, я задумувалася про те, що було б якби я вислухала його тоді, але дуже боялася. Боялася того, що повірю йому, а він вкотре буде обманювати мене і зробить боляче.  
— А може я не хочу, щоб ти мене повертав?  
— Я не вірю тобі.- просто сказав хлопець.  
— З чого ти взяв, що я ще досі хочу бути з тобою?- впевнено спитала я. – Можливо в мене вже є інший хлопець!  
— Нема в тебе нікого.- сказав Артем і закотив очі.  
— Зате в тебе є Настя. Ви виглядаєте дуже щасливими.- роздратовано сказала я. – І, до речі, гарно виглядаєте разом.  
— В мене таке відчуття, що ти мене ревнуєш. – відповів хлопець і посміхнувся.  
— Це тобі тільки здається.- сердито сказала я. – Ще тоді я викреслила тебе зі свого життя, ясно?  
— Та ти навіть не захотіла мене слухати!  
— А що б ти мені розказав? Що?- я пильно подивилася на нього і розвела руками. – Придумав би якусь нісенітницю про те, що нібито повинен був вийти на ринг, щоб нас всіх врятувати?  
— Але це правда.  
— Господи! Невже ти думаєш , що я повірю в це? Я по-твоєму дурепа?  
— Дві хвилини!- сердито сказав Артем.- Дай мені дві бісових хвилини, щоб я тобі все пояснив!  
— Добре. – вирішила з цікавості змиритися я і склала руки на грудях.– Дві хвилини і не більше!  
— Отже, два роки тому у мене був бій з одним хлопцем. Вийшло так, що я був перший, хто його переміг. Він був досить тяжко побитий і деякий час лежав у лікарні. Павло сильно злився на мене через те, що мені вдалося перемогти, тому він захотів помститись. Спочатку його брат став партнером Єгора і вони постійно підлаштовували напади. Тоді, коли ми були з тобою кав’ярні на нас напав саме Павло. Я дізнався це, коли подивився камери спостереження. Потім ми з Давидом приїхали до нього і хлопець захотів реваншу. Він дав мені вибір: або один бій з ним, або вони далі будуть нападати, але з гіршими наслідками. Звісно, я відмовився і сказав йому, що більше не беру в такому участі, але хлопець згадав про тебе. Він сказав, що якщо я не погоджуся, то постраждають дорогі мені люди. От і все, я погодився, а далі ти сама знаєш.  
— Яка захоплююча розповідь!- вражено сказала я. Він же не думає, що я в це повірю? - А ти не задумувався написати якусь книгу. В тебе так гарно виходить придумувати різні історії! 
Хоч як сильно мені не хотілося, я не могла йому повірити. Здається, Артем говорив щиро, але щось мені підказувало, що не все так чисто. Якби все було так, то він міг би мені сказати про це, повідомити, що знайшов тих нападників. Ми могли б щось придумати разом.  
— Я так розумію, ти мені не повірила. – згодом сказав Артем.  
— Скажи мені, довго ти це придумував?- спитала я і пильно подивилася на хлопця.  
— Весь цей час я не мав, що робити, тому цілими днями сидів і думав, що ж мені таке придумати, щоб ти мені пробачила?  
— Напевно все так і було. – зробила висновок я.  
— Знаєш, я справді думав, що ти зможеш мені повірити. Весь цей час, що ми були не разом, я намагався пояснити тобі. А що зробила ти? Написала мені образливе повідомлення та ще й заблокувала номер!- голосно сказав Артем.  
— Я тоді була п'яна!- крикнула я на хлопця. – Якби я була твереза, то не сумнівайся, навіть би не згадувала про тебе!  
— Щось мені здається, що ти все вже забула! Тому що тобі байдуже на мене.  
— А тобі ні?- голосно закричала я.- Тобі не байдуже на мене? Та ти не встиг зі мною розійтися, а вже прийшов з Настею!  
— Та ми з нею просто друзі!  
— Я теж для тебе була просто другом?- з недовірою спитала я і подивилася на нього. Він виглядав роздратованим і злим.  
— Не можу повірити!- сказав хлопець і сумно посміхнувся.- Не можу повірити, що ти сумніваєшся в моїх почуттях до тебе.  
— Та ти жодного разу не сказав, що кохаєш мене!- крикнула я і відчула, що сльози почали пекти очі, але я швидко кліпнула, щоб приховати це.  
— Так само, як і ти!- теж крикнув Артем.  
— Ти знову брешеш. – сказала я і гірко посміхнулася. – Я говорила тобі це, коли була п'яна в твоїй квартирі.  
— Ти ж нічого не пам'ятала. – здивовано сказав хлопець.  
— Так, все було ніби уривками в моїй уяві. Але те, що я тобі зізналася в коханні, я дуже добре запам’ятала. Я ще зранку спитала тебе, чи не говорила нічого тобі, але ти сказав, що ні.  
— Я думав, що ти забула.  
— Ти знаєш, а я ще тоді зрозуміла, що після того ти вирішив бути зі мною. Поки я тобі не зізналася, ти мене відштовхував, а тоді чомусь вирішив змиритися.  
— Тоді, коли ти сказала мені, що закохана, я вирішив покинути все заради тебе, але ти цього не цінувала.  
— Покинути що? Бої? Ти ж не виконав своєї обіцянки!  
— Та до чого тут взагалі бої?- крикнув Артем і подивився на мене.- Я відмовився від батька, від його бізнесу і від того чортового рингу!  
— Що?- здивовано спитала я. – Ти не казав мені такого.  
— А навіщо? – розлючено сказав Артем. – Ти б напевно знову казала, що я такий покидьок, бо не виконав обіцянку і прийшов з батьком!  
— Я б ніколи не стала між тобою і батьком.- обурилась я. – Я б ніколи не змушувала тебе обирати між мною і ним!  
— — Ти змусила мене це зробити, як тільки з'явилася в моєму житті!  
— Що ти таке говориш?  
— Основною умовою моїх стосунків з батьком було одруження з Настею.- просто сказав Артем, а я шоковано витріщалася на нього.  
— Ти напевно жартуєш.- сказала я.  
— Ні. Коли я зустрів тебе, то зразу ж зрозумів, що з Настею покінчено. Якби сильно батько цього не хотів, але я не одружусь на ній!  
— Через мене?- спитала я, щоб переконатися.  
— Ну якщо ти хочеш, щоб я був з нею...  
— Не хочу.- швидко сказала я.- Тобто...я не знаю.  
— Я ніколи не буду з нею, тому що моє серце належить тобі.  
Ці слова були болючими для мене, але з іншого боку на душі стало так тепло. Я розуміла, що не можу так легко пробачити йому, але і без нього бути не хочу. Так само, як і його серце належить мені, так і моє б'ється для нього. Єдине, чого я боюся, так це знову обпектися до його брехні.  
— Артем, я не можу довіряти тобі. – сумно сказала я правду.  
— Шкода. – сказав хлопець і обернувся, щоб піти.  
— Чому ти мені не сказав?- спитала я і він зупинився.- Чому не повідомив про того Павла. Може ми б щось придумали, може цього б тоді не було? Чому ти не сказав про це Єгору? Навіщо вирішив зробити все самотужки?  
— А ти б мені повірила, якби я сказав, що йду битися для того, щоб врятувати тебе? – сказав Артем і не почувши моєї відповіді пішов.  
Я стояла і відчула, що в мене потекла сльоза. Може я дійсно не правильно зробила? Може треба було його вислухати? Але хіба це правда про того Павла? Не знаю. Як я можу бути впевнена, що все було так, як розказує Артем?  
Я засмучена і розгублена пішла до Ніки з Марком. Думки повністю відволікли і засмутили мене. Тому я навіть не чула, що до мене говорять.  
— Агов, Віко! Ти чуєш мене?- вкотре спитала Ніка.  
— Ой, вибач, я задумалась.  
— Не про Артема часом?  
— Ем...Ні.  
— Що в тебе з ним сталося? Я нічого не розумію.  
— Та все нормально.  
— Я ж бачу, що між вами щось відбувається.  
— Ми просто спілкувалися.  
— Цікаво...- ображено сказала Ніка.  
Я розуміла, що вона хоче знати всі подробиці мого життя, але зараз у мене зовсім не було бажання розказувати і пояснювати свої стосунки з Артемом. Але може мені справді варто розповісти комусь, щоб мені прояснили голову. Може чужі погляди на цю ситуацію зможуть допомогти мені побачити все з іншої сторони.  
— Ніко, я обов’язково тобі все розповім, але не сьогодні. Це день Олі і я думаю не варто засмучувати його своїми проблеми.  
— Гаразд, але я хочу, щоб ти знала, що в тебе є люди, які готові тебе підтримати і яким ти можеш розповісти про свої почуття.  
— Дякую.- відповіла я і посміхнулася.  
Згодом почався повільний танець і Марк запросив Ніку. Я продовжувала пити шампанське і дивилася на гостей.  Оля з Єгором мило танцювали по центрі, а навколо теж кружляли деякі пари. Я подивилася на Артема і він помітив це, але я швидко відвела погляд. Він не поспішав запрошувати Настю, а натомість підійшов до мене.  
— Потанцюєш зі мною?- спитав хлопець і протягнув мені руку.  
— А що твоя подруга відмовилася?- я подивилася на Артема.  
— Якби я її запросив, то погодилася б, але я хочу танцювати з тобою.  
— Ну гаразд.- погодилась я і прийняла його руку.  
Артем повів мене в танцювальний зал і взяв однією рукою  за талію. Ми стояли близько один до одного. Я положила свою руку на його плече, а іншу поклала в його долоню. Він надто пильно дивився на мене, а я лише відводила погляд. Це було надто хвилююче. Напевно він помітив, що я дуже нервую поруч з ним, бо в нього на обличчі з'явилися усмішка. Я намагалася не дивитися йому в очі і мій зріст мені допоміг. Я не була висока, а порівняно з ним взагалі низенька. Навіть на каблуках я діставала лише його плеча, тому мені не доводиться дивитися на нього.  
— Ти сьогодні дуже гарна.- сказав мені на вухо Артем.  
— Дякую.- сухо відповіла я.  
— Знаєш, мені вже трохи набридло те, що ти мене ігноруєш .  
— А ти думав, що я буду скакати від радості, бо ти зробив мені комплімент?  
— Ну хоча б могла сказати, що я теж сьогодні гарний!- ображено сказав хлопець, а я не змогла стримати усмішку.  
— Як ти себе любиш!- сказала я і закотила очі.  
— Тебе теж.- сказав Артем і я вперше зустрілася з ним поглядом. Мені це причулося?  
— Ти не перестаєш жартувати.- відповіла я.  
— З чого ти взяла, що я жартую?  
— А хіба ні?- я подивилася в його очі і вже точно знала відповідь на своє запитання.  
— Ні.  
Артем хотів ще щось сказати, але музика закінчилася і я відійшла від нього. Хлопець подякував мені за танець і вирішив провести мене за столик. Коли ми підійшли, то в двері зайшла жінка з молодою дівчиною і я ледь не відкрила рота. Це була Олена Вікторівна разом зі своєю дочкою. Я дивилася на них і не могла відвести погляду.  
— Що з тобою?- спитав у мене Артем і теж подивився на них.  
— Нічого.  
— Хто ця жінка?- спитав у мене він.  
— Вікуся!- Олена Вікторівна підійшла до мене і обійняла.- Я рада тебе бачити.  
— Я теж.- видавила з себе посмішку я.- Привіт, Мері.  
— Може познайомиш нас зі своїм хлопцем.- сказала до мене дівчина.  
— Ох, це не мій хлопець...це...  
— Артем!- він відповів замість мене.  
— Мері. Дуже приємно.- вона потиснула його руку і посміхнулася.  
Ось так він познайомився зі своєю сестрою, але навіть не знає про це. Мені стало навіть шкода, що він стоїть поряд з мамою і сестрою, але навіть не знає хто вони насправді.  
— Це моя мати.- сказала Мері і показала на жінку.  
— Олена Вікторівна.- вона привіталась і протягнула йому руку.  
— Дуже радий з вами познайомитись.- сказав хлопець і потиснув їй руку.  
Жінка схвильовано дивилась на нього і ледве стримувала сльози. Вона досить довго тримала його руку, а він нічого не розумів.  
— Може ви відпустите мою руку.- сміючись сказав Артем.  
— Ой, вибач, задумалась. – сказала жінка і відвела погляд.  
— Тож хто ви такі?- спитав у них Артем.- Я вас раніше не бачив.  
— Олена Вікторівна подруга тітки Елі.- сказала я.  
— То ви зі сторони нареченої?- спитав Артем.  
— Т-т-так.- протягнула я, хоча була невпевнена.  
— Віко, можна тебе на хвилинку.- сказала до мене жінка.  
— Звісно.- відповіла я.  

Ми відійшли в коридор, в якому я раніше говорила з Артемом. Олена Вікторівна схвильовано дивилася по сторонах.  
— Що ви робите?- спитала я.  
— Перевіряю, щоб нас не підслухали.  
— Що ж таке секретне ви можете мені сказати?- я включила дурочку, бо надіялась, що вона не здогадалася про те, що я знаю її таємницю.  
— Мені здається, що тобі добре відомо про що я хочу з тобою поговорити.  
— І про що ж?  
— Я здогадуюсь, що ти знаєш про те, що я мати Єгора і Артема.  
— Так. Я чула вашу розмову з Єгором. І якщо чесно я не розумію навіщо ви повернулися? Якщо ви хочете зізнатися Артему, то сумніваюся, що сьогодні вдалий день.  
— Віко, я не збираюся зразу ж говорити йому правду. Тому я хочу трохи часу.  
— А що тоді вам потрібно від мене?- спитала я в жінки.  
— Я бачу, що ти йому небайдужа і він тобі теж. Я тебе дуже сильно прошу, не розповідай йому.- сказала Олена Вікторівна і благально подивилася на мене.  
— Він повинен знати!- трохи голосніше сказала я.- Це його право. Ви навіть не уявляєте, як сильно він хотів знайти матір, а ще більше знати причину її втечі.  
— Мені треба більше часу.- сказала жінка і я побачила сльози в її очах.  
— Ви впевнені, що з часом йому буде легше прийняти правду?  
— Спочатку я хочу, щоб він дізнався більше про мене, щоб в кінцевому результаті він зрозумів, чому я так вчинила.  
— А якщо ви розкажете йому зараз, хіба він не зможе зрозуміти?- спитала я в жінки.  
— Тоді це розіб'є йому серце. Та й я не знаю чи він повірить мені, тому ще це пов’язано з його батьком.  
— Тобто ви хочете сказати, що він зненавидить його, коли дізнається причину вашої втечі?  
— Так. І я бачу, як сильно він прив'язаний до нього. Тому я хочу більше часу, щоб стати йому близькою.  
— Добре.- погодилась я, тому що мені справді стало шкода цю жінку. – Я не розповів йому. Все ж таки це не моя таємниця. Але я не хочу, щоб він знав про те, що мені відома правда.  
— Я йому не скажу.  
Ми повернулися до них і помітили, що біля Артема з Мері стояв його батько. Чоловік, як у фільмі повернув голову в нашу сторону і застиг, коли побачив Олену. Вона з гордо піднятою головою підійшла до них, а він весь зблід.  
— Ох, мамо познайомся,- весело сказала Мері до жінки,- Це Олександр Володимирович – батько Артема.  
— Олена.- сказала жінка і він з полегшенням видихнув, коли зрозумів, що вона не розповіла Артему правди.  
— Я Вікторія. – привіталась я з чоловіком, бо вперше його бачу. – Племінниця нареченої. Мені так цікаво знати, що ви тут робите?  
— Тобто?- перепитав у мене чоловік. – Мій син одружується!  
— То ви його вже назад прийняли! – зробила здивований вигляд я. – Бо мені здається, що ви відреклися від нього.  
— Віко...- Артем загрозливо подивився на мене.  
— Юна леді, - сказав чоловік і посміхнувся, - Ви знаєте, що не варто лізти туди, куди вас не просять? А моя історія з сином вас нехай не хвилює! Ви зрозуміли?  
— Звісно. – іронічно сказала я. – Вибачте, що потурбувалася про почуття вашого сина.  
— Артем, ми йдемо геть звідси!- суворо сказав чоловік і подивився на Олену Вікторівну.- Тут є деякі неприємні мені люди.  
— Але ж свято в самому розпалі!- сказав Артем.- Може я не хочу так швидко додому.  
— Зате я хочу. – крізь зуби сказав чоловік.  
— Ну то ти собі можеш сам іти!- не відставав Артем.  
Єгор напевно помітив, що щось відбувається, бо вже за секунду був біля нас.  
— Що сталося?- спитав він у них.  
— Нічого. – відповів Олександр Володимирович.- Збираємося йти додому.  
— Це весілля мого брата і я не хочу йти звідси!- твердо сказав Артем.  
— Ти і так багато зробив для цього невдячного!  
— Про що ти говориш?- спитав Єгор в батька.  
— Ти думав, що це я підлаштовував тобі напади, але навіть не подивився на своїх партнерів. Ти напевно був не в курсі, але один з них брат хлопця, якого колись побив Артем. От вони і мстилися.  
— Звідки ти це знаєш?- здивовано спитав Артем.  
— Я слідкую за твоїм життям, синку. – сказав Олександр Володимирович.  
— Як ти це дізнався ?- спитав Єгор в батька.  
— А це не я, це все Артем. Він вияснив, що все підлаштовував Петровський Павло і поїхав до нього. Щоб врятувати вас всіх,- сказав чоловік і показав на мене.- А тебе в першу чергу, мій син ледь не пішов на смерть.  
— Що ти таке кажеш?- сказав Єгор, а я здивовано дивилася на це все. Так значить, Артем говорив правду.  
— Один бій: або смерть, або перемога. Це ще щастя, що він переміг і обійшовся зламаним ребром, але його могли вбити.  
— Артем, чому ти мені не сказав?- голосно заговорив Єгор.  
— Тому що це не стосувалося вас всіх. В нього були проблеми зі мною.  
— А я ж думаю, чому Петровські відмовилися від партнерства.  
— Можеш не хвилюватися.- сказав Олександр Володимирович до Єгора. – Тепер нападів не буде. Мені соромно, що ти вважав мене причетним до цього.  
Чоловік пішов на вихід і розлючено подивився на нас всіх. Артем побіг за ним, а я не могла повірити, що все, що говорив тоді хлопець було правдою. Якби ж я вислухала його тоді, якби ж повірила...










 



Ксана Рейлі

Відредаговано: 11.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись