Вільна Ластівка

Розділ 21

Артем
Після весілля і проведеної ночі з Вікою, я поїхав до Насті. Не знаю, що саме вона хотіла мені розповісти, але голос у неї був дивний. Ми мали зустрітися в неї вдома, тож я відвіз Віку і поїхав туди. Настя відчинила двері в коротенькому халатику, а я лише закотив очі.
— Я так рада, що ти прийшов!- сказала Настя і трохи відійшла. - Проходь всередину.
— Надіюсь це щось важливе, бо у мене сьогодні ще є справи.- сказав я і зайшов у квартиру.
Сьогодні у мене справді мав бути напружений день, адже ввечері я мав зустрітися з тим Вадимом і його дружками. Не знаю, до чого доведе ця зустріч, але зі мною мали бути мої хлопці. Я стояв і чекав, коли вона почне щось говорити. А вона просто заплакала і благально подивилася на мене. 
— Насть, у тебе щось сталося?- трохи стурбовано спитав я.
— Сталося!- крикнула дівчина. - Ми маємо з тобою одружитися, а ти відмовляєшся! Твій батько ще раніше сказав, що нібито у тебе якась дівчина з'явилася. Я подумала, що пограєшся і викинеш, але скільки це вже тягнеться?
— Ти ж знала, що в нас з тобою ніколи не буде справжніх стосунків. Ні я тебе не кохав, ні ти мене. 
— Ти впевнений? Звідки ти знаєш, що я тебе не кохала? 
— Насть, в тебе ж постійно були інші хлопці. Ти ж сама бігала від одного до іншого, а наші стосунки були тільки формально.
— Та це все було, щоб хоч якось привернути твою увагу! Ти завжди говорив, що я для тебе як сестра і не більше. А я може хотіла бути для тебе чимось більшим! Я хотіла, щоб ти мене кохав! 
— Я не збираюся більше тебе слухати. - різко сказав я.- Ти для мене близька подруга і я не розумію звідки взагалі взялося це кохання до мене.
— Артем,- дівчина витерла сльози і почала знімати свій халат. - Може ми все почнемо спочатку?
Вона стояла в одній червоній білизні, а я лише подивився з відразою. Я не відчував до неї нічого, зовсім і чомусь у її слова мені не хотілося вірити.
—  Я зроблю вигляд, що цієї розмови не було, а ти вдягнися і більше ні перед ким так не принижуйся. - сказав я і пішов до дверей.
— Ти її кохаєш, правда?- спитала дівчина і гірко засміялася.
— Це не твоя справа. 
— Ти закохався в ту дівку, коли біля тебе була я! Не можу повірити. Що ти в ній знайшов? Що є в ній такого, чого нема у мене,?
— Вона справжня. - просто сказав я і вийшов.
— Скоро ти побачиш її справжнє обличчя. - крикнула наостанок Настя, а я пішов до машини. 
Я ще поїхав у лікарню до дядька Семена, щоб перевірити стан Матвія.
— Здоров!- привітався я, коли зайшов у палату хлопця. Там ще сидів Олег і вони про щось говорили.- Ти вже отямився?
— Я мало що пам'ятаю,але хочу подякувати вам за те, що допомогли мені. Вони б мене точно вбили.
— Нащо ти взагалі вв'язався в бійку з ними?
— Просто один з них сказав мені неприємні слова. Ну а я був у такому стані нерозуміння, що саме відбувається, тому і побився з ним. Я ж не знав, що їх буде стільки.
— Вони могли вбити тебе.- сказав Олег.
— Не сумніваюсь.- відповів Матвій. 
Ми ще трохи поговорили, але коли на вулиці стемніло, то я пішов на зустріч з Вадимом. Олег був поруч зі мною.Матвію ми нічого про це не говорили, бо йому зараз не варто знати про наші проблеми. Коли ми приїхали за вказаною адресою, то , на диво, Вадим був один. Але в нього була машина, тому можливо там ще хтось є. Ми вийшли, але він попросив, щоб я поговорив з ним наодинці. Мене це здивувало, але все ж таки я погодився. Олег зразу ж сказав, що він щось задумав, але я попросив його поїхати геть. Хлопець неохоче послухався і тоді я підійшов ближче до Вадима.
— Я так розумію, ти хочеш розповісти мені щось дуже цікаве, якщо віддав перевагу розмові, а не бійці.
— Знаєш,-задумливо сказав хлопець-. Інколи словами можна ранити сильніше.
— Та ти в філософи записався.- сказав я і склав руки на грудях. - Говори, що хотів і розходимось.
— Не поспішай, Артем. Краще розкажи, як ти провів свій день?
— Добре. - роздратовано сказав я. - Навіть дуже добре. А ти як?
— Прекрасно. А зараз буде ще краще. 
Він пішов до своєї машини і витягнув якусь папку. Дивний він якийсь, натомість з пасажирського місця вийшла дівчина. Мені не треба було багато часу, щоб впізнати хто це. Красиве каштанове волосся, струнка фігура і високий зріст. Вони підійшли ближче і стали один біля одного.
— Настя,- сказав я до дівчини. - Що ти тут робиш? Ти хоч знаєш хто він? Швидко сідай у мою машину і не зв'язуйся з ним!
Мене це страшно розізлило. Я не міг зрозуміти, чому вона прийшла з ним. Спочатку я подумав, що можливо її привезли сюди примусово, але дивлячись, як спокійно вона поводиться, можна сказати, що вона тут добровільно. 
— Я лише хочу, щоб ти знав правду.- сказала Настя.
— Яку правду?
— Я знаю, тобі буде боляче, але я завжди буду поряд.
— Ти можеш конкретніше сказати про що саме ти говориш?
— Отже,- почав Вадим і посміхнувся.- Всі ми знаємо сумну історію дитинства, коли маленького хлопчика покинула матір.
Я не міг зрозуміти до чого це все. Навіщо він згадав про мою маму?
— А що ж буде, якщо вона раптом з'явиться? - Вадим пильно подивився на мене.
— Ти знаєш хто вона?- закричав я. - Де вона зараз?
— Ох, ти теж її знаєш. І Настя її бачила, а деякі люди взагалі знають про те, що ця жінка твоя мати.
— Хто моя матір?- злісно спитав я, бо розумів, що його це все забавляє.
— Олена Вікторівна!- сказала Настя. - Вона твоя мати, а Мері - твоя сестра.
— Що? - перепитав я. 
Я одразу ж згадав темноволосу жінку з красивими сірими очима. Я помічав, коли вона дивилася на мене і відчував щось інше. А ще тоді та поведінка батька. Він точно впізнав її, але не розповів мені .
— Так, це правда. Виявляється, та людина, яку ти так давно чекав, довгий час була поряд. 
— Але ж...Чорт!- скрикнув я і штовхнув ногою якийсь камінь. - Чому мені ніхто не сказав?
— От і я задаюся цим питанням. - вліз в розмову Вадим. - Ні братик, який дуже добре про це знав, ні таточко, який відразу ж впізнав, ні дівчина.
— Віка не знала!- відразу встав на її бік я. 
— Ти впевнений, що їй не було відомо?
— Вона б мені розповіла! Віка знає, як для мене це важливо.
— Звісно, звісно.- єхидно сказав Вадим.
— Артем,- звернулась до мене Настя .- Пам'ятаєш, як на весіллі твоя мати і Віка виходили говорити?
— Ну і?
— Я випадково підслухала їх. Жінка мило розмовляла з Вікою і вони думали, як зробити так, щоб ти не дізнався про те,що вона твоя мати.
— Я не вірю тобі.
— Я знаю. - Настя посміхнулась.- І не чекаю, що ти повіриш. Єдине чого я хочу, щоб ти знав правду. 
— Якщо ви все сказали, то можу я вже йти?
Я хотів якнайшвидше поговорити з батьком і Вікою. Я розумів, що це правда. Десь в глибині душі я це знав, але все ж надіявся, що Настя збрехала. Якщо Віка знала і не сказала мені, то це буде найбільший удар для мене за все моє життя. 
— Так. - відповів Вадим і простягнув мені якусь папку. - Тут усі докази, що вона твоя мати.
Я забрав цю папку з рук Вадима і пішов до своєї машини. Першим чином я почав переглядати вміст. Там були якійсь старі фото, на яких були зображені я, Єгор, тато і вона. Це справді була ця жінка. Звідки вони знайшли ці фотографії? Потім  були документи про моє народження на її ім'я. Це правда...Вона моя мати... Не довго думаючи, я подзвонив до батька. Він відразу ж взяв трубку, ніби і чекав мого дзвінка.
— Чому ти не сказав мені, що вона моя мати? - крикнув я, коли на величезній швидкості їхав до Віки.
— Як ти дізнався?
— Це неважливо! Чому ти нічого не розповів?
— Я хотів, але..
— Але що?- голосно кричав я. - Що таке сталося, що ти вирішив не розповідати мені про це?
— Коли я побачив її на весіллі, то дуже сильно здивувався. Я навіть не міг слова вимовити, не те щоб тобі розповідати. Звісно, мені було страшно. Я боявся, що вона тобі наплете якихось дурниць про мене і ти покинеш мене. Потім я вирішив, що розповів тобі, але тоді зателефонувала Віка.
— Чекай, хто?- здивовано спитав я.
— Так, та сама. Вона сказала, щоб я нічого тобі не розказував, інакше вони придумають якусь брехню і видадуть тобі її за правду. 
— Що ти таке кажеш?
— Твоя мати пішла від мене в скрутний для бізнесу час. Вона втекла з моїм партнером, бо він мав більший прибуток. Тобто вона завжди хотіла грошей. І Віка сказала мені, щоб я заплатив їм певну суму, щоб вони тобі не розказували їхньої правди. 
— Я не вірю тобі!- голосно крикнув я.
Вона не могла! Віка ніколи б такого не зробила. Навіщо? Через гроші?
— Я знаю,синку. Кохання засліплює і ти нічого не хочеш бачити. Ти думаєш, що все навколо брехня, крім неї. Але, насправді, весь час брехнею була вона.
— Ти хочеш сказати, що Віка використовувала мене?
— Ти ж знаєш, що жінка на якій одружується батько Віки - найкраща подруга Олени. 
— Точно...- тихо сказав я.
— Віка могла це все знати ще раніше. Вона весь час брехала тобі. 
Я не хотів більше слухати батька і натиснув на відбій. Я їхав з сильною швидкістю, а голова готова була розірватися від цього всього. Хто ж насправді з них говорить мені правду, а хто бреше? Я нічого не розумію. Сильно заглибившись у свої думки, я не одразу помітив велике дерево на узбіччі дороги. Я швидко викрутив кермо в іншу сторону, але, через те, що я їхав на значній швидкості, автомобіль занесло і я відчув удар. Сильний...потужний...різка біль в нозі...і все...пустота.
Я проснувся від яскравого світла і голосів, що розмовляли наді мною. Це був тато і дядько Семен. Вони щось говорили, але мені все було розпливчасто. Я нічого не бачив і мало що чув. Через деякий час зір повернувся і слух теж. Я намагався згадати, що саме сталося. І я згадав, як їхав на зустріч з Вадимом, як вони розповіли мені правду про матір, як я говорив по телефону з батьком, а потім потрапив у аварію.
— Синку, ти отямився!- сказав батько біля мене.
— Так, так.- відповів я і відчув, що в горлі сильно пече.- Можна мені води.
Батько подав мені стакан, а я випив його повністю. 
— Що зі мною сталося? Скільки я тут?
— Ти потрапив у аварію і сім днів не приходив до тями. Я так радий, що ти нарешті відкрив очі.
— Як мене знайшли?
— Давид якось дізнався де ти. 
— Ясно. - тихо сказав я. 
— Я так хвилювався за тебе.
— Ще хтось приходив?- спитав я у батька з надією почути одне ім'я, хоча не знаю, чи зміг би пробачити їй.
— Хлопці кожен день приходили. Матвія виписали післявчора, а так він постійно сидів біля тебе.
— А..Віка приходила?- з цікавості спитав я у батька.
— Ні. - тато міцно стиснув мою руку, а я закрив очі.- Жодного разу. Я подзвонив до неї і сказав, що ти дізнався правду і потрапив у лікарню, але їй напевно все одно. Все ж таки вона хотіла грошей, а тепер не вийде їх отримати.
— Це навіть добре, що її не було. Я навіть не хочу її бачити. 
— Добре, синку, я вже піду по справах, а ти не сумуй.
— Гаразд.
Тато пішов, а я весь час провів у роздумах. От цікаво, невже я справді їй настільки байдужий, що вона навіть не приходила в лікарню? Невже весь цей час вона мене використовувала?
Так пройшло два тижні, поки я лежав у лікарні. В мене виявився перелом ноги, яку тоді защемило в машині. Сьогодні мене нарешті відпускають додому. Весь час поряд зі мною була Настя. Я не дуже хотів, щоб вона опікувалась мною, але Настя хоча б не брехала мені. Та й в її компанії мені не так нудно. Мені дали якійсь костилі, щоб я зміг дійти до машини. На вулиці було сонечко, тож я пішов у одній футболці. Весь час я був з хлопцями і татом. Я був дуже сильно їм вдячний. Давид декілька разів намагався мені розповісти свою версію подій. Він сказав, що Віка цілий день хвилювалася за мене і саме через те, Ліза подзвонила до нього і таким чином він знайшов мене. Також Давид розповів, як Віка плакала на місці аварії і не знаходила собі місця. Потім вони приїхали в лікарню і мене відвезли в реанімацію. Згодом Давид вийшов взяти собі  та їй каву, але коли повернувся, то дівчини вже не було, натомість сидів мій батько. Після того Віка не з'являлася, але постійно питала в Давида про мій стан. Це якось дивно дуже, але я розумів, що треба викреслити її зі свого життя. Коли я вийшов на вулицю, то одразу ж посміхнувся. Я почав спускатися за допомогою костилів по сходах. Хлопці хотіли мені допомогти, але я відмовився. Я не відразу помітив недалеко мініатюрну дівчину зі світлим волоссям. Я повернув голову і зустрівся з нею поглядом. Вона невпевнено підійшла ближче, а я помітив її синці під очима і втомлений вигляд. Віка дивилася на мене і не могла нічого сказати, так само як і я...



Ксана Рейлі

Відредаговано: 11.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись