Вірші. Громадянська лірика

О вітре, вій над Азовом

О вітре, вій над синьо-сріблястим солоним Азовом.
Силу-силенну хвиль він здіймає ген по свободу нашу.
Бризки в калюжі впадають мстивим пекучим позовом —
Так пожежа вилизує п'яти тому, хто збив її чашу.

О вітре, вій над синьо-сріблястим солоним Азовом.
Силу-силенну крові він здіймає ген по перемогу нашу.
Рясніє повчально на ній пам'ять за тим птахоловом,
Що, альбатроса спіймавши, забув про змію на кордоні Сивашу...



Maria Lee

Відредаговано: 08.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись