Втеча

Втеча

Втеча.

 

*******

Цього ранку Світояр встав з жахливим головним болем. З рота тягнуло наче з вигрібної ями. Невеличка кімната-камера пливла перед очима. «Чорти б його брали цих механіків», подумав він кривлячись від болю. Треба було ж дати, себе вмовити цим песиголовцям, відсвяткувати їхнє день народження. Механіками були Яробор і Світовид, близнята, пили вони лише те, що гнали, а гнали вони таку жахливу бодягу, що напевне запустила б найбільший бур на схід від Кавказу.

          – Це ж бісове ракетне паливо, а не самогон, – потираючи скроні, пробурмотів Світояр до порожньої кімнати. Здавалося голова зараз розвалиться на два окремих, болючих кавалки, що пульсуватимуть на брудній підлозі. Світояр відкрив очі і витріщився на пошарпаний, заяложений плакат, на якому був зображений ковбой, що їхав на своєму коні дорогою на захід сонця.

           Ідилія.

          Таке тільки в фільмах показували. Але в такій глушині, де знаходилась їхня шахта, фільмів не крутили. Їх показували на старих, масивних проекторах лише у великих містах в Європі, приїжджі з Атлантіса робітники розказували про таку дивовижу. Світояр ніколи не бачив фільмів, його десятилітнім пуцьвірінком забрали на шахту, де він і освоївся та прожив до своїх сорока років.

          Звідкіля цей плакат Світояр не знав. Коли його сюди заселили, він уже висів. Такий же старий, такий же пошарпаний. Ну і лихий з ним, подумав злісно Світояр, тремтячими руками він взяв металеву флягу з водою і надовго припав до благодатної вологи. Біль трохи влігся, немов дикий звір, що готується до стрибка, смертельного стрибка.

          Десь далі по коридору тихо вуркотів двигун, бур уже запустили. Через пів години почнеться робота. Світояр працював на найнижчому рівні, там купи розколеної вугільної породи закидали лопатами на конвеєр, що віз вугілля на верхні рівні, де його дробили і складали в вагонетки, далі вугілля їхало на верх, тоді його вантажили в великі вагони, і паровоз гулко чмихаючи віз їх до Шести Твердинь Людства. Так звуть шість великих міст, що виникли після Ядерних Війн та Падіння Цивілізації. Всі, хто залишилися живими в цій м’ясорубці, і сформували на згарищі світу перше з Великих Міст – Атлантіс. Спочатку там жили всі нації які вижили, та потім різні расові незгоди і протиріччя змусили декого піти. Так виникло ще три міста, а потім ще два. Отож разом їх шість. Шість величезних гадючників у яких виживає зруйнована цивілізація.

          Ну чи якось так.

          Світояр не надто любив історію, та й в коридорах шахти не було таких, хто б горів бажанням просвітити його. Світояр лише знав, що з часом, коли радіація в степах Сибіру і на Кавказі спала, люди почали відновлювати нафтові та вугільні шахти. В перші роки тут робітники дохли як мухи, але згодом придумали захисні комбінезони, які захищали від опромінення, і смертей стало менше. Всього таких шахт є Сімнадцять. Десять в Сибіру, та сім на Кавказі. На деяких шахтах радіація висока, тому там працюють великі механічні роботи, залишки старої цивілізації, їх звуть Механічними Копачами, двійко таких були і тут. Вони працювали там, де людям було небезпечно. Світояр лише двічі їх бачив, обидва рази він був шокований їхніми розмірами. Великі механічні суглоби, гострі пазурі якими вони виколюють найбільші та найважчі брили. Очі їх мерехтіли в глибинах тунелів як полум’яні крапки, і від цього мерехтіння мурахи бігали по шкірі.

          Світояр потягнувся відчуваючи як хрускають залежані суглоби. Він поклав флягу знову на тумбочку і повільно встав. Біль відгукнувся в глибині голови білим спалахом. Чоловік пошепки лайнувся, проклинаючи близнюків-механіків та їх бісів самогон. В коридорі прогуркотіли кроки, хтось дзвінко затарабанив у двері Світоярової каюти.

          – Щоб ти здох! – гаркнув Світояр до дверей. – Ти можеш так не грюкати, – прогарчав він до усміхненого чоловіка на порозі. – Ти сьогодні рано встав Ратиславе.

          – Щось не спалося, ви довго вчора ще сиділи в тунелях? – весело спитав Ратислав.

          – Достатньо щоб не викликати підозр у Рода, – Род був їхнім наглядачем, він керував тими, хто завантажував вугілля на конвеєр, злий і пихатий чолов’яга, різкий і агресивний. Він жорстоко карав за найменше порушення його правил, але бувалі робітники виробили свою систему, яка досить вдало обходила його установи.

          – Обережніше, кажуть на верхньому рівні він відрубав чотири пальці одному з водіїв вагонеток лише за те, що той курив у не відведений для цього час.

          – Вказівні і середні на обох руках, щоб не міг тримати цигарки, я знаю, чув ці розповіді, а ще кажуть, що Род ці пальці носить з собою, багато історій, багато вигадок, тому не варто вірити усьому, що говорять.



Ігор Старк

Відредаговано: 24.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись