Вуаль

Вечеря

Поступово тиша в барі змінилася звичним шумом. А Джон сидів і як заворожений пожирав цю жінку очима. Вона була шикарною, вишуканою, витонченою. Саме такою, які його приваблювали, про яких він усе життя мріяв. Але вони ніколи не звертали уваги на нього. Багатьом потрібні були лише гроші та можливість виконання своїх забаганок. Ця жінка змусила його пожалкувати, що йому не тридцять чи сорок. Тоді б у нього, можливо, й був шанс привернути її увагу, а тепер він лише міг спостерігати за нею, ловлячи кожен рух, насолоджуючись спогляданням вигину її спини, обтягнутої тонкою матерією, що так вигідно підкреслювала фігуру незнайомки.

Пиво майже скінчилося, відвідувачів трохи збільшилося. А загадкова жінка, випивши один коктейль, так само граційно розплатилася і вийшла. Джон хотів кинутися за нею та ледь втримався, адже її крижаний погляд ковзнув по ньому, охолодивши його юнацький запал. Він шкодував, що був таким нерішучим, і лаяв себе за сором’язливість. Розплатившись, Джон піднявся до себе й довго крутився в ліжку, намагаючись заснути.

Ніч пройшла неспокійно. Йому снилася дивовижна жінка у чорній вуалі. Її червоні губи ніжно шепотіли щось незрозуміле, а він насолоджувався кожним словом, кожним дотиком цієї красуні, кожною миттю, коли вона була поруч. Хоча б уві сні. На більше було годі й розраховувати.

Він прокинувся в поганому настрої. Усе було не так і не те, чого він хотів. І ця поїздка ще більше йому не подобалася, адже він сподівався на відпочинок, приємний час та розваги. А в підсумку має поганий настрій, головний біль та розчарування в житті. Просто вчорашній вечір нагадав йому, що він жалюгідний, старий і не привабливий самотній чоловік, який вже ніколи не зможе мати те, чого так бажає його серце.

Поснідавши в одному з невеличких кафе, Джон відчув певне полегшення після чашки міцної кави, якою завершив сніданок, та вирішив трохи прогулятися і згадати молодість. На жаль чи на щастя він обірвав усі зв’язки зі знайомими, виїхавши звідси, тому просто безцільно бродив вулицями, роздивляючись хмарочоси, вітрини дорогих магазинів та ресторанів, не сподіваючись зустріти когось знайомого. Напівпорожні вулиці були якимось незвичним явищем для цього великого міста, але, мабуть, давалася взнаки спека, яка, врешті-решт, загнала Джона назад до готелю. Піднявшись до номера, він освіжився в душі й вирішив трохи полежати, а ввечері знову спуститися в бар у надії побачити чарівну незнайомку, яка розбурхала вчора його уяву.

Вочевидь, він задрімав під звуки телевізора. Цього разу сновидінь не було, і він зміг, нарешті, спокійно відпочити. Але, прокинувшись, почувався набагато краще, ніж зранку. Джон умився та перевдягнувся, роздумуючи над тим, як провести сьогоднішній вечір. Думками він весь час повертався до таємничої жінки з бару, тож вибір був очевидним.

Спустившись до бару, він помітив, що відвідувачів тут сьогодні побільшало. Мабуть, цьому сприяло те, що була п’ятниця, тож люди могли собі дозволити розслабитись та відпочити за келихом пива чи чаркою чогось міцнішого. Столики були зайняті, тож, зайнявши єдине вільне місце біля бару, Джон замовив пива. Вечір обіцяв бути довгим і нудним.

Він дивився телевізор, що висів над баром, потягуючи холодне пиво, коли раптом біля себе почув мелодійний голос:

– Метрополітен, будь ласка!

Здавалося, що його вдарило струмом, такий ефект Джон відчував вперше, а тому просто мусив повернути голову. І він ледь не впустив бокал від здивування, коли побачив, що прямо поруч з ним сидить та сама таємнича гостя у капелюшку з чорною вуаллю. У нього була лише мить аби розгледіти, що сьогодні вона була в довгій сукні з відкритою спиною. І це було ще більш вишукано та витончено, ніж учора.

Ще кілька хвилин він удавав, що не помітив її. Як же важко було йому отак сидіти, роздумуючи, як краще вдіяти. Він ненавидів себе за нерішучість. Джон почекав, доки їй подадуть коктейль та вона зробить перший ковток, подякувавши за напій бармену. Час спливав, а чоловік все ще вагався, сподіваючись, що ця загадкова жінка, що притягувала його, наче магнітом, не піде так само швидко, як вчора.

Нарешті, зібравшись з силами, він повернувся до неї і хриплим від хвилювання голосом промовив:

– Як Вам коктейль? Ніколи такого не куштував…

Незнайомка повернула голову, поглянувши на того, хто посмів потурбувати її. Джон очікував, що вона проігнорує його, але був приємно вражений, коли вона відповіла:

– Це мій улюблений, – її голос звучав, наче музика для його вух, а її погляд був бальзамом для його душі. – А Ви більше любите пиво?

Він посміхнувся.

– Так. А також вечерю в гарній компанії. Дозволите, я Вас запрошу до мене приєднатися?

Здавалося, жінка не була здивована такою пропозицією. А Джон був сам шокований своєю раптовою сміливістю.

– Пробачте, я не представився – Джон.

– Камілла, – вона посміхнулася ширше своїми яскраво-червоними губами.

Вони пересіли за столик, який щойно звільнився, та стали розглядати меню. Він був настільки схвильованим, що не міг зосередитися на виборі.

– А яка Ваша улюблена страва, Камілло? – це було хитро й водночас спрощувало його задачу, а також давало шанс на те, аби пізнати її краще.

– Я обожнюю пікантні страви, – вона промовила це таким голосом, що у Джона вже розбурхалася фантазія при слові «пікантний».

– І що б Ви порекомендували спробувати? – він відчував себе справжнім мачо.



Ірина Ярошенко

Відредаговано: 01.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись