Вуаль

Карти на стіл

Детектив перебирав свої записи, звіти з лабораторії, свідчення, намагаючись відновити хід події того вечора. Він знайшов усіх дійових осіб, окрім однієї, найголовнішої – він досі не знав, хто вбивця.

– Отже, Джон вечеряв з дівчиною, запросив до себе, у надії на продовження вечора. Але вона тікає, ледь вони зайшли до номера. А він завчасно вішає табличку на двері «Не турбувати» і залишає двері відчиненими… Більше на камерах не видно було аби хтось заходив до номера. Тож, якщо таки не офіціантка його вбила, то це означає, що в його номері мало б бути щось, що було отруєно раніше. Але що? – Карл і не помітив, що розмовляв уголос, обмірковуючи справу. Ще збивало з пантелику те, що дзвінок акторці надійшов з телефона-автомата неподалік готелю.

І тут він згадав, що у номері стояла пляшка з водою і дві склянки.

– А що, як вода була отруєна? – Карл встав із-за столу й почав ходити по кабінету, намагаючись підібрати шматочок, який ніяк не складався. – Але пляшка з водою була ціла…

Його осінило. Він зателефонував до готелю й дізнався, коли приходить зміна, яка була того дня, коли знайшли тіло. У нього лишалося ще дві години аби продивитися відеозаписи ще раз.

Через дві години він знову зустрівся з Майклом Беннетом, супервайзером, який був відповідальним за прибирання у той день. Він викликав усіх покоївок, що чергували того дня. Ця ж зміна й готувала номер до заселення напередодні.

Передивившись запис, Карл побачив, що троє дівчат були в номері під час прибирання, але лише одна підійшла до візка аби взяти воду щоб поставити на тумбочку у кімнаті.

Цю покоївку звали Флоренс Гарсіа, американка мексиканського походження, чия зовнішність говорила про те, що їй тут не місце.

Карл подивився на дівчину, яка сумно дивилася перед собою, уникаючи дивитися на нього.

– Флоренс Гарсіа, ви заарештовані за підозрою у вбивстві Джона Майерса.

Вже на допиті дівчина зрозуміла, що викручуватися немає сенсу, адже в її квартирі в одному з багатоквартирних будинків, під час обшуку було знайдено засушені квіти в одній з книг про Середню Азію. Дослідження показало, що це і був той самий аконіт, з якого було виготовлено отруту, що спричинила смерть чоловіка в готелі.

– Чому Ви вбили Джона Майерса?

– Ви не зрозумієте…

– Але намагатимусь. Та й зізнанням ви полегшите собі життя, – Карлу було дуже цікаво як ця дівчина була пов’язана з жертвою.

– Він зруйнував життя моєї мами, і моє життя також.

– І як же це він зробив?

– Колись давно, ще років двадцять п’ять тому, він працював у банку, який видавав житлові кредити. Він тільки починав працювати та був дуже прискіпливим, рішучим, наполегливим. Так розповідала мені мама перед тим, як померти. Він, мабуть, хотів швидко піднятися вище. Він не розумів… – вона на мить замовкла, зітхаючи. Але, трохи згодом, продовжила, – Мама в той час завагітніла мною, втратила роботу, а батько, він дуже пив, а потім і взагалі десь зник. Мама просто не могла виплачувати той клятий кредит. А вагітною вона не могла знайти роботу. І… і він – Джон Майерс, він відібрав у нас будинок за несплату кредиту, і ми просто лишилися на вулиці.

Було видно, як важко їй даються слова, як сльози просяться назовні, але вона стійко тримала усе в собі, не дозволяючи емоціям взяти гору.

– Мама поневірялася по родичах, друзях та знайомих. Але без захисту, вона часто потрапляла у неприємності. Одного разу, залишивши мене на тітку, вона поверталася з роботи і її побили й зґвалтували. Після цього, вона прожила, хворіючи, ще з рік і померла, лишивши мене саму.

Тітка не мала змогу мене вдочерити, та, мабуть, не дуже то й хотіла. А тому відправила до прийомної родини. А за нею була ще одна, і ще. Я не хочу розповідати, що я пережила за ті роки. Але я пам’ятала прізвище Джона Майерса завжди, – вона промовила це з такою злістю, що зовсім не в’язалася з її янгольською зовнішністю.

Я, коли виросла та порозумнішала, спробувала відшукати цього гада. Але він десь подівся з міста. Лише згодом, я знайшла його за багато кілометрів звідси. Я сама не могла підібратися до нього, але збиралася. Та доля звела мене якось з коханкою його боса, от тоді все й склалося.

Це я підговорила її умовити боса відправити сюди Джона. Це я подзвонила Каміллі й сказала, що це випробування. І це я поставила воду, в яку ввела через шприц отруту.

– А звідки отрута?

– Я рік прожила в Азії, ще рік – в Африці. От там і дізналася. А тут лишалося тільки знайти людину, яка знається на травах, адже аконіт використовується для боротьби з гризунами… - вона невесело всміхнулася. – А потім поставити пляшку на столик було вже справою легкою. Поміняти її потім на нову – оце було складніше. Але я швидка, і, коли зайшли у номер, я була поруч, і зробила все, коли ми виходили, поки ніхто нічого не помітив.

Вони ще довго розмовляли. Карлу було цікаво, як така молода дівчина змогла все спланувати, і їй майже зійшло з рук вбивство. Але, мабуть, сама доля допомагала їй. Тому що усе зійшлося, що, здавалося, її життєвий шлях просто йде так, як це мусило бути. Хоч і призвело до того, що вона згубила не тільки своє життя, але й життя іншої людини.

Воістину: «Помста – це страва, яку потрібно подавати холодною.»

 



Ірина Ярошенко

Відредаговано: 01.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись