Хранителі природи

Розділ V. Незнайомка з озера

Ташине серце зі швидкістю світла «полетіло» у п’ятки, коли вона побачила …  РУСАЛКУ . 
Свідомість дівчини відмовлялася вірити очам. На величезному пласкому камені, що виднівся над водою, сиділа і співала русалка з довгим червоногарячим хвостом. Її руде, мов полум’я та кучеряве волосся гойдало дихання вітру. Вона мала вродливе обличчя з тонкими рудими бровами, ніжно-рожевими губами та маленьким носиком. Очі русалки були заплющеними. Всім своїм видом вона показувала повну концентрацію на пісні та мелодії, що линула з неї.

Якщо не звертати уваги на нижню частину тулуба, а точніше на відсутність двох кінцівок, то відрізнити мешканку водойми від звичайної любительки позасмагати під теплими промінчиками сонця було б неможливо. Єдине, що звичайна любителька позасмагати, мабуть, не мала б такого зачаровуючого та магічного голосу.

Юна шукачка пригод декілька хвилин роздивлялася русалку та кожну лусочку на її хвості, аж ось ненароком наступила на суху гілку своїми чорними кросівками. Почувся негучний хрускіт, але цього було достатньо, аби голос морської красуні стих.

- Як складно репетирувати пісню на святкування літнього сонцестояння, коли постійно заважають якісь звуки. То ведмідь пройде повз, то зозуля почне голосніше, ніж зазвичай кувати, то ось ще й гілка додалась. Жах, я точно не встигну гарно підготуватися, а сьогодні ще й додаткову практику мистецтва догляду за живими істотами назначили. Кому на цей раз доведеться забинтовувати лапку: метелику чи може мурасі. Краще б вже мурашці, а то метелика поки доженеш, то й собі доведеться щось бинтувати. Все. Залишилося так мало днів, тому досить сторонніх думок. Лише спів та музи…

Рудоволоса краля не договорила, бо побачила пильний погляд з-за стовбура дуба.

- Якби я не знала, що мене ніхто не може побачити, то подумала б, що за мною хтось шпигує і до того ж робить це занадто помітно. Давно я не зустрічала тут людей, цікаво, що там за мною такого, що ці очі так глибоко вдивляються прямо в мою постать,- продовжила свій монолог русалка і обернулася назад. Не побачивши нічого особливого, вона вкотре подумала про дивність деяких людей.

Таша слухала всю розмову невідомої їй істоти ледве не з відкритим ротом і думала лише про причину, з якої та дівчина, якщо так можна назвати русалку, думала, що на неї ніхто не дивиться. Набравшись сміливості та втомившись весь час не рухаючись стояти на одному місці у скривленій позі, вона вийшла зі своєї схованки і промовила:

- Чому ти думаєш, що я тебе не бачу?

- Вона точно якась божевільна, питає щось у пустоти, - промовила русалка і засміялася, - як все-таки добре, що вона мене бачить, а то з мого боку було б не дуже ввічливо ось так засміятися в обличчя людині, що почала зі мною діалог. До речі, у неї дуже красиве чорне волосся та зелені очі. Вона була б вродливою русалкою. Її хвіст був би, мабуть, темно-синього чи може зеленого кольору. Хоча взагалі, я думаю, їй пасували б усі кольори. Так, Міро, ти мусиш зараз вправлятися у співах, а не роздумувати над якимись дурницями. І все ж вона була б привабливою русалкою, - після цих слів озерна красуня продовжила милозвучну пісню.

- Я тебе бачу, - рішуче сказала Таша, дивлячись прямо в очі такій самій дівчині, як вона, лише з довгим хвостом замість ніг. – І спасибі за добрі слова. Мені дуже приємно.  

У відповідь Таша лише побачила спантеличеність в очах русалки.

- У тебе … гарний хвіст, -дівчина спробувала розрядити їхній діалог компліментом, але блакитні очі, що тепер вже також дивилися на неї лише збентежено забігали зі сторони в сторону.

- Це неможливо. Цього просто не може бути,- нарешті красуня з хвостом заговорила.

- Що неможливо? Чого не може бути?, - ніяк не могла зрозуміти Таша.

- Н-ні, т-ти не м-можеш мене б-бачити, - промовила русалка, заїкаючись і, ледь чутно скрикнувши, вмить зникла в обіймах озера.

- Зачекай! Ти куди? Я нічого тобі не зроблю, - намагалася докричатися Таша, дивлячись у темну воду озера і бачачи лише своє відображення.

«Ну от, нове знайомство закінчилось, так і не розпочавшись. Якась дивина з цією русалкою. Чому вона так злякалася того, що я її бачу. Ех, шкода, що цього я тепер ніколи не дізнаюся», - подумала дівчина і постоявши ще декілька хвилин на березі з надією, що русалка ось-ось винирне з води, вирішила повернутись назад до бабусі.

Радослава вже встигла розсортувати всі квіти по кошикам і чекала онуку, сидячи під розлогим дубом.

- О, нарешті ти повернулася, а то я вже думала йти на пошуки. Де ти так довго була?, - запитала бабуся у Таші, коли та повільно підійшла до неї та спрямувала свій уважний погляд на два кошики.

- Я прогулювалася лісовими стежками, вивчала нові рослини, слухала спів птахів. Заголом нічого особливого, - трохи відчужено відповіла Таша, а про себе подумала, що й справді не помітила, як швидко пролетів час.

- Ну добре, ходімо додому, а по дорозі можемо заглянути до твоєї Ларі, якщо хочеш.

- Та ні, ба, я так втомилася, що краще завтра сама до неї сходжу. Ти ж нічого не планувала на завтра з моєю участю?

- Взагалі-то я хотіла піти з тобою до найближчого села і купити деякі продукти, але список не такий вже й великий, тож я зможу й сама дати цьому раду. Все-таки я не хочу, аби ти поїхала назад до міста з єдиними спогадами про постійну роботу і завдання від мене. Літо для відпочинку та оздоровлення.

- Дякую, бабусю. А за продуктами я обов’язково сходжу з тобою наступного разу, - пообіцяла Таша і разом з бабусею попрямувала у сторону хатини.

Мандрівниці пройшли половину дороги мовчки. Таша подумки аналізувала та згадувала дивну зустріч. Їй хотілося б поспілкуватися з тією русалкою, а головне – це почути, що їхня зустріч не просто її привиділась. Радослава ж, порушуючи мертву тишу, звернулася до онуки:

- Ташо, люба, у тебе точно все добре? Як йшли зранку, то з твого роту так і линули речення та коментарі, а тут, немов води у рота набрала. Тебе щось непокоїть?

- Ні, що ти. Все нормально. Я втомилася, ось тому й мовчазна. Насолоджуйся поки цим часом, а то мені іноді здається, що говорю я аж занадто багато, - промовила дівчинка і посміхнулася. Вона вирішила поки не розповідати бабусі про таємничу морську незнайомку. Раптом вона почне хвилюватись за неї.



Lira Whitelake

Відредаговано: 08.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись