Хранителі природи

Розділ VIII. Площа Тюльпанів

Голос Міри ехом пронісся у Ташиній голові. «Дріаден… Десь я вже чула цю назву. Тільки-от де. Не можу пригадати… Точно! Це ж чарівна країна з бабусиних казок, які вона розповідала мені на ніч. Це вона. Не може бути...» – за вихрем думок, дівчина й не помітила, як компанія нових знайомих знов почала щось жваво обговорювати та сперечатися. 

- Міро, ти що забула про правила. Приводити чужинців у наш ліс заборонено, - рішуче пролунав голос Фелікса. 

- Дозволь тобі нагадати, що чужинці й так не змогли б сюди потрапити, - відказала йому Стефа. 

- Супер. Невже наша правильна дівчинка тепер на стороні криміналу? - заявив хлопець і саркастично посміхнувся. 

- По-перше, я не ваша правильна дівчинка, а, по-друге, якого ще криміналу? Що ти верзеш?

- Так, стоп! - голосно крикнула Міра. - Досить сваритися! 

- Начебто я перша почала, - сказала Стефа і закотила очі. 

- Ще скажи, що я винен. У тебе ж усі завжди винні, окрім тебе самої.

Фелікс палав від люті. Здавалося, що ці двоє ще трохи й повбивають одне одного. Словесні бої тривали б і надалі, якби їх не припинила Таша, ненароком наступивши на жабу. 

- Цього ще не вистачало. Вона нам зараз усіх тварин покалічить. Теж мені хранителька, - пробурчав Фелікс і обпік поглядом дівчину. - Я думаю, що вона вже й так тут затрималась. Пора повертатися додому. 

- Філе, її дім тут. 

- З якої це радості? 

- Та що з тобою сьогодні сталося таке? Сам не свій. Ти завжди добрий, спокійний, врівноважений, - Міра зробила наголос на останньому слові, - а сьогодні взагалі якийсь...

- Псих, - допомогла подрузі підібрати порівняння Стефа. 

- Робіть, що хочете, а мене сюди не вплутуйте. Мені й так сьогодні влетіло від батька за прогуляні уроки. Бачте захотів дізнатися мої успіхи. Ніколи не цікавився моїм життям, а тут раптом згадав про своїх дітей. Подзвонив пані Роксані, а та й любенько йому повідомила, що його непутящий син прогулює уроки з дівчатами, - мовив Фелікс, старанно перекривлюючи голос вчительки. – Тепер батько заборонив мені летіти у Сварзію. Хай йому грець.

- Що? Як це заборонив? Ми ж декілька місяців тому почали планувати цю подорож. Залишився тиждень до відправлення. Це нечесно, - сердилася Міра. – Може у нас вийде його якось вмовити?

- Сумніваюсь. Мій батько занадто принциповий та суворий. Тому гарних вам канікул, а я буду відпрацьовувати прогули. Хоча домашні вправи у мене завжди всі зроблені і практику я на відмінно здав. От Норману щастить. Його не пилять за пропуски, та й хто б йому взагалі щось сказав, дякуючи родинним зв’язкам.

- У Нормана не так вже й багато пропусків! – трохи заголосно сказала Стефа.

- А ну тобі ж видніше, ти ж його особистий секретар. В мене взагалі іноді виникає таке відчуття, що ти знаєш Нормана краще, аніж він сам себе. Люба, те, що хлопець одного разу на третьому рівні попросив у тебе ручку, ще не означає про його безмежну симпатію до тебе.

- Що за дурня? Навіщо мені симпатія Нормана. І попросив він тоді, до речі, не ручку, а олівець, - сказала Стефа і вся почервоніла.

Фелікс лише саркастично пирхнув на це.

«Цікаво, хто такий цей Норман. Видно, він таки подобається Стефі. А от Фелікс з його грубощами мене все більше дратує», - подумала Таша.

- Я, мабуть, піду. Мені ще готуватися до екзамену з медицини.

- Так Вірляна ж усім ставить автоматом тринадцять. Кінець навчального року, думки лише про канікули та відпочинок. Святий вчитель.

- Може усім вона й поставить, але точно не мені. Впевнений, Рокса вже прочитала їй лекцію, як вишукано завалити Німчука Фелікса.

- Тобі навіть із вчителів ніхто догодити не може. Менше претензій - і жити легше стане, - підкидала дрова у словесне багаття Стефа.

Поки пара сперечалася з приводу вчителів, а Міра всіляко намагалася їх заспокоїти, Таша оглядала місцевість. Її одяг вже встиг висохнути під пекучим промінням сонця і окрім пелюстки лотосу у чорнявому волоссі, не залишилося й сліду від страшного озерного інциденту. Дівчина так до кінця і не зрозуміла, де знаходиться. Назва «Дріаден» дала їй лише згадку про бабусю. А що як вона не повернеться до її приходу та й взагалі, як вона потрапить додому. Старенька хвилюватиметься і не знатиме, що її внучка сидить на березі озера у якомусь дивному лісі. Хоч Таша й не помічала нічого незвичного, та все ж їй здавалось, що це місце сповнене магії. Квіти по коліна, дерева величезних розмірів і кущі завбільшки з неї саму. Дівчина лише зараз помітила, що все тут було вдвічі більшим, аніж вона звикла бачити. Розглядаючи кожну деталь дивного лісу, вона побачила, що у стосунках нових знайомих нарешті запанували спокій та злагода.

- Вирішено, ведемо її до тебе, Феліксе, - сказала Міра.

- Що значить вирішено? Я ще не давав на це згоду.

- У нас немає інших варіантів. Сьогодні вихідний і лише твої батьки годину тому поїхали у відрядження на три дні. Менше людей – менше запитань.

- А якщо хтось із сусідів раптом побачить, що я веду у дім чужу людину. Не забувай, що тут майже усі знають одне одного.



Lira Whitelake

Відредаговано: 08.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись