Хто я для тебе?

Епілог

- Вітаю, у вас хлопчик, - пролунав мій голос в пологовому залі. Довгоочікувана звістка для втомленої мами, знервованого тата та всіх родичів, що зібралися на коридорі. Поклавши малюка на живіт мамі, закінчую всі свої обов’язки та з чистою совістю покидаю приміщення.

Крайня зміна на роботі вдалась майже спокійною, лише перші затяжні пологи в дівчини і татусь який кілька разів ледве не втратив свідомість.

- Вітааааємо, - полетіли крики з усіх сторін як тільки я вийшла в коридор. І це зовсім не привітання рідними щасливих батьків з народженням дитини, а привітання моїх колег з виходом в декрет.

Добігав тридцятий тиждень моєї вагітності і весь колектив щасливо та підло відправив мене в декрет. Чому підло? Тому, що я чудово себе відчуваю і готова працювати хоч до самих пологів, навіть не дивлячись на мій великий живіт.

Але мій коханий чоловік, турбуючись за мене, попросив відправити мене в декрет чим швидше. Дуже чути сарказмом? Добре, буду говорити чесно.

Та нагла морда заявила, що він не дозволить мені перетруджуватися і зробить все, щоб полегшити моє вагітне життя. В його виправдання можу сказати, що моє то життя полегшилось, правда життя колег як раз навпаки.

Тому вони підготували святкове привітання, торт та кульки як привід видихнути від постійного контролю керівництва та оберігання мене маленької від кожного хто кашляє. Подякуємо Андрію за це.

Але я на нього навіть не сильно ображалась. Розумію ж, що він хвилюється за мене та малюка. Звісно хотілось кілька разів побігати зі сковорідкою за ним після чергових гадостей, але довелось обійтись киданням м’ячів для настільного тенісу, все ж в таким животом як в мене дуже не побігаєш.

А м’ячі до речі в нас з’явилися на п’ятому місяці моєї вагітності, коли почала захекуватися та не встигати зі сковорідкою і просто сіла з нею на дивані та почала ревіти розмазуючи сльози по обличчю. Як тоді злякався коханий не передати словами.

Але я не винна, то все гормони. Чесне слово, я тут ні до чого. Майже. Головне, що подіяло, моя душа щаслива кидає кульки, а Андрій бурчить під ніс, але все одно повертає їх назад.

Зовсім скоро ми святкуємо лляне весілля, нашому шлюбу виповниться чотири роки. Не скажу, що все було ідеально, але можу пишатися. В нас не було жодного гучного скандалу, грюкання дверей та тікання з дому. Вияснювали стосунки, обговорювали подальші плани та солодко мирилися в спальні.

Після всіх подій ми вирішили не поспішати з дітьми. На зло батькам, як каже моя мама. Але насправді як і всі дорослі люди думаю, ми хочемо, щоб наші діти мали все необхідне і ніколи нічого не потребували.

Ось і цих кількох років вистачило, щоб Андрій відкрив свою невеличку, але вже прибуткову юридичну фірму, а я закінчила навчання та почала працювати в перинатальному центрі.

До планування дітей ми підійшли з усією відповідальністю. Записались на прийом до лікаря, щоб пройти все необхідне обстеження та за потреби підлікуватися. Але перший ж аналіз крові показав підвищене ХГЧ. Це гормон, який починає виділятися в перші дні вагітності, а УЗД підтвердило – я вагітна.

Шоковане та щасливо ідіотське обличчя не злазило з наших лиць напевно ще кілька днів. Ми ж готувалися до обстежень, вирахування потрібних днів, а тут ось так швидко і готово.

- Я ніколи у вас не сумнівалась, - весело прокоментувала Настя, доводячи до почервоніння своїми словами Андрія, а я лише фиркнула – варто було б йому вже звикнути.

А скільки було криків, писків та незрозумілих слів від мам… Я думаю все наше рідне місто почуло. Цілий вечір після оголошення новин тато з свекром заспокоювали нерви коньяком, а мами плакали, обнімались та сюсюкали з моїм ще зовсім плоским животом.

Але свиню ми все ж їм підсунули. Починаючи з третього місяця мене діставали питаннями. Якого кольору купляти коляску, ліжечко, одяг? Кого їм взагалі чекати, внучку чи внука?

І знаєте що я їм на це все відповідала? Що результати УЗД не достовірні до сьомого місяця вагітності, тому лише наприкінці двадцять восьмого тижня ми дізнаємось кого чекаємо.

Щелепи в батьків відвисли до підлоги, кілька секунд знадобилось на осмислення… А потім на щастя ми з Андрієм вже поїхати і всі погрози, благання та скарги слухав наш автовідповідач.

Звісно це були лише погрози. Спочатку, а потім я все хотіла протягнути цей момент очікування… І доходила до сьомого місяця вагітності! Тягнути далі мені не дозволили.

Тому зараз ми з колегами щасливо їмо торт, мені роблять УЗД, записують в конверт стать дитини та кількість якщо раптом що і Настя їде за покупками, а я робити зачіску.

Ми вирішили відсвяткувати в один день мій довгоочікуваний (Андрієм) вихід в декрет та визначення статі малюка.

До мого приїзду в будинок, зібрались всі рідні. Будинок до речі нам подарували батьки коли дізналися про мою вагітність. Сказали, що їхні внуки мають дихати свіжим повітрям та вручили ключі. А зараз вони ж по черзі нервово ходили кругом накритого на вулиці столу.

Софі меланхолічно спостерігала за сином та погладжувала круглий животик. Через місяць в них з Сергієм народиться маленька довгоочікувана донечка. Їхні стосунки пройшли крізь вогонь, воду та мідні труби, але вони зберегли своє кохання. І скажу відверто, більш ідеальної сім’ї, ніж їхня я не знаю.



Тіа Кузь

Відредаговано: 07.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись