Я не Я

Було нас двадцятеро

 Двадцять майбутніх професіоналів мають підсилити лікарню. Медичне училище, велика, багатоповерхова будівля із великою кількістю аудиторій, шероких коридорів і мармурових сходів. Вікна виходили на площу з фонтаном. Насправді у фонтані було сухо, але ми і так дуже любили вибігати на перерви із сірих і холодних приміщень училища і сидіти навколо фонтана. Веселий гомін, сміх, швидкі перечитування конспектів, повторення діагнозів із великої кількості хвороб. Перші практики, перші контакти з хворими які потребували допомоги, догляд і лікування вже давно були за нами. Різні це були зустрічі, різні ситуакції, бо і дуже відрізнялися між собою відділи, через які повинні були пройти. В той період відпало нас найбільше. Рік п'ятий, останній, це власне самостійна робота. Насправді ще підпильним наглядом куратора, але вже не під його безпосереднім контролем. Носили вже одяг медиків.

   Я був інтерном. Палати обложені по краю важко хворими, переважно старшими людьми. Специфікую відділення було те, що поверталися сюди по кілька разів. Інколи вже тільки для того, щоб померти.

   Лікарня тонула у зелені. Ціла маса кущів, дерев і сад який прилягав до правого крила підсилювали те враження. Моє відділення виблискувало. Головний лікар, старший, сивий лікар, тримав все залізною рукою. Інколи задумувався, скільки облич має ця людина. Добрий, терплячий до хворих і до певної степені толерантний і дружній у стосунку до нас, був одночасно тираном для медичного персоналу. Тремтіли перед ним однаково студенти і лікарі. Тиран вимагав. Не кричав, не гонився, не погрожував. Просто вимагав і все повинно було ходити як у годиннику. Не терпів ні найменшої неточності, ні найменшого упущення. Всі знали, що “старий” не приймає пояснень, не слухає обіцянок. Такий був той тиран.



Льорд

Відредаговано: 17.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись