Я твій наркотик

Глава 9

9

 

Вода, вода, вода і знову вода.. Мене накриває з головою, повітря катастрофічно невистачає. Відчуваю як чиїсь міцні руки досі тримають мене. Намагаюся відкрити очі, але одразу стає неприємно, починають сильно пекти, тому знову їх закриваю. Я дезорієнтована і розгублена, починається паніка.

Такі відчуття наче ти маленький, беззахисний, сліпий котик. Починаю розмахувати руками і ногами, щоб хоч якось звільнитися від рук і випливсти на поверхню, знову відкриваю очі. Нічого. Розпливчаста картинка. Продовжую далі рухати ногами з надією випливсти. У мене виходить - я на поверхні. Але не довго тривала моя радість, якийсь «розумник» чи «розумниця» стрибає в басейн прямо біля мене, накриваючи новою хвилею. Знову йду під воду, сили потроху покидають мене, повітря у легенях на грані, зате там з’являється вода. Розмахую руками з останніх сил і відчуваю, як хтось підхоплює мене на руки і притискає до себе. Інтуїтивно чіпляюся руками за шию, з надією, що мені допоможуть. Все відбувалося дуже швидко, хоча здавалося, ніби пройшла вічність..

Ми випливли на поверхню. Я все ще на руках, міцно тримаюся, обхопившись за шию притиснулася головою до плеча. Починаю кашляти через те, що наковталися води, і жадібно хапати повітря, якого мені так бракувало. Як же мене трусить.. чи то від холоду чи від паніки, яка оволоділа мною..

Я не знаю, що зроблю з тією людиною, яка це зробила. А якби все  обійшлося не так, якби мене не витягнули..? Але з цим розберуся пізніше, коли вилізу з басейну.

Піднімаю голову і бачу перед собою Марка, весь мокрий. Його груди повільно то піднімалися, то опускалися. До його підтянутого тіла прилипла футболка, облягаючи всі вигини тіла, на обличчя спадав мокрий пучок волосся, з якого стікала вода. Його погляд блукав по моєму обличчю, він не був холодним чи зарозумілим, а якимось іншим. Мені байдуже як я зараз виглядаю, головне, що я жива.

Тільки зараз до мене доходить, що біля нас є ще хтось. Обертаюся і ловлю стурбований погляд Макса на мені, який теж був у басейні. Він не міг цього зробити, адже стояв поруч біля мене.. Тоді виходить, що це Марк.. Це він схопив мене та стрибнув у воду? Повертаю голову до хлопця та наважуюся запитати:

- Це ти зробив? - тремтячим голосом запитала.

Весь цей час на нас дивилася купа пар очей. Ну звісно, таке видовище сталося на їхніх очах.

- Це була дія. - голосно і чітко.

 

Це був він. Він виконав дію.

 

- Макс, допоможи мені, будь ласка. - важко дихаючи вимовила, опускаючи погляд.

Друг одразу підплив до нас та допоміг мені дібратися до бортика, щоб вибратися з води. Я промокла до ниточки, з мене лилася вода ніби з крана, все ще тремтіла та відкашлювалася. Макс допоміг мені сісти і виліз сам. До нас одразу підбігла Оля та Ліз.

- Сонце, ти як? - стурбовано запитала Оля.

- Ходімо краще в дім. - сказала Ліз.

Вони допомогли мені піднятися і ми направилися в будинок. Перед тим як увійти, я кинула швидкий погляд на Марка, який підпливав до бортика.

Дурень.

- От же придурок.. А як би щось сталося? У нього мізків нема чи що? - одразу почала подруга, коли ми опинилися у ванній.

- Я зараз принесу тобі якийсь одяг, щоб ти переодягнулася. - сказала Ліз, вийшовши з ванної кімнати.

- Дякую вам. - все що я змогла сказати.

- Я так злякалася за тебе. Макс одразу стрибнув за вами, щоб домогти тобі. Напевно Марка совість замучила за те, що він зробив чи від того, що зрозумів, що ти не вмієш плавати і почала тонути. - Оля допомогла зняти з мене мокру косуху. - Я вийду до Макса з Ліз, а ти знімай з себе мокрий одяг. Добре?

- Добре, дякую вам.

- Досить дякувати. - вона міцно мене обійняла. - Все, я виходжу.

Коли подруга вийшла я почала знімати з себе весь одяг. Дихання відновила, тіло перестало трястися. Поглянула у дзеркало, а там дівчина з мокрим волоссям, з макіяжем, який поплив та червоними від води очима.

Жах.

Я закуталася у м’який банний рушник, який мені дала Ліз, висушила волосся, змила макіяж та почала чекати поки вона принесе мені, якийсь одяг.

 

Отже це була дія. Чортова дія. Кинути мене у басейн чи стрибнути зі-мною. Та яка різниця. Він зробив це, не сказавши мені, не попередив! Просто схопив і стрибнув, ніби з мішком картоплі.

 

Від цих думок у мене з’явилися на очах сльози, але почувши стук у двері, швидко витерла їх.

- Так?

- Це я. Ти в нормі? - це був Макс.

- Так, все нормально. Скажи дівчатам, що вони можуть йти сюди.

- Добре, я швиденько.

Я не хочу залишатися на вечірці. Все зіпсовано: настрій, зачіску, макіяж, одяг.. Хочу лягти в тепле ліжко і ні про що не думати. А ще я в черговий раз не розумію поведінку Марка. Як можна бути то хорошим, то холодним, то робити таку дурню. Напевно ніколи мені цього не збагнути.

Він цих думок мене вивів знову стук у дверію. Напевно це дівчата.

- Оля, Ліз, можете заходити. - мовила стомлено.

- Це Марк.

Неочікувано. Навіщо він сюди прийшов.

- Йди до біса, Марк! - розлючено відповіла.

- Вибач.. Я не знав, що ти не вмієш плавати. - у його голосі було відчутно нотки жалю.

- А якби ти знав, то не зробив би цього? - так само відповідаю.

- Можливо.. - чую відповідь Макаренка.

 

Значить можливо? Не «ні» чи «так», а «можливо»..

 

- Тепер будеш знати. - тихо промовила, але він почув.

- Тобі вже краще?

- Тебе це не повинно хвилювати. Зараз прийдуть мої друзі, тому тобі краще піти, щоб вони тебе не бачили тут.

У відповідь я не почула нічого, окрім його кроків. Він все-таки пішов.

Через хвилинку до мене прийшли дівчата і принесли мені теплі джогери, світшот і кросівки мого розміру. Я їм так вдячна, щоб я робила без них зараз. Переодягнувши, я вийшла з ванної кімнати та направилася до друзів, які сиділи у вітальні на диванні.



Voloshka

Відредаговано: 17.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись