Ямазакі

РОЗДІЛ 9. КОЛИ НЕ ПРИДУМАВ ПЛАН

 

РОЗДІЛ 9. КОЛИ НЕ ПРИДУМАВ ПЛАН

 

Подумки Акіра святкував перемогу.

Того ж дня Рея спробувала витягнути з нього інформацію, звідкіля ж він дізнався про нового охоронця та й взагалі як це так швидко спромігся потоваришувати з двома її найкращими друзями, ще й за її спиною. І взагалі — чому він такий нахабний і самовпевнений! Акіра відмовчувався як міг, а потім таки дещо ляпнув, не подумавши про наслідки.

— А ти чому спала в моїй футболці?

Він і не думки не припускав, що це виявиться правдою, а тому реакція Реї на сказані слова захопила його зненацька. Вона голосно закашлялась, миттю затулила обличчя долонями. Акіра чекав сліз, істерики, заперечень чи сміху… Та чого завгодно! Натомість Рея глянула на нього із сумішшю байдужості та зверхності, окинула величним поглядом, від якого він розгубив усі слова, вріс в асфальт і так і простояв, поки вона, гордо тримаючи голову, як царівна, поплила геть.

Воістину Снігова Високість, чи як там її величають.

Опісля вже її не бачив. Акіра припустив, що Рея пішла зі школи раніше, бо її вірні охоронці також не показували носа. Чорт же смикнув його за язик… Ну, як так вгадати, що вона спала в його футболці? Навіщо взагалі вона таке робила? Думає, якщо донька якудзи, то все їй дозволено? Медом помазано? Чи якщо Саюрі віддала чиюсь річ без дозволу, то ця панянка може робити із нею все що завгодно?! Треба буде її випрати.

Решту дня Акіра провів у магазині разом із малим Юкі, який усе діставав його питаннями про ненависне дівчисько.

— А в неї довге волосся? Вона висока? Красива? Кажуть, її недавно поранили — все зажило? Шрамів не залишилося? Було б дуже шкода, якщо залишилися, кажуть, вона схожа на рідкісну троянду! Ох, побачити б хоч раз на власні очі! Коли ти нас познайомиш, Акіра-кун? А як ви зустрілися? Ну, хоч щось вже скажи! Я плакати буду, клянуся!

Свою погрозу Юкі таки спробував виконати, але Акіра відправив його на склад писати звіти. Малий дуже образився і провозився з документами до пізнього вечора, напрошуючись на вечерю до Саюрі в подяку за тяжку працю.

А там проти двох суперників устояти в рази складніше.

— Акіра-кун, як там люба Рея-тян поживає? Запроси-но її в гості. Я вже стара жінка, але гостям завжди рада, — посміхалася бабуня.

— Так-так, покажемо їй магазин, — гаряче вторив Юкі.

От ніби їй цікаво, еге ж. Акіра скрипів зубами й мріяв, аби цей день вже нарешті закінчився. Після вечері він викурив аж чотири цигарки й забився міцним сном.

А вранці прокинувся із відчуттям, наче щось було не так, як годиться. Він піднявся у звичний час, одягнувся, поснідав, прихопив шкільний рюкзак і вийшов на ґанок, де сивочола жінка пускала кільця диму з довгого мундштука. То Саюрі теж курить?

Вона підняла брови від подиву.

— Акіра-кун, а ти куди це спозаранку? До школи? Сьогодні ж немає занять.

Акіра скептично глипнув на свій рюкзак. Як це немає? Тобто він втратить цілих два дні? Вчорашні слова, кинуті в обличчя Реї так необдумано, сьогодні видавалися смішними, але ж хтозна, що на умі в тих дівчат! А раптом вона щось собі надумає не те, і всі зусилля коту під хвіст? З іншого боку, не йти ж йому до якудзи, щоб прохати про зустріч із їхньою панною, навіть якби він знав, де знаходився їхній будинок.

Тож Акіра, спохмурнівши лицем, поплентався назад до кімнати шукати належне собі заняття на вихідні.

Саюрі застала його за читанням «Хрещеного батька».

— О, приємно бачити, що молодь ще не розучилася любити книги, — всміхнулася вона. — А то все в комп’ютерах і планшетах, скоро самі на роботів перетворяться.

Акіра кивнув головою, все ще перебуваючи у поганому настрої. Саюрі лукаво підморгнула, склала руки за спину і злегка нахилила голову набік.

— Там, до тебе прийшли, Акіра-кун.

Сказала вона це таким змовницьким тоном, що його кинуло в піт. Не може бути… Юкі би просто ввалився в його кімнату, як це вже не раз було, Шінічі не зміг приїхати через зайнятість на батьковій роботі, а тому залишався лише єдиний варіант…

Під прицільним поглядом бабуні Акіра поважним кроком ступив на подвір’я, перестрічаючи там усміхненого Джеро.

— Привіт, анікі!

На мить Акіра відчув сором. Він не зробив геть нічого для того, аби цей хлопець вважав його своїм близьким другом. Знав би Джеро про справжні замисли Акіри, глибокі й темні, як холодні води на дні океану, навряд би проявляв подібну доброзичливість. Адже за зраду такі, як Джеро, вбивають.

— Яким вітром? — поцікавився Акіра.

— Попутним. Ти ж у нас тепер бойфренд, — хихикнув якудза на останньому слові.

Ось так сюрприз. Отже, Рея прийняла його правила гри.



Оксана Кириченко (Aillin Ai)

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись