Із закутків душі

Слова

Навіщо зброя, коли є слова?

Нема потреби убивать, труїть…

Смерть мертвого не змучить.

Втім можна знищити, але не вбить.

 

Унікальна зброя – слів сплетіння,

Жодних шансів на везіння.

Стрілу пускай і душу рань,

Зжени нещасного на грань.

 

Щогодини, щохвилини, щосекунди

У душах розсипаються троянди.

Нищівники безжальні  пелюстки

Старанно розривають на шматки.

 

Хтось притихає від «більше не люблю»,

Інший – від «не вірю» чи «не вірю в тебе».

Хтось змушений почути «Ти ніщо»

Й від того стає нездатним ні на що.

 

А слова, вони страшні, їх не забрати.

Не вийде вибачиться й відібрати.

Ні, є «Пробач, я не хотів», «Не те мав на увазі»…

Але невже поранена душа забути буде в змозі?..

 

Шанси звісно є, і  спробувати варто,

Кажуть, за старань достатніх рани затягнуться,

Але є одна деталь, мала, але велика:

Що не робіть, що не кажіть, а шрами залишаться.

 

 

10.12.2017р.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше