Задзеркалля

2

2.

 

Моя машина стояла поряд – виблискувала червоним кольором на фоні сірого міста і чорного асфальту. Серед кількох машин, котрі були припарковані поруч, моя була подібна на запальничку, котра вже палає – аура потужності й войовничості огортала весь майданчик. Я частенько жартував, що зміг би свою машину знайти серед тисяч інших з закритими очима, лише відчуваючи її енергетику. Після кави й невдалого спілкування з віртуальним психологом, я обирав сюжет завершення дня між задоволеннями від керма і дороги чи від келиха вина. Запах автомобільного пластику, відчуття майже живої шкіри під руками на кермі, джаз у виконанні неперевершеного Пата Метені, котрий разом зі мною на світлофорах зможуть почути водії інших автомобілів і саме головне самотність завернуту в управління моїм тигром з однієї сторони, чи все ж таки, аромат вина в темному закутку ресторану, смак, котрий здавалось зможе підняти настрій і перенести ментально в іншу країну до густих виноградників, до теплого сонця і теплих рук виноробів.

Колись, пройшовши двох денний курс сомельє, а також при активній підтримці програми Вівіно, я себе впевнено почуваю в країні, де всі розбираються в пиві. Хоч смаку і запаху мокрої лисиці в весняному лісі я у вині не навчився відчувати, але можу справити враження на своїх друзів, правильно тримаючи келих, довго розглядаючи колір вина дивлячись на світло. Головне тут після кількох обертів келиха по осі, запхнути свого носа і відчути збагачений повітрям напій. Ні. Вино напоєм називати якось вульгарно, воно більше подібне на окрему страву. Виноградна страва, майстерно зроблена люблячими серцями з винограду, вистояна в бочках і розлита в пляшки, страва, котра вміє приховувати таємницю свого минулого, видаючи його лише запахом чи смаком і те лише обраним.

Сьогодні я обрав вино. Поряд є алкогольний бар - нове віяння у власників наших животів і носів, котрі пропонують лише алкоголь, фрукти та сири. Якщо хочеш зранку себе відчути королем чи королевою тобі туди дорога, там точно має бути королівський сніданок: кілька видів пліснявих сирів, хамонів чи прошуто, може круасани з маслом і головне справжнє французьке ігристе з Шампані.

Вже не ранок, березневі сутінки підкрадаються, захоплюючи спершу тротуари, нижні поверхи будівель і перехожих, швидко перебирається на верхні поверхи й так захоплює вулицю за вулицею. Беру винну карту - хочеться чогось легкого і ароматного, зимові червоні каберне і мерло вже набридли своєю терпкістю і густиною.

- Шардоне чи соаве? – запитую сам у себе. І відразу відповідаю: «Звісно, майже безалкогольне, з нотками цитрусу і кислинкою соаве. І трохи козячого сиру – це в Чехії робити вміють на відмінно». Беру пляшку білого з країни Ромео і Джульєтти - Верона столиця регіону Соаве. Може з вином і романтика з`явиться в цьому дні. Буду сьогодні за Ромео.

В залі було всього п’ять столиків і коли маленька стрілка на одному з годинників, а їх було з десяток у винарні, наближалась до шести – всі столи були вже зайняті компаніями від двох до чотирьох відвідувачів. І лиш я сидів сам, з пляшкою, ну і ще смартфон - мій напарник в самотності. Коли в пляшці залишилось менше половини я поправив окуляри на носі й почав розглядати своїх «сусідів».

Колись, з друзями, ми грали в гру з назвою «кинь незнайомця в краску». Сидячи в чеських ресторанах, з бокалом свіже звареного пілзнера, ми тихенько обговорювали обрану жертву і очима пожирали її. Погляди ми домовлялись направляти в місця найбільш приховані, але одночасно і найбільш виділені в образах більшості. В жінок це груди, стегна, очі, часто оголені животи. В чоловіків простіше - всі дивились в пах. Так от коли кілька пар очей слідкувало за людиною вона ніяковіла: впевнені в собі ще більше підкреслювали свої улюблені форми, а простаки червоніли.

Навколо сиділи веселі компанії. Прямо переді мною, за столиком, сиділи три дівчини з пляшечкою попсового піно гріджіо. Одна з них була особливо приваблива: червоні губи здавалось червоні від природи, а не від помади, під губами в широкій посмішці білі зуби, колір очей я не бачив, зате колір волосся відблискував білизною в моїх очах. Про можливість познайомитись я не думав, просто дивився крізь пляшку, крізь келих, просто дивився на світле лице з червоними губами. Інколи щось друкував в телефоні: повідомлення для самого себе, котрі колись можна буде прочитати.

Я не почув, коли в двері хтось зайшов і вже лише побачив молодого чоловіка, що підсів за столик переді мною. Тієї ж миті білявка встала, озирнулась навколо, обвела поглядом кожен стіл і відвідувачів, і раптом просто поглянула на мій нахабний погляд, посміхнулась і підсіла до мене.

- Ви не проти, якщо я посиджу кілька хвилин за Вашим столиком, - запитала вона.

- Звісно, сідайте, - відповів здивовано я. – Не даремно я так довго вас гіпнотизував поглядом.

- Ага, може це ви й Томаша підіслали, щоб я відсіла? Ви, не в змові з ним, випадково?

- Та ні, але я дуже радий, що Ви сіли поряд. Я думав якраз про цікаву тему, котру мені навіяла Ваша посмішка. Може Ви допоможете мені й ми разом подумаємо?

- Давайте, але після вина я можу не відгадати й не знати відповідей, - впевнено вистрілила незнайомка в мене. – Яка тема Ваших роздумів?

- Тема проста: посмішка і історія її виникнення. Чому вона з`явилась, чому в когось їх багато, а хтось скупий на роздачу і посмішку з нього не видавиш?



VPopovich

Відредаговано: 22.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись