Залежні від кохання

Глава 3

Тайлер

Поки вона кликала своїх подруг, я безцеремонно її розглядав. І не тільки я. Не один чоловічий погляд окидав її з гори донизу.

Вів її за руку у віп-зону, відчував як вона тремтить. Така мила, коли ніяковіє. Шокований, що вона узагалі вміє соромитись. Та, як виявляється, ця дівчина повна сюрпризів.

– Ну що ж, ми прийшли. Сідайте, вмощайтесь, – запрошую дівчат, які уже всідаються на шкіряний коричневий диван біля Вілла та Джона.

Що ж, саме час познайомитись з колом мого оточення.

Вілл – людина, яка дуже добре мене відображає та розуміє. Можливо справа в тому, що ми одного віку, а може в тому, що прагнемо в житті одного й того ж, та поважаю я цього чувака дуже сильно. З ним ми пережили надто багато й знаємо один про одного стільки, що мені, напевно, доведеться його вбити, якщо колись ми таки посваримось.

З Джоном все по-іншому, та не в плані дружби, адже із ним я так же само познайомився й люблю його, як брата. Але по-іншому саме моє ставлення до нього. Він майже на десять років від мене старше і, чесно кажучи, інколи постає прикладом в моїх очах Тільки йому не кажіть, а то ще зарозуміється.

– Ну, і яка з них? – тихо запитав Вілл. Ну звісно, він знає мої плани навіть коли я про них не мовлю.

– Он та, що посередині. Її ім'я Джессіка, – кивнув я у її бік.

– М-м-м, непоганий вибір.

– Завалися, чувак, це моя «здобич», – легко всміхаюсь і штовхаю хлопця в плече. – Он дивись яка блондиночка посередині. Теж непогана.

– Ха-ха, смішно, – закотив очі той.

– А, чекай, я ж забув, що ти уже «закарбований».

Решта вечора проходила добре. Ця Джессіка постійно споглядала на мене, думаючи, що я не помічаю цього, і мені це неабияк лестило. 

За столом ми розмовляли на різні теми, але мій погляд був наче примагнічений до копиці темно-каштанових хвиль та відкритої трішки засмаглої шкіри на спинці. Дивно, мені ж завжди більше подобались блондинки. Ніколи не виявляв у себе такого захоплення брюнетками.

- Ти ж розумієш, що твій погляд пропалює мою спину. Може нарешті перестанеш витріщатися? – підняла свій туманний погляд дівчина. О-о-о, їй більше не наливати!

– Ти ж розумієш, що така кількість коктейлів пропалює твій шлунок і до того ще й мозок. Може нареші перестанеш пити?

У відповідь мені прилітає лише її погляд, який так і говорить: «відстань від мене». Що ж, тепер у мене ще більше бажання «не відстати».

Аж тут вона промовила:

– Дівчатка, нам вже потрібно повертатись у кампус, надто пізно... а мені ще завтра зранку потрібно картину закінчити.

– Ох, і справді... потрібно, – стомлено сказала одна з її подруг. – Вже викликаю таксі.

Що вже? Хм, є ідея.

– Джессіко, я відвезу тебе, – чітко кажу й підводжу її тіло з дивана. Боже, та вона ж міри в алкоголі не знає.

– Тайлер, нащо тобі це? Я ж психопатка. Краще підвези когось іншого, гаразд? Пішли, дівчатка.

Та не тут то було. Різко хапаю її за лікоть і притискаю до круглого столика.

– Не переч мені, крихітко… - сказав це біля її вуха. – Ти тверезою себе вбити хотіла, звідки я можу знати на що ти будеш здатна, коли п’яна.

– Бісиш! – закочує очі, але все ж уже не пручається.

– Хоч зараз… заради Бога, сядь до мене в авто.

– Та добре вже, – звільняється від моєї хватки та йде до виходу, а я ззаду за нею.

Дівчина попрощалась з подругами, ми вийшли і сіли в машину.

– Тож, Джессіка... розкажи щось про себе. Скільки тобі років, хто ти, звідки. Я ж тебе зовсім не знаю.

– А тобі потрібно? – серйозно в водночас зі смішком сказала вона.

– Ну так, я хочу знати чим ти займаєшся, хто ти й… ну, наприклад, яке твоє хобі, – тут я не лукавив, мені справді було цікаво.

– Ну добре. Я Джессіка Скотт, мені двадцять, і я навчаюсь в Академії Мистецтв. Моя мрія – це власна виставка. Хобі... Хм, дай подумати. Ну я люблю спорт. В спортзалі я уже своя, – вона так захопливо про це розповідала, що я іноді відволікався від дороги, аби подивитись на її лице. – Ну... тепер ти!

– Що? – випалив я.

– Тепер твоя черга. Про себе я вже розказала, а от про тебе окрім того, що ти ді-джей і що твоє ім'я Тайлер я нічогісінько не знаю, – я легко посміхнувся, дорога буде цікавою.

Джессіка

Він почав свою розповідь:

–  Як ти вже знаєш, я Тайлер Хілл. Популярний ді-джей та музикант, люблю спорт, та обожнюю свою роботу. Музика – це моє. Я відчуваю спокій, коли граю у клубі, це чистий кайф.

– А коли ти почав займатись музикою? – ой, і звідки взялась ця цікавість?

Він посміхнувся.

– Ну... Писати музику я почав у п'ятнадцять. І це були зовсім не треки, чи щось таке... я просто грав мелодію на фортепіано, а ноти записував у зошит. Коли я закінчив економічний університет, то зрозумів, що не хочу працювати за спеціальністю, тому почав поглиблено займатись музикою, потім познайомився з Джоном, який допоміг мені з роботою, і помаленьку розкрутився. Ну... Якось так, – усміхнувся він та розвів руки, але швидко поставив їх назад.

– Ми приїхали! – що вже?

– Ну тоді я піду.

– До зустрічі, – до зустрічі? Ого. Сумніваюсь, що ще колись його зустріну, але хай буде.

Коли я відстібала пасок безпеки, він, як на зло заклинив і я не могла нічого зробити. Аж тут, Тайлер взявся допомогти й одним натиском звільнив мене від паска.

Я різко розвернулась і ми зіткнулись носами. Ми були настільки близько, що майже торкались один одного губами. Що за…

І тут усе почалося... Погляд затуманило, тіло стало наче ватне, і по ньому швидко пробігли мурашки. Я відчула його губи на своїх. Забулась як дихати. Спочатку просто не рухала губами, але потім почала відповідати на цілунок. Це було так ніжно. Не усвідомлювала нічого. Здоровий глузд змішався з алкоголем. Проте думаю, на ранок я про це пошкодую.

Але в один "прекрасний" момент він відсторонився від мене. Вийшов з машини, відкрив мені дверцята і жестом вказав вийти.



Меланія Литвин

Відредаговано: 24.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись