Глава 21

- Викладай, - зажадав Шерхард, коли молодший брат повернувся з ванної. – Звідки ти їх вишукав?

- Я нікого не шукав, - відповів з важливим виглядом молодший з тигрів. – Ця дівчина сама з'явилася в лісі з нізвідки і полізла до мене цілуватися.

- Невже відразу так, полізла цілуватися? – недовірливо перепитав Шерхард.

- Так, - задоволено посміхнувся Хэджи. – Ні слова не сказала: просто підійшла і поцілувала. І мушу зізнатися, мені сподобалося. Зовсім не так, як з людськими самками.

- Слухай, а є ймовірність, що вона може стати тобі парою, – задумливо промовив Шерхард.

- Угу, - розчаровано пирхнув Хэджи. - От тільки потім примчав цей пацан і заявив, що вона його дружина. Дівчина, щоправда, поводила себе дивно. І коли він з'явився, вона стверджувала, що нічого не пам'ятає.

- Може їй не на стільки сподобалося, як тобі, - з насмішкою промовив старший брат.

- Замовкніть, - рикнув на синів Тайрнан. – Шерхарде, замість того щоб тріпатися, краще завари кави. І приберіть сміття на столі, в кінці кінців.

Весь цей час глава тигрячого сімейства стояв, спершись на стіл, і розмірковував.

- Схоже, до вас ще не дійшло, що зараз відбувається, - суворим тоном продовжив він. – Сьогодні відбулося те, що кілька століть вважалося неможливим. Ми можемо возз'єднатися з нашим народом.

- Ти впевнений, що ми можемо довірятися вовкам? – тихо запитав Шерхард.

- У хроніках стверджується, що рід Вовків був братній нам, - відповів батько. – В темні століття великої смути наш рід втратив зв'язок з ними. На цьому все й закінчилося. Ми залишилися самі по собі.

Зависла нетривала пауза. Сини дивилися на Тайрнана, чекаючи продовження розповіді. Але він мовчав, роздумуючи. Шерхард забарабанив пальцями по столу, видаючи своє нетерпіння, і промовив:

- Батьку, вони зберегли свою чисельність, тоді як ми на межі зникнення. У них є достатня кількість самок. Ми могли б попросити у них передати нам парочку.

- Думаєш, тобі ось так візьмуть і віддадуть самку, коли їх і так мало? – заперечив Хэджи. – Розмріявся. Цей примчав і мало її не загриз, не те, що мене. Хоча вони вели себе дивно. Мабуть ще зовсім цуценята.

- Ти правий, - знехотя погодився з братом Шерхард і жваво продовжив: – Треба довідатися, де вони мешкають, і викрасти.

- Тихше, - спинив його батько. – Вони можуть нас почути.

- Можемо обійтися і однією, - посміхнувся старший син. – Друга у нас вже є.

Він вказав у бік ванної.

- Вважаєш, їх не шукатимуть? – скептично скривився Хэджи, обурений самовпевненістю брата. – Вони сказали, що їх чекають.

- Тоді треба діяти жваво, - лукаво примружився Шерхард. - Тобі ж руденька сподобалася. Забирай. А я собі кого-небудь підберу. Тату, що скажеш?

- Треба розпитати цю парочку докладніше, - сказав Тайрнан з задумливим виглядом. - Тоді вирішимо, що робити далі.

- Подумай, другого шансу може не бути, - наполягав Шерхард. – Вони підуть, і ми можемо більше їх не побачити. Не факт, що вони захочуть про нас розповісти іншим або відновити контакти з нами.

- Де гарантії, що їх не шукатимуть? – не погоджувався з його пропозицію Хэджи. – Ти про це подумав?

- Досить, - перервав суперечку батько. – Замовкніть. Вони йдуть. Займися кавою.

Скрип дверей у ванну перервав їх подальші обговорення. Почулися тихі кроки хлопця і дівчини. Незабаром вони повернулися в кухню.

- Дякую за допомогу, - сказав Таннарі. - Якщо потрібна винагорода, то я обов'язково розрахуюся. Але пізніше, а то ми не брали з собою нічого.

- Не говори дурниць, - добродушно виголосив Тайрнан і махнув рукою із запрошенням: - Давайте пройдемо до вітальні. Там зручно розташуватися і камін горить. Кава готова. Вип'єте, зігрієтеся. Або може вам чаю?

 - Може бутербродів? - з гостинною посмішкою запропонував Шерхард, дістаючи тарілку з холодильника. - Або розігріти щось більш калорійне?

Таннарі глянув на Аніку і вловив її голодний погляд. Дівчина голосно ковтнула і благально подивилася на чоловіка. Якщо до цього вона ще була налаштована триматися, то вид пропонованої їжі вмить зломив її волю.

- Добре, - відповів Таннарі. - Але довго затримуватися ми не можемо, нас будуть шукати.

- Сім'я? - поцікавився Тайрнан.

Чоловік попрямував в інші двері, що вела з кухні в інший коридор.

- Так, - не відпускаючи руки Аніки, Таннарі йшов за ним. - Ми пішли, нікого не попередивши.

Шерхард взяв піднос і переставив на нього чашки з кавою, цукорницю, глечик і тарілку з бутербродами. Махнувши братові, велів жестом взяти його і слідувати за батьком. Невдоволено хмурячись, Хеджі вхопив піднос і пішов до вітальні. Сам Шерхард прихопив коробку з печивом.

Тайрнан привів гостей до просторої затишної кімнати з великим панорамним вікном на всю стіну. У каміні весело потріскував вогонь, даруючи тепло. Похмурого дощового дня провести час біля каміну було особливо привабливим заняттям.

Компанія розмістилася перед вогнищем на трьох м'яких диванчиках, розташованих буквою «п» навколо низького столика. Аніка і Таннарі сіли поряд на одному з них. Тайрнан влаштувався на дивані навпроти гостей. Брати примостилися на останньому вільному диванчику.

Хеджі виставив вміст підноса на столик. Перед гостями поставив дві чашки з напоєм, що парував, і тарілку з бутербродами. Подав чашку батькові і брату. Шерхард з урочистим виглядом розкрив коробку з печивом і поставив на стіл.

- Напевно, ви і самі розумієте, що наша зустріч по істині історична подія, - промовив Тайрнан. - Ми сотні років вважали, що інші клани зникли, і ми останні з народу Звіриного Бога.

- Розумію, - кивнув Таннарі. - Ми вважали так само до цього моменту. На уроках історії нам розповідали про темні століття великої смути, коли люди винищували всіх, хто хоч трохи відрізнявся від них. Тоді не тільки рід тигрів пропав, але і багато інших сім'ї загинули. Наш народ був на межі повного знищення.