Запорізька Січ Перстень Часів

Срібна зброя

Сергій Петрович особисто оглядав воза. І велівши розгрузити мішки,  зняв ряднину і, присвиснувши, сказав:

- Ето же прелесть.

         Сергій Петрович покликав Федота (такого собі дідугана з сивою бородою аж по пояс), і спитавши, чи готова схованка, задоволено повторив те,  що сказав, коли зняв ряднину. Тайник був майстерно зроблений, згідно з кресленням розбійників, котрі розробляли чудо-карету. Схованку зробили в природній печері, яку зовні було не видно, бо була оточена непролазними чагарниками. Згрузивши зброю в печеру, Сергій Петрович велів Федоту зі своїми людьми охороняти схрон.

- Сделаем-с ваш висблагрод, - мовив сивий велетень і, свиснувши своїм головорізам, велів виставити навколо печери охорону в три кола.

         Задоволено посміхнувшись, Сергій Петрович сказав:

- Воттеперь можна идти  на Сечь. 

 Юрку Пройдисвіту ікнулось.

- Одному?

- Дурачок ты, Федот…

 

- Так що такі справи, друже, підвісять тебе за дзвіночки разом з твоїми «шина риками», - перекрикуючи ікавку, сказав пан Прокопчик.

- Та я що, мене ж напоумили…о рятуй, - охопивши голову руками, сказав Пройдисвіт, аж зелений від страху.

- Та я жартую так, щоб в тебе гикавка пропала, - сміючись, голосом сопілки сказав Прокопчик.

- Хухтисьбздись, - полегшено мовив Пройдисвіт.

- А от якщо срібну зброю привіз Сергій Петрович, аби знищити характерників, то це перші дзвіночки перед дзвоном.

- Бздисьхухтись…

- Та не бздіть, - вдруге наливаючи барило пива, мовив шинкар, - якщо провернемо одну інтригу, то будуть наші дзвіночки дзвеніти на лихій трійці, що привезе нас до таких багатств, що ваш «шинарик» не угадує.

- От, пане Прокопчику, завжди ви з неминучої біди матимете вигоду,  - цокаючись з шинкарем, сказав Пройдисвіт, радіючи, що є хоч якась надія.

- Та ви не дуже радійте, бо треба буде найти декого і напоумити на дещо, - витираючи піну з губ, сказав Прокопчик. – Справитесь?

- Як сказав би Сергій Петрович: «Сделаем», - сказав Пройдисвіт і пішов на розшуки Тараса і його чотирьох не від цього світу побратимів.   

Розшукуючи свого односельчанина, Микола, розпитуючи Січовиків, отримував різні відповіді. Одні казали, що той зі своїми товаришами перебрався облаштовувати зимівник.  

- А зимівник це..?

- О, та ти що зовсім зелений чи що, - пихтячи люлькою, говорив козак з сивим оселедцем та довжелезними чорними вусами. – Можна було б і здогадатися, де козаки зимують, коли не беруть участь у військових походах.

- Та я не знав, та ще й забув, - віджартувався Микола і йшов далі з Ониськом розпитувати про Тараса.

         Розпитавши з десяток козаків, Микола, сівши з Ониськом під кучерявим дубом, не міг второпати, що сталося з Тарасом. Одні свідчили, що він подався на зимівники, та в те, що Тарас вирішив стати «гніздюком», Микола не вірив.

Інші казали:

- Брехня. Він поселився в печері для спілкування з мертвяками.

         Були й такі, що стверджували, буцімто Тарас взагалі з’їхав з глузду і навів чум на свій загін.

- Чум?

- Мана, - пояснив Онисько, а коли Микола перепитав, що воно за така мана, пояснив:

- Чародійна сила, що, пробравшись тобі в голову, малює тобі картинки, котрі забажав той, хто ману навів.

- Ох, ти ж мене й врозумив, що я нібельме не зрозумів.

- Це ж і є мана…

- Іди ти знаєш куди?

- Знаю, - відповів Онисько і пішов до Юрка Пройдисвіта.

         Привітавшись з Юрком та паном Прокопчиком, Онисько поцікавився, чи не мають добродії гадки, куди б це міг подіватися Тарас зі своїм чудернацьким загоном.

- Та чого ж не знаємо, - пригощаючи хлопця барилком пінного напою, сказав Пройдисвіт, - кажуть, що той подався глибоко в чащу, розбив там бівуак…

- Кого розбив?

- Бівуак, - місце для перепочинку. – Пояснив Пройдисвіт, а потім уточнив, - та, правда, відпочинком те навряд назвеш, бо кажуть, ганяє Тарас свій загін, як тих драних кіз.

- Зрозуміло, - відповів Онисько і хотів було йти далі, та Пройдисвіт зупинив його питанням:

- А ти чи хочеш з Миколою земляка відвідати? Чи, може, бажаєш вступити до його загону?

- Та борони Боже від такого щастя, - відповів Онисько, - то Миколі неспокійно, замикався: дай мені Тараса і все.

- Так ви той, якщо підете, то я гостинця передам Тарасові та й вісточку невеличку. Передасте, га?

         Дочекавшись, поки Пройдисвіт збере всяких харчів, і напише вісточку, Онисько взяв передачу, ствердно кивнув головою і, буркнувши:

- Добре, - пішов до Миколи, котрий від нетерпіння ходив вперед-назад.

         Отримавши відповіді на: що, де, коли, куди, навіщо, Микола велів Ониську зібрати все необхідне для подорожі. Згрузивши все на вороного, хлопці рушили в дорогу.



Джаз Экшн

Відредаговано: 08.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись