Вступ

В цей вечір вона почувалась такою розгубленою… 
Вона думала про всі свої невдачі щодо людей з якими б не проти зустрічати схід сонця і засипати разом, думала, як неправильно зробила з Андре,адже він їй цілий день дзвонив, а вона не піднімала, не тому що не мала як , а просто не хотіла. 
Вона знала що він покинув всю свою роботу, звільнив день, аби побути з нею, але її серце не належало йому, вона не відчувала до нього абсолютно нічого…таке враження що б він не зробив, Лора його  б просто зігнорувала. Їй деколи було шкода його, адже він так старався, а вона знову за своє...Адже буває так, що людина яка поряд, ніколи не буває насправді з тобою. 
І цей випадок не став винятком…Лора була дивною дівчиною, вона ніколи не сиділа на місці, проте ніколи не могла завершити що почала, серед її оточення було багато людей, але їй було постійно так самотньо, вона навіть шукала собі другу половинку у випадкових знайомствах, проте часто обпікалась. 
«Це буває у всіх…» – казала вона, з усмішкою на обличчі , і сльозах на очах. Нерідко Лору можна було зустріти  веселою і готовою до нових подвигів. Її зовнішній вигляд не був надто гарним, сама звичайна дівчина, яка мріяла про щастя, як і всі ми…люди.  
Проте щастя чомусь не приходило до неї, мабуть заблукало, як говорять в гарних висловах, та ні просто не було. Вона відчувала пустоту , яка її поглинала із середини , Лора не могла нікому про це розповісти і тримала постійно це в собі, чим подавляла себе ще більше. 
І знов дзвінок від Андре, а потім смс: 
« що з тобою?де ти пропала?може щось трапилось?»… 
Так трапилось і дуже давно…між нами не може нічого бути … я тебе не люблю »-  подумки промовляла вона, проте не наважувалась відписати. 
Просто сиділа і дивилась на телефон, дивилась як він в темряві то блимав, то згасав, вона почувалась нікчемно.Вона не могла розповісти йому, що не кохає його, бо боялась розбити йому серце, адже він хороший, дбайливий, віддасть останнє за неї…і до того ще й боялась, що нікого більше собі не знайде..адже всі спроби, які вона робила до того були невдалими. Вона знайомилась з багатьма, але після одного випадку, Лора була подавлена.  Її серце давно було розбите…і мабуть вже не склеїш, бо воно було як кусочки льоду: просто  поділені на маленькі прозорі каплі холоду. 
Дивлячись в  вікно, за яким шумів дощ, Лора почала згадувати все своє життя , свої помилки,свої  повороти  долі та свої вчинки, яких вона зробила достатньо.