Злісність

Велика втеча

      Я прикусив губу, та мiцнiше стиснув пiстолет в кишенi. Чим ближче до цiлi, тим сильнiше я нервував. "Чи все я взяв? Нiчого не забув? Карта на мiстi... Мотузка на мiстi... Накладнi вуса на мiстi". Я глянув на смiтник, здається там все теж впорядку.  
         Крок за кроком колонна в'язнiв, що вийшла на прогулянку пiдходила до того вiдрiзка стiни який обрав я. Мене почала сверлити думка - "а якщо не спрацює? " . Так, якщо не спрацює, то ще один мiсяць ув'язнення пройде даром. Два мiсяцi! Два мiсяцi я сиджу в цiй тюрмi, спiлкуюся з рiзного роду покидьками,  їм те, що вони називають їжею, та  ще й весь час з кимось лупцююся. Не дивлячись на всi незручностi, всетаки Суперсталь ( сам того не знаючи ) змiг переконати мене влаштувати цю втечу. Що я буду робити на волi? Ще не знаю, але це краще нiж стирчати тут. 
         Ось в'язнi попереду майже дiйшли до потрiбного мiсця. Я запанiкував - "Невже не спрацює? Невже все скiнчено?". Наче спростовуючи мою думку пролунав вибух. Я поспiшив взяти себе в руки, та прикрив мокрою хустинкою рот. Вибух перевершив сподiвання. Всетаки хтось наступив на дитонатор, а я вже переживав.  Я чим-душ дременув у дiру, яка утворилась вiд вибуху, та постарався не вдихати газ.  
         Я не мiг допустити щоб справжнi вбивцi та мань'яки вирвались на волю, тому я пiдмiшав до вибухiвки снодiйний газ. Де я дiзтав цей газ? О-о-о! Краще вам не знати! Довелось пом'яти не одну пику, та витратити не один день щоб дiстати краплю снодiйного, та вивести з нього контейнер газу.  
         Так чи iнакше, але я бiг мiж деревами, та прислуховувався - чи не стрiляє в мене хто. Через деякий час почувся гавкiт собак. Вiн все приближався до мене, поки я не почув тупiт лап майже у мене на п'ятах. Я рвучко витягнув з кишенi cвою зброю та прицiлився. Палець натис на ручку зубної щiтки (яка правила за гачок), i з дiрки в туфлях ( що правила за дуло ) вирвалась цiвочка диму, яка потрапивши пiд носа собацi та змусила її заснути. Так сталось i з iншими песиками.  
        Нарештi гавкiт вщух, i я бiг далi у тишi. По сонцю, та з картою я звiрявся куди бiгти. Найкоротший шлях йшов до бензоколонки. Логiчно було б іти туди, але там забагато люду, тим бiльше копи першим дiлом пiдуть туди. I я бiг до пiвнiчного шоссе. Я вже добряче стомився, але не зупинявся та бiг далi. Тут почялись реальнi хащi. Гiлки старих дерев звисали аж до землi, трохи ускладнюючи прохiд. Iнодi я сполохував якихось тварин, i вони чимдуш тiкали.  
         Я вже з нiг валився, але продовжував бiгти. Я так пiдрахував, що напевно лишив позаду кiлометрiв  десять. Це добре, але щось не видно шоссе. Я почав хвилюватися, але вийшов до великих кущiв. За ними темнiло шоссе. Нарештi я мiг перепочити, але не використав можливiсть, i ще бiльше напружившись дiстав мотузку i cтав чекати. 
        Нарештi я почув шум наближення машини. Я напружився ще бiльше та приготував мотузку. Але це виявилась легкова машина, i їхала вона  не в ту сторону. Я знову прилiг на землю. Єдине чим я займався, це розглядав то дорогу, то мотузку ( яку, доречi зплiв iз шнуркiв кед, а гачок на мотузцi зроблений з гачка для рушникiв ) . Ще п'ять разiв так шумiли автiвки, i всi мене розчарували. Остання взагалi була полiцейською. Це змусило мене згадати про погоню, та оглядатись на лiс. Моя iдея  почала вже здаватись менi безумною, коли почувся шум ще одного двигуна. Бiнго! Тюремний cмiттє-воз якраз вчасно, ато я не витримав би.  
    Ви девились "Людину павука"? Одже не повторюйте всiх цих трюкiв у реальному життi.  Я кинув мотузку, гак зачепився за металеву драбину, яка стирчала зi cтiнки вантажного вiдсiку. Мене з силою смикнуло, i я полетiв прямо до дверей. Довелося пововтузитись із замком, але я усетаки потрапив до середини. З силою вдарившись колiном об край дверки, я впав на купу смiття. Нарештi я був у вiдноснiй безпецi.  
        Чи реально бути у безпецi, коли за стiнкою копи? Що не найреальнiше! Самi подумайте, кому прийде в голову зупиняти та перевiряти тюремний автомобiль? Ця автiвка, щоб вивезти смiття, виїжджає аж до Києву, бо в них якийсь там контракт зi смiттє-переробним заводом. А це вже точно виїзд iз стандартного кiльця яке вже створили копи. Стародавня китайська мудрiсть каже: " Щоб втекти вiд ворога, будь у нього пiд носом ". 
      Я почав нишпорити в смiттi, i нарештi наштовхнувся на свiй пакет із одягом, який заздалегiть залишив у смітнику ще у в'язницi. О-о-о! Було нелегко дiстати пристойний одяг там. Але в мене це вийшло. За деякий час, я вже одягся, начепив накладнi вуса, та глянув у дзеркальну поверхнiсть стiни. На мене звiдти дивився вже не приречений в'язень, а особистiсть, вiльна душею i тiлом. Настрiй все полiпшувався, i я вирiшив, що можу трохи поспати. 
           Менi cнився тривожний сон. Навколо були руїни та все палало. Я був лише один, а навколо повзали та звивались змiї. Я стояв на мiстi, i не мiг нiчого робити. Нарештi в небi з'явилось двоє чудовиськ, i вони налетiли на мене... 
           Я рвучко пiднявся на ноги та роззернувся по сторонах. Навколо було лише смiття та металевi стiни, гудiв мотор, а за стiнкою проходила жвава бесiда. Я полехшено видихнув. Подивившись у  дверi, я побачив що прокинувся якраз вчасно, бо тут вже проїжджають поворот на Черкаси. Я подивився чи все взяв, i впевнившись у цьому на сто вiдсоткiв, стрибнув у дверi. Нажаль я  боляче вдарився колiном, але то нiчого, бо я вiльний! 
    Чому я не поїхав до Києва? Так, я мiг це зробити, в Києвi багато можливостей. Але без грошей менi там не радi, проте я знаю де взяти грошi в Черкасах.  
       Через пару годин я вже був у мiстi. Прогулянка рiдними вулицями була досить приємною. Але в той же час, вона нагадувала менi про минуле. Ось магазин "Тундра ", де мене запалили два з  копійками мiсяцi тому. А тут мене тодi ж пов'язали. А аж там височiє будiвля суду, де мене засудив Пташкiн. А ось нарештi i парк, де я залишив грошi. 
    Хвилювання посилилось, стiльки часу вже пройшло, хтось мiг знайти грошi. Не те щоб я аж так побивався б вiд їх втрати, але було б образливо. Ось те саме мiсце де я заснув. Так, дерево не зпиляли, це добре. Я подивився в гору, гнiздо теж на мiсцi, це теж добре. Я видерся на дерево, та глянув у середину... Так! Грошi намiсцi, тепер можна зажити по нормальному. 
         Але я задумався, як я заживу нормальним життям? Завжди ховатись, та маскуватись? Я так не витримаю. Одже,  нормальне життя менi вже нiколи не свiтить. 
       Що ж, тодi буду жити як ранiше - НЕ нормально. Але з єдиною рiзницею, я не буду заробляти на життя жебракуванням, я використаю свої здiбностi для того, щоб кинути виклик усьому свiту, та провчити цих пихатих дурнiв!  
               Що ж, моя професiйна кар'єра злодія розпочалась, і будь - як буде ! 
     
 



Артем Гершун

Відредаговано: 13.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись