Злісність

Дивні зустрічі

   Пройшов рiк. За цей час  олiгархи привели ситуацiю в Українi до норми. Було проведено безлiч реформ. Рівень  злочинності почав падати, рiвень корупцiї - теж.  Життя почало налагоджуватись. 
     Зараз менi 17 рокiв. Менi було чим зайнятись за цей рiк. Я заснував завод нової технiки ( мiж iншим - най вiдомiший, та най успiшнiший у всiй Європi ).  В цьому заводi я створюю новi прилади у областi iндженерii, медицини, для правоохоронних органiв, будiвництва, i ще в багатьох галузях.  
     Звiсно, разом з новим облитчем, я взяв собi i нове iм'я. Тепер мене звуть Брюс Блек. Я звик до цього iменi, i не часто згадував старе життя.  
        Але  одного дня, менi нагадали про Нуля Качкова, або ж Злiснiсть. 
      Я, вперше за довгий час, вибрався у кафе вдень. Зазвичай я можу собi дозволити пiти в кафе лише вночi, але сьогоднi я звiльнився вiд роботи ранiше. 
       В кафе було не так багато людей. На все кафе лише я, та якась дiвчина бiля вiкна. 
       Я взяв кави, та вирiшив пiдсiсти до неї:  
       - Зайнято?    -   Вона вiдiрвалась вiд книги та глянула на мене.  
      Вона намагалась не подати виду, але її очi видали здивування. В цьому здивуваннi я повинен був зразу прочитати пiдозру. Але я не звирнув  особливої уваги на це. 
       - Незайнято    -    Вiдповiла вона. 
       Я всiвся за стiл, та став неквапливо пити свою каву. Моя сусiдка продовжила читання. 
        Я звирнув увагу на книгу, це був детективний роман "Собака Баскервiлiв ". 
        Усмiхнувшись я зауважив: 
          - Любите детективи?  
         - Так, дуже.    -    слабо всмiхнулась вона    -   взагалi я й сама люблю розгадувати таємницi, це в мене вiд батька, вiн був детективом. 
           - Ого, детективом?  -  здивувався я. 
           - Так. Вiн розслiдував багато цiкавих справ. Про знаменитостi, та навідь про Суперсталь.  
            Я здивувався ще бiльше:  
            - Що можна рослiдувати про Суперсталь?  
        - О, у нього є скелети в шкафу, наприклад його зрада. Батько дiзнався про все, тому його спалили, iмiтували нещасний випадок. 
             - Я тобi спiвчуваю.   -  вимовив я.  
             - Не страшно. Менi було тодi шiсть рокiв.   -   вiдмахнулась вона. 
         Все це менi здалось знайомим. Я задумався, але дiвчина продовжила: 
              - А як вас звуть? де ви працюєте? 
           - Мене звуть Брюс Блек, я директор компанії "Блек iндастрiс "   -   трохи  спантеличено вiдповiв я. 
              - Мабуть цiкаво!    -   Продовжила вона   -   А мiй батько був ще й музикантом! 
      Все це було вже надто знайомим, i я наважився спитати: 
                -  А як  тебе  звуть? 
                Вона усмiхнулась: 
                 - Мене звати Алiса Характерник. 
    Я  здригнувся. Тепер все ясно! Характерник  -  це прiзвище того чоловiка, облитче якого я використав для цiєї маски!  
     Я швидко попрощався, та поспiшив прибратись геть.  
       На заводi вже кипiла робота, а я зачинився в кабiнетi. Працювалось кепсько, голову не полишали поганi перетчуття.  
          Нарештi я звернув  увагу на слова Алiси про зраду Суперсталi. Я якось не встиг на них зреагувати. Невже Суперсталь справдi зрадник? В це  слабо вiрилось, але всетаки вiд цього  стало моторошно.  
            Ввечерi я почимчикував вулицею додому. Останнiм часом я часто ходжу пiшки. От i зараз я йшов по вулицi. 
               Раптом менi здалось, що хтось за мною стежить. Я роззирнувся, та помiтив за рогом людину, яка слiдкувала за мною. 
             Я поспiшив звернути у провулок, та бiгти що є духу. Переслiдувач нарештi видав себе, рвонувши за мною. Я бiг  швидко, майже вiдiрвався, але за рогом виявився глухий кут.  
       Я повернувся облитчем до переслiдувача.  
   Вiн був одягнений у все чорне, та у плащ з капюшоном, який закривав облитче. 
       Вiн виставив пiстолет та, добре прицiлившись, вистрiлив. 
      Я вивернувся, та рвучко кинувся на нього. Вiн збирався повторити поcтрiл, але я вдарив його спiднизу по руцi, тому пiстолет впав у калюжу. 
        Ще одним ударом я приклав ворога до землi.  
       Так ми билися деякий час, і в ході бійки у нього в руках опинилась цеглина.  
             Ворог вже пiдняв її та встиг мене вдарити по головi.  
       Я почав втрачати свiдомiсть, а останнiми моїми думками було "Наступного разу фіг я піду пішки! .." 
                       
                                                 . . . 

         Прокинувся я у незрозумiлому мiсцi. Це мiсце було схоже на покинутий будинок. Ще я виявив  -  що я прив'язаний до боксерськоi грушi.  
            Навпроти мене, на стiльчику, сидiла постать  мого недавнього супротивника. 
         Яке ж  було моє здивування, коли я  побачив що це дiвчина. I не просто дiвчина, а та, з якою я сидiв в кафе. 
            - О! Привiт Алiсо!   -   вигукнув я.  
       За лiченi мiлiметри вiд мого вуха просвистiла куля, i утворила дiру в грушi. 
      - Мовчати!   -  гримнула вона, кладучи пiстолет на колiна.   -  Кажи швидко, хто тебе пiдiслав? 
           Я, отетерiвши вигукнув: 
          - Ти мене з кимось плутаєш! 
          Нова куля прошила грушу бiля другого вуха. 
         - Це не правильна вiдповiдь!      -      знову гримнула Алiса.       -   Добре, спитаю iнакше. Навiщо ти замаскувався пiд мого батька? 
          - Чистий збiг!   -  крикнувши це, я вiдчув пекельний бiль у руцi. 
        На цей раз Алiса впритул пiдiйшла до мене, та приставила ще тепле дуло пiстолета, до мого лоба. 
        - Знову розчаровуєш мене!  -  зашипiла вона. 
       - Та хто ти така?  -  вигукнув я, стараючись потянути час, поки я намагаюсь порвати прошитi кулями мотузки. 
            -  Я  -  Нiчна вартова! 
            - Хто блiн??!   -  не зрозумiв я 
         - Ти що, новин не дивишся?  - здивувалась вона    -  Ну от i не подивишся, пiсля того що я з тобою зроблю. 
               - Та нi на кого я не працюю!  -  вигукнув я.  -  Я взагалi сам по собі! 
               -  Сам по собі!? Не смiши мої кросiвки, я знаю що ти працюєш на Супер-сталь. 
               Я був  шокований - це мене розсмiшило: 
              - Ну так! Якщо Я - працю на хороших хлопців, то ти -  Сантаклаус! 
            - А ти не розумiєш? Стальбанк - це було сховище грошей Суперсталi, на цi грошi вiн створював зброю. Але, слава Богу, з цим покінчив Злісність. За допомогою Росiї, Супер-сталь намагався пiдкорити Азiю, але знову ж таки все владна Нуль. Англiйськi банки мiстили в собi грошi для будiвництва Китайського пам'ятнику Суперсталi, а цей пам'ятник був насправдi гарматою, яка повинна була вимкнути всю електроенергiю в свiтi. Злiснiсть знищив її, тому електрика зникла тiльки в Пекiнi. А наркотики Рiзноокого? Скільки людей померло? Наркотики були зараженi отрутою, але і тут Супер-сталь обламався! Ще докази потрiбнi? 
    Я втратив дар мови. Скiльки всього можна випатково начудити!? Все так просто! Я в основному спрямовував свої справи на бородьбу із ним, і не прогадав! 
          - Ну, годi тут з тобою белькотiти, прощавай придурок!   -  з цими словами вона сильнiше притисла пiстолет до моєї голови, її палець натиснув на гачок. 
       Я вибив у неї з рук пiстолет, та нанiс удар в живiт, але куля встигла подряпати менi вухо. Аліса скрутилась у калачик, i я нанiс удар по головi. Я потер вухо, та тяжко зiтхнув 
          Поталанило! Якби мотузка пiддалася трохи пiзнiше, то був би менi тут i кiнець!  
          Розв'язавши ноги, я  зв'язав Алiсу, та забрав з собою пiстолет. 
          Для приколу я вирiзав на грушi велику букву "З". 
         Притиснувши рану на руцi, я вискочив на вулицю, та побiг додому.  По дорозi я спiймав таксi, i вже через двадцять хвилин був  у себе в маєтку. 
          Зачинившись там, я зiтхнув - " Ну i день! " 
                                              
 



Артем Гершун

Відредаговано: 13.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись