Тетяна Овчіннікова

Пишу "інклюзивні" книги (як сказала одна з моїх любих підписниць). Обов'язковим тегом кожної моєї оповідки є інвалідність головного героя. Чому так? Особисто в моєму житті людей з інвалідністю немає. Проте мене давно обурює негативне чи інертне ставлення суспільства до тих, хто якимось чином відрізняється. Тож вирішила у такий спосіб привернути увагу (а ще на думку наштовхнула американська авторка Аннабель Коста, в якої теж усі герої мають інвалідність. На жаль, її твори не перекладені).  Мої герої (у більшості) змирилися зі своїм положенням, не ниють і не псують нерви оточенню. Вони просто живуть повноцінним життям, закохуються, сваряться. Моїм прагненням є показати, що людей з інвалідністю не треба боятися чи жаліти. Треба просто ставитися до них, як і до решти людей, не акцентуючи увагу на якихось відмінностях. Адже всі ми, навіть повністю здорові, кардинально відрізняємося одне від одного; всі ми час від часу потребуємо допомоги. Але все це не заважає нам всім дружити, закохуватися, створювати пари, а потім і сім'ї. Адже як би там не було, а закохуємося ми не в красиве обличчя чи статну фігуру, по-справжньому кохаємо ми душу, тож стає зовсім неважливо, в якому тілі живе рідна душа. P.S.: Та й в усьому ідеальні герої бісять, взагалі-то!
The user doesn't have any written works yet
Cookies files usage
In order to improve user experience, we use cookies files. By browsing our website, you agree for the cookie files to be collected and used.
More