"Перший поцілунок". Н. Голубицька, В. Задорська

Автор: Ема Ноель / Додано: 22.05.20, 15:43:48

Дякую Улясі Смольскій за передачу естафети ❤️

Передаю далі Надії Голубицькій та Вікторії Задорській.

Оскільки маю лише одну книгу на порталі "В обіймах ворога", то вибір простий: знайомтесь з першим невинним поцілунком зовсім не невинних героїв Вови та Ніки.

"Володимир садить мене собі на коліна. Обіймає і ховає обличчя мені в волосся. Вдихає мій запах.

– Ні. Не віддам тебе. Поки що, - раптом зізнається і міцніше притискає, аж до болю. - Але це не означає, що я не примушу тебе розповісти мені правду.

Чоловік ніжно торкається мого обличчя і розвертає до себе. Дивиться в очі. Проводить великим пальцем по моїх пересохлих червоних вустах. А тоді цілує. Цнотливо, обережно, наче я кришталева ваза, що може розсипатися від його дотиків. І це до біса приємно. Як він може бути настільки різним? Чи він теж зі мною грається, як і я з ним?

Відсторонюється від мене і дивиться пильно в очі.

– Ти ж мені розповіси, хто тебе до нас підіслав? - шепоче ніжно, наче улесливі слова каже, і гладить моє обличчя. 

Але я розумію, що в цьому криється підступ, і варто мені відмовити йому…

– Але я кажу правду, - сльози знову бринять в очах. - Мене ніхто не підсилав. Будь ласка, не роби мені боляче, - сама собі вірю і подумки всміхаюся. Самій себе шкода. Нещасна жертва, скривджена дівчина, яка волею обставин опинилася не в тому місці і не в той час.

Його пальці завмирають на моєму обличчі. Змушує дивитися собі в очі. А мені не хочеться. Його погляд схожий на ніч, в сутінках якої ховаються звірі, що тільки й чекають нагоди, щоб роздерти мене. Впевнена, він зараз вагається. Найменша помилка - і я жалкуватиму про свій вчинок решту життя. Тому не варто робити помилок.

Я тремчу, ладна розридатися. Починаю хапати повітря і схлипувати. Сльози вже й так застилають очі. Несподіваний порив - і я подаюся назустріч його руці, ковзаю по ній щокою, труся, мов та кішка, що намагається випросити пробачення у розсердженого господаря. 

Володимир хмурить брови. Пильно за мною спостерігає. Переконана, що він зчитує кожну емоцію. Він читає мене, як відкриту книгу. Але я вмію грати, вмію вдавати емоції, навіть поглядом. Навіть в моїх очах не прочитати, що я відчуваю насправді, як і в його... 

Навчилася прикидатися. Завдяки йому. Завдяки всім ним. І жодна людина не здогадається, що я лише імітую... 

Заплющую очі, показуючи, що повністю довіряюсь йому. Піднімаю руки і раптовим поривом обіймаю Володимира за шию, хапаюся, мов за рятівне коло, притискаюся і ховаю обличчя на плечі чоловіка.

– Благаю тебе, не віддавай мене їм, - шепочу, цілуючи його шию. Наче я панікую, а він - мій єдиний вихід, єдиний шлях до порятунку.

По суті, так воно і є. Якщо Володимир віддасть мене, то мені доведеться нелегко. І моя помста може накритися мідним тазом. А так… Так! Я можу використати його. Можливо, є малесенький шанс, мізерний, але шанс, що Вова стане моїм інструментом, моїм провідником, що допоможе поквитатися з рештою зграї. А тоді настане його черга. Я вб’ю його. Обов’язково вб’ю його. Або з нього ж і почну".

Коментарі:

Всього гілок: 2

Надія Голубицька 22.05.2020, 23:34:35

Цікава героїня! А емоції які!
Дякую за естафету. Дуже приємно )))

Останній коментар в гілці:

Ема Ноель 23.05.2020, 08:32:53

Надія Голубицька, Дякую за коментар!

Уляся Смольська 22.05.2020, 16:31:28

Ого, яка емоційна сцена! У вас дуже гарна книга, судячи з уривку!

Останній коментар в гілці:

Ема Ноель 23.05.2020, 08:32:32

Уляся Смольська, Дякую величезне!

Books language: