Другий місяць на Букнет.

Автор: Ендеріл / Додано: 23.05.20, 11:02:06

Два місяці пройшло з моменту, як я виклав першу книгу на цей сайт. Проте, сьогодні не лише два місяці на Букнет, а й ще одна, важлива для мене, подія, в честь якої я вирішив викласти перший допис. Чотириста тисяч слів у моєму циклі "Історія переродження світу" (випущено лише близько половини). Раніше, я ніколи не рекламував своїх творів, але з чогось варто починати. Хочу згадати, як почав писати та трохи розповісти про свої книги. Якщо вас не цікавить, з чого все почалось, то пропустіть кілька абзаців, а я почну свою історію. 

Мені було чотирнадцять років, коли я вперше почав писати книгу. Я хотів створити хорошу історію про часи пороху та металу. Період козацтва. Я неймовірно любив цей період, а тому вирішив відтворити саме його. Лицарська звитяга, вільний та незламний дух і блиск сталевих шаблюк, - все, що мене захоплювало в тому віці. Книга вийшла доволі великою, але показати її, я нікому не насмілився, а тому просто видалив файл з комп'ютера і забув про літературу на цілих чотири, з копійками, роки. 

Чотири роки пролетіли швидко. Я закінчив школу, почав зустрічатись з красивою дівчиною, поступив у хороший університет, а до читання чи написання книг взагалі не торкався. Ну, думаю, що в віці вісімнадцяти, мало хто читав книги, оскільки це здавалось неймовірно нудним зайняттям. Проте, все хороше закінчується. Літом, моя красуня поїхала в Київ, на кілька тижнів, а я, як людина асоціальна, замкнувся в чотирьох стінах. Саме тоді, я написав перші рядки мого дітища, мого улюбленого світу. 

З чого б це почати? Напевне варто написати, хто я і коли цей «щоденник» було написано? Так… Напевно з цього я і почну. Зараз дев’ятсот тридцять сьомий рік Епохи Південних Вітрів.

Я написав цілу сторінку А4 і знову закинув написання книги. І смішно, і плакати хочеться, але я перестав писати на цілих три місяці, аж до кінця осені. Просто забув, що вона існує, як би кумедно це не звучало. Університет та прогулянки забрали весь час. Ну то ж університет, другий курс! Він не займав стільки часу, як перший, на якому всі думали: "Ох, як би не пропустити пару?". Другий курс, це коли ти думаєш: "Хм, а яку пару можна прогуляти?", але все ж вільного часу було малувато. І ось прийшов листопад, мені стало нудно, комп'ютерні ігри, які я грав в перервах між прогулянками та заняттями, стали банальними та одноманітними, оскільки я перепроходив їх у сотий раз, а нові вже не затягували, як раніше. Я вже бачив все, що лише міг і в кожній новій грі бачив ту, яку вже пройшов. Я вирішив взятись за написання книги. Чисто, щоб відпочити від реальності.

Невміло, криво, незрозуміло, але я все ж писав свій "Життєпис смертника", але на цей раз я його не видалив, а, як тільки написав перші сто сторінок, показав його своїй дівчині. Я чекав, що вона розіб'є все в пух і прах, але, попри всі мої очікування, моя красуня сказала, що книга цікава. Сприйняв я це байдуже, оскільки подумав, що вона просто вирішила потішити мене, але було доволі приємно. Я вирішив продовжувати написання книги. 

Пройшло два місяці і я закінчив першу книгу, але припиняти не збирався. За два наступних місяці, я написав другу частину, за нею третю, а там і четверта з частиною п'ятої під'їхали. Мимоволі, підчас написання книг, я почав читати японські ранобе та класику жанру фентезі в обличчі творчості Джона Рональда Руела Толкіена, перепроходити старі фентезійні ігри, дивлячись на все з нової точки зору. З точки зору творця одного з безлічі світів. Звідти я почерпнув багато чого цікавого і книги та ігрові світи набрали зовсім нового кольору. Мені стало цікаво читати та грати в комп'ютерні ігри, наче я ніколи цим не займався. 

По завершенню третьої книги, я осмілився показати її ще комусь, але не батькам. Я боявся, що вони сміятимуться з мене. Показав я їх однокурсниці. Вона також любила писати, але писала лише вірші. Вона оцінила мій світ, як цікавий і навіть захоплюючий. Два з двох. Спочатку я не повірив, але після того, як вона вказала на кілька помилок в сюжеті, порадила, як все покращити, та навіть почала дискусію по питаннях, яких торкалась книга, я зрозумів, що вона не обманювала, але випустити книгу я так і не насмілився. Я скинув її друзям по грі, які жили у Казахстані та Москві. Їхня оцінка була "зашибісь з кількома "але"". Мені вказали на те, що я мало описую все навколо, стан персонажів та ігнорую події, які не стосуються основної лінії сюжету. Кілька нюансів я списав на особливість ведення оповіді, але все ж прислухався до поради і почався мій марафон редагування написаного. 

Після першої редакції, я написав четверту частину та частину п'ятої, після чого перейшов до написання "Дитя Аш-Габад", підчас чого зрозумів, що мої книги можна ще переробляти і переробляти. Таким чином почалась друга, і остання, редакція. На той час, я вже розстався з своєю дівчиною, а тому міг присвятити час книзі. І ось, прийшов момент істини. Здача зимової сесії.

Успішно здавши екзамен, внаслідок чого я програв спір на бокал пива, я і ще двоє одногрупників, пішли до пивнушки, щоб відсвяткувати цю велику подію, адже міжнародну економіку, маючи 20 балів поточки, здати прирівнювалось до неймовірного подвигу. Ну, я виставив кілька бокалів і, під впливом пива, почав розповідати про свою книгу. Друг відразу сказав, що я ідіот, раз не шукаю спонсорів чи не виклав її в інтернет. Ми побились об заклад ще раз, але на цей раз, ставкою було те, що я мав почати шукати спонсорів чи викласти книгу у вільний доступ. Ну, як бачите, я успішно програв, оскільки наступні екзамени я також здав. Проклинаючи себе, я послухався і, разом з цим другом, почав шукати, хто б випустив книгу, але нічого так і не знайшов, а тому 23 березня 2020 року, я створив аккаунт на Букнеті і виклав першу главу відредагованого "Життєпису смертника", а після нього і другу частину. Я вже випустив три книги і четверта повільно появляється, у всій красі. Ось така історія. 

Напевно, варто поговорити про самі книги, так? В основному, я пишу у жанрі фентезі (іноді і на темне фентезі тягне), але збираюсь експерементувати і в інших жанрах. Мої книги далеко не шедеври, є помилки в пунктуації, сюжетні помилки, але я писав їх для себе, як свій власний та улюблений світ. Писав, як відчував. Вони дуже прості, немає ніякого заплутаного сюжету, але ці рядки не найгірші, серед безлічі, заповнених буквами, листів. Так, мої книги не настільки шикарні, як говорять друзі, але все ж прочитати можна. Надіюсь, що ви прочитаєте та оціните мій світ. Світ Уріги. 

Дякую за увагу. 

Коментарі:

Всього гілок: 0

Books language: