Шалено скучила за вами, заходьте на "чай" і новини

Автор: Вікторія Івасенко / Додано: 29.07.20, 20:14:40

Ну ось я нарешті наважилась повернутись на простори Букнету. Знаю, я обіцяла вам не зникати і тішити новими історіями, та ви ж і самі знаєте - пообіцяй щось і все станеться точнісінько навпаки. Зараз в моєму житті стартував період змін, якими я обов'язково поділюсь з вами, мої найкращі читачі, але трішки пізніше.

Ви й не уявляєте, як я за вами сумувала і клянусь, не було й дня, щоб я не згадувала наші душевні розмови, палкі обговорення і вашу безмежну підтримку. Ви - мій головний мотиватор і моє нескінченне натхнення.

Якщо раптом у блог забрів ще незнайомий читач - я автор двох детективних трилерів - "Одержимість" та "Шосе сліз", які ви просто мусите прочитати, я обіцяю, ви не зможете відірватись.

Та я все ж не з порожніми руками, як в давні-добрі часи я шаленою потребую ваших порад. Отож, поїхали)

Ще до Шосе сліз я загорідась однією неймовірною історією. Без перебільшень, мені здається, ця книга стане найважливішою моєю роботою, але в той же час - найважчою. Я кидала рукопис і знову поверталась. Не можу передати словами, наскілька ця історія запала в моє серце і я знаю, я зобов'язана її розповісти вам, адже це так важливо для кожного з нас, повірте. Та не буду спойлерити і псувати ефект несподіванки, так би мовити. 

Нижче заливаю перший розділ, він написаний давно і він, на жаль, не дасть вам розуміння, що ж то за така особлива тема, але все по-порядку, без поспіху, без метушні, я хочу, щоб ця книга стала чтимось особливим. Ви зі мною? Тоді чекаю на ваші думки, чи не бракує динаміки в першому розділі чи взагалі він чіпляє, чи варто трохи відкрити карти? Я ціную вашу думку і ваші поради, тож не соромтесь!

 

Вечір вже змикав свої багряні обійми над безкінечною змійкою автостради, яка струменіла поміж лісів, котрі вже були добряче поплямовані жовтим, і яскравих латаних покривал безкраїх полів. Новенький позашляховик Пежо мчав по гладенькому дзеркалу шосе, виблискуючи наполірованими дисками.

 

До пункту призначення залишилось якихось п’ятдесят кілометрів і серце молодої дівчини, яка сиділа за кермом, починало тривожно стискатись. Пара чорних очей зиркнула в дзеркало заднього виду, немов оцінюючи можливість втечі. А тоді дівчина глибоко вдихнула і потяглась за айфоном, який вже багато годин не подавав жодних ознак життя.

 

Після першого ж гудка в трубці залунав тихий, проте твердий голос:

 

– Я чекала на твій дзвінок, – пауза, жінка ледь чутно перевела подих, – ти таки поїхала туди, Ханно? Я не думаю, що це гарна ідея, ти абсолютно нічого не знаєш про цю людину. Та стара карга ніколи нас не любила.

 

– Вона тебе не любила, – нарешті озвалась дівчина, – я думаю, ця поїздка піде мені на користь.

 

– Я б не була така впевнена, доню, – голос жінки почав ледь помітно тремтіти, – ти ж будеш абсолютно одна, а якщо в тебе знову станеться напад? Господи, Ханно, ти ж там нікого не знаєш, – голос почав зриватись на крик.

 

– Я не маленька, якось дам собі раду, – швидше самій собі, аніж матері, відповіла дівчина, – мені довбаних тридцять років, рано чи пізно я повинна це побороти, мій лікар впевнений, що поїздка піде на користь, – дівчина ще трохи помовчала, – він виписав сильніші пігулки, про всяк випадок, я не питиму їх зараз, але, просто, щоб ти знала...

 

– Я все одно вважаю це повним безглуздям, кажу тобі, та старушенція нікого не любила, те її дурне побажання виявиться останньою карою, згадаєш мої слова, – жінка явно почала нервуватись.

 

– Але ж вона моя бабуся...

 

– Вона сам сатана у спідниці, Ізабелла могла бути бабусею хіба чорту, – без нотки жарту мовила жінка.

 

– Як би там не було, – спокійно відповіла Ханна, – вона вже мертва.

 

– В тої панянки, дорогенька, довгі руки, вона дістане тебе навіть з того світу.

 

– Мам, досить, – жорстко відповіла дівчина, – мені набридла ця безглузда розмова, напишу, коли буду на місці.

 

– Чекатиму, – вже лагідним тоном сказала жінка і поклала слухавку.

 

Ханна помітила яскраві вогні великого міста, які, наче тисячі різдвяних гірлянд, розкинулись на горизонті, від чого складалось враження, що горить саме небо. Дівчина забрала ногу з педалі газу і серце знову закалатало сильніше.

 

«Все буде добре, я впораюсь, я сильніша, ніж всі думають» наче мантру повторила Ханна. Вона знову зиркнула в дзеркало, оцінюючи свій зовнішній вигляд після шестигодинної поїздки, до того ж, без жодної зупинки. Раптом живіт боляче стисло, нагадуючи, що пора би вже сходити в туалет. Та дівчина лише глибоко вдихнула, тамуючи такі невчасні бажання свого організму.

 

Із дзеркала на Ханна подивилась пара втомлених очей, під якими запали глибокі тіні. Дівчина, за давньою звичкою, усміхнулась своєму відображенню, пригладжуючи неслухняні хвильки темного волосся, які повибивалися із тугого вузла, закрученого на потилиці.

 

Позашляховик проминув велику табличку, яка сповіщала, що подорож от-от закінчиться. Львів зустрічав Ханну, його заблукалу доньку, яскравими вивісками і тисячами автомобільних фар, які попри пізню годину, застрягли у заторах. На щастя, дорога до центру була вільнішою і дівчина, пильно розглядаючи екран навігатора, направила автомобіль в потрібному напрямку.

 

І хоч останні п’ятнадцять років Ханна не бувала у Львові, та павутина вулиць одразу ж сплела в пам’яті дівчини знайоме мереживо. Проте, хвилювання лише наростало. Ханна так необачно погодилась на прохання бабусі, абсолютно зневаживши своїм непростим становищем, що може обернутись для неї фатальною помилкою. Але той лист від Ізабелли не давав спокою і дівчина інстинктивно засунула руку в кишеню, відчуваючи подушечками пальців сухість пожовклого паперу.

 

«Дорога Ханно!

Я знаю, ми не були надто близькі і, вважай, ніколи вже не матимемо шансу стати справжніми бабусею та онукою. Проте, після смерті твого батька, ти єдина моя рідня, тож не дивуйся, чому саме ти отримала цього листа.

 

Якщо ти читаєш ці слова – мене вже немає серед живих. Я давно хворію, а з кожним роком стає дедалі гірше та й вік дає про себе знати. Та ти не журись, що новину про мій кінець отримуєш в такий дивний спосіб, я, моя дорога Ханно, не ображаюсь на життя, воно було довгим і щасливим. Єдине, про що жалкою, що ми з тобою так і не мали шансу потоваришувати. Знаю, ти виросла гарною молодою жінкою і хоч пізнати тебе я вже не зможу, та, можливо, ти зможеш пізнати мене (якщо, звісно, матимеш таке бажання).

 

Після смерті всі мої гроші будуть передані на благодійність, та мій справжній скарб – мій будинок, я хочу залишити тобі. Я люблю його всім серцем. Знаєш, він наче живийб всі ці роки він зцілював мої рани, можливо, зцілить і твої.

 

Не хочу більше наганяти на тебе сум старечими балачками – будинок твій, не навісній через гармидер, я вже зовсім не маю сил тут прибрати, а після смерті моєї помічниці за будинком ніхто як слід не доглядав. Та нехай це не завадить тобі пізнати його душу...і мою.

 

Цілую, Ізабелла.

Примітка: ключі і точну адресу тобі пришле мій розпорядник.»

 

Ханна вкотре прокрутила в голові текст листа, який так її схвилював кілька днів тому. І, хоча мати протестувала, дівчина не вагаючись зібрала валізу і відправилась у місто свого дитинства – таке бажане і таке болюче. Спогади про батька одразу накрили Ханну з головою і очі защипали сльози. Дівчина швидко змахнула їх холодними пальцями і боляче прикусила нижню губу, не даючи собі розплакатись.

 

В цьому місті вони були такі щасливі, її хвороба ще не дала про себе знати, а батько був живим. Тато – такий не схожий на неї, з солом’яним волоссям, проте з такими ж неслухняними завитками, як у доньки, він міг годинами розповідати загадкові історії про таємничі світи, в яких дівчинці так хотілось побувати, він ніколи не розлучався з книгами, аж допоки у компанії не почались скрутні часи і батько буквально оселився у своєму офісі. Здається саме тоді все й полетіло шкереберть. Час несеться зі швидкістю гоночного автомобіля, забираючи з собою щасливі моменти і таких важливих людей.

 

Думки ставали нестерпними і Ханна щосили вдарила по кнопці кондиціонеру. Морозне повітря одразу защипало розпашілі щоки, забиваючи подих, зате важкі спогади знову сховались у найдальші закутки її душі. Дівчина ще декілька разів глибоко вдихнула і сфокусувалась на картинці за вітровим склом автомобіля. Перед очима розкинувся старий центр Львова, з його вишуканими будинками, граційними ліхтарями і неоковирними пам’ятниками.

 

Ханна сильніше натисла на газ, щоб встигнути проскочити на жовтий, і одразу ж опинилась в серці міста: зліва Оперний театр велично споглядав за натовпом туристів. Дівчина пам’ятала, як часто ходила сюди з батьками на «Лебедине озеро». Старі будинки з відреставрованими фасадами доброзичливо огортали своїми багатовіковими обіймами, ніби нашіптуючи секрети тисяч душ, які жили за цими надійними стінами.

 

Та чималі групи людей то тут, то там виходили на дорогу, змушуючи Ханну різко гальмувати. Людський потік зусібіч огорнув авто і дівчина відчула, як кров потужними ударами забарабанила у скронях, її подих став уривчастим, а долоні спітніли і прохололи.

 

– Чорт забирай, – прошепотіла Ханна, нервово розтираючи шкіру за вухами – її заспокійливий ритуал, коли здається, що ось-ось втратиш свідомість, – чому вас так багато?

 

Ще мить і дівчина щодуху рвонула вперед, сигналячи пішоходам, які в ту мить саме вийшли на дорогу. Ханна побачила, як кілька чоловіків загрозливо помахали кулаками, вигукуючи якісь образи їй у слід. Та дівчині було байдуже, головне – вона знову в безпеці, далеко від незнайомців.

 

Проминувши гамірний центр, позашляховик виїхав на дорогу, яка змійкою звивалась попри парк, котрий в цю пору здавався справжніми хащами. Дівчина кілька разів зиркнула у навігатор, ще раз пересвідчуюсь, що не заблукала. Будинки на вулиці зустрічались все рідше. Та й назвати їх просто будинками язик би не повернувся. Це були справжні вілли – могутні споруди зі шпилями, балконами і навіть вежами. Кожну віллу оберігав від цікавих поглядів височенний паркан, рясно огорнутий плющем, і густо засаджений сад. Ханна сповільнила хід свого сріблястого Пежо і уважно розглядала вишукані силуети старих маєтків, які досі випромінювали розкіш, хоча, при денному світлі буде помітно, що ці моноліти доживають свій величний останній вік.

 

Дорога ще раз різко звернула вправо і перед очима дівчини розкинулась справжня гора – темна постать гротескної вілли, яка височіла на невеличкому пагорбі, гордо підіймаючись над усіма іншими маєтками. До будинку вела під’їзна доріжка, та частину шляху все ж доведеться долати ногами, підіймаючись крутими східцями, які вже місцями добряче розтріскались, втративши свою колишню помпезність.

 

– О, ні, – протягнула дівчина, оцінюючи відстань до входу, – доведеться йти, – важко застогнала Ханна, знову обливаючись холодним потом, – добре, нічого страшного, всього кілька метрів, я за якихось десять секунд буду в будинку, – та це не подіяло і дівчина міцніше схопилась за кермо, відчуваючи, що картинка перед очима починає пливти.

 

Ханна на хвилину зімкнула повіки, подумки проходячи відстань від автомобіля до будинку. Тоді дістала з кишені ключ від вхідних дверей, намацала валізу на підлозі під пасажирським сидінням і затримавши подих ривком відчинила двері.

 

Шкіру одразу обпалило прохолодне нічне повітря, скроні защипало від напруги, та дівчина, не озираючись на Пежо, яке на прощання кліпнуло фарами, понеслась до будинку, перестрибуючи одразу по дві сходинки.

 

Легені розривало від стриманого в них повітря, а горло судомно стискалось, благаючи зробити подих, проте Ханна, яка вже не вперше робила подібний трюк, лише силувано ковтнула слину і за кілька секунд вже стояла на просторій веранді. Ключ легко обернувся в замку й двері зі скрипом розчинились. Дівчина миттю прослизнула всередину і з силою повалилась на підлогу, нарешті дозволяючи легеням впустити свіже повітря.

 

В ніс одразу вдарив запах цвілі й сирості, пахло ніби у старій бібліотеці. Ханна намацала свій телефон і ввімкнула ліхтарик, намагаючись знайти вимикач. У тьмяному світлі будинок виглядав зловісним – древній паркет, який рипів від кожного найменшого руху, вицвілі шпалери з пишним візерунком та масивні гардини, які висіли навіть над дверима. Дівчина поволі проминула широкий коридор і опинилась у просторій вітальні. Клацнувши вимикачем, Ханна одразу примружилась від такої кількості світла: в кімнаті загорілась не одна, а цілих три люстри, поблискуючи кришталевими висюльками у п’ять ярусів.

 

Перше, що кидалось у вічі – неймовірна кількість книг та газет, які лежали всюди, де будо місце, включно з підлогою. Велетенські вазони, які стояли по кутках, схоже давненько не підливали, бо більшість з них сумно опустили зів‘ялі листочки, а то й зовсім посохли. Шар пилу вкривав все, на що дивилась дівчина, ніби оберігаючи особисті речі господині вілли від незваних гостей. Все навколо видавалось якимось чужим, хоча дівчина й пам’ятала, що в дитинстві неодноразово бувала в бабусі. Кімната мала аж чотири вікна, щільно закритих шторами з квітковим візерунком. Посеред вітальні стояло дві канапи на різьблених ніжках, обшитих зеленуватою парчею, звісно ж з густим розсипом квітів. А до однієї зі стін притулився камін, він був таким височенним, що туди запросто могла увійти людина. На гранітній поличці над каміном стояли невеличкі чорно-білі знімки у вигадливих тендітних рамочках. Ханна одразу ж впізнала дідуся й бабусю, у якої на колінах сидів щокатий малюк в світлому комбінезоні.

 

– Тато, – усміхнулась Ханна, обережно проводячи пальцем по дитячому личку.

 

Тоді погляд дівчини зупинився на портреті бабусі. Юне серйозне обличчя з мигдалевидними очима і таким само чорним та хвилястим волоссям, як і в Ханни, тільки коротко підстриженим і вкладеним за одне вухо розцяцькованою заколкою. Ізабелла – така молода і розкішна, пильно дивилась з вицвілої світлини, ніби наскрізь пропікаючи не по віку серйозним поглядом. Ханна обережно поставила рамку й здригнулась від легенького протягу, який пробіг шкірою, наче чийсь ледь вловимий подих. Дивно ось так бути в чужому будинку, торкатись речей людини, яку вже ніколи не побачиш. На серці залягла безмовна печаль й дівчина швидко покинула вітальню, оглядаючи решту будинку.

 

На першому поверсі також знаходилась кухня і невелика їдальня з круглим обіднім столом. А також туалет та пральня, з на диво сучасною технікою. В задній кімнаті височіли круті сходи, які спіраллю підіймались на гору. Ханна, постукуючи маленькими колесиками, потягла валізу на другий поверх, та сходи піднімались ще вище – на горище і башту, яка завжди нагадувала дівчині прихисток принцеси, що чекає на свого принца.

 

На другому поверсі розмістилась велетенських розмірів спальня самої господині, з по-істинні королівським ліжком з парчевим балдахіном і десятками шовкових й оксамитових подушечок. І хоч будинок тепер офіційно належав Ханні, вона не наважилась зупинитись у цій спальні. Друга кімната – гостьова – набагато менша і скромна, майже весь її простір займало ліжко, а єдине не вкрита картинами стіна мала двоє різьблених дверцят, які вели у невеличкий гардероб з дзеркалом у повний зріст.

 

Ханна закотила туди свою валізу, похапцем дістаючи косметичку і чисту піжаму. Ванна кімната, як дівчина і пам’ятала, була ще розкішнішою за решту будинку. Сама ванна стояла на підвищені, а всі ручки і носики кранів буди ніби позолочені. Біля стіни стояв унітаз, а навпроти умивальник з безліччю дерев’яних шафок з вітражним склом. Стіни, як не дивно, були також обклеєні шпалерами, а на вікнах висів майже невагомий тюль. На туалетному столику Ханна розгледіла декілька витончених баночок і флаконів з  парфумами. На мить до горла підійшов колючий клубок, який заважав зробити подих, та дівчина швидко себе опанувала.

 

Ретельно вимивши все тіло, а особливо долоні, Ханна надягла свіженьку піжаму і попрямувала у спальню. Ліжко, хоча й м’яке, та постіль, як і все в цьому будинку, пахла цвіллю і як сильно дівчина не намагалась провалитись у такий бажаний сон, будинок ніби шепотів до неї з кожним випадковим протягом, який виривався з нещільних дерев’яних рам.

Цю ніч, як і багато ночей попереду, Ханна провела без сну.

Коментарі:

Всього гілок: 17

Евгения Костогрыз 04.08.2020, 07:24:34

А далі?! У Вас чудовий стиль написання! Випускайте в світ свої творіння! Я б придбала пару книг!

У гілці 8 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 08.08.2020, 10:49:06

Евгения Костогрыз, Дякую за ваше побажання, за віру і підтримку!)

Тарас Мельник 05.08.2020, 14:44:34

Люблю якісні трилери. Ваш уривок інтригує!!!

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 05.08.2020, 16:36:46

Тарас Мельник, Дякую, мені щиро приємно)

Алекс Перейра 04.08.2020, 13:30:07

У Вас дуже розвинута манера подання, цікаво було б почути Вашу думку, Вашу критику на мою творчість

Олена Коркушко 02.08.2020, 07:22:01

Чудово, що ви повернулись, скучили за вами. А початок інтригуючий, мені подобається, з нетерпінням чекаю продовження.

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 02.08.2020, 21:11:30

Олена Коркушко, Дякую, що чекали і не забули мене! Скоро представлю нову книгу вже офіційно, з назвою і обкладинкою)

Stormy Flow 31.07.2020, 15:44:07

Ваши книги, як завжди чудові)) А ця книга також буде детективом??

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 31.07.2020, 18:07:32

Stormy Flow, Щиро вдячна! Швидше з елементами детективу, просто розслідування буде дуже нетиповим, але обіцяю – вам сподобається)

Міла Федорук 31.07.2020, 15:41:56

Зачекалась вас, з поверненням! Вітаю з новою історією, натхнення надокучливого і ще більше вірних прихильників!!!
Розділ класний, задає лоскітливий характер, але забагато описів (як для першого розділу).

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 31.07.2020, 18:06:45

Міла Федорук, Дякую вам велике за ваш коментар і пораду. Так, я теж місцями хочу скоротити, цю книгу почала давно і хотілось почути думку читачів, зараз під нових кутом побачила багато аспектів. Хочу дещо виправити і одразу почну публікацію, рада, що ви про мене пам’ятаєте і підтримуєте)

Олександра Ковальчук 30.07.2020, 09:26:11

ВІТАЮ З ПОЧАТКОМ НОВОЇ КНИГИ!
Мені сподобалось...аж у Львів захотілось (колись давно там була). Дуже до вподоби детальні описи місцевості та інтер'єру. Це дозволяє заглибитись в атмосферу...
Початок інтригуючий, то ж з нетерпінням чекаю продовження!

У гілці 5 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Олександра Ковальчук 31.07.2020, 10:13:55

Вікторія Івасенко, Однозначно) і знаєте, в мене теж іноді відчуття, що ми подружки. Мені дуже легко читається те, що Ви пишете. Я завжди занурююсь в атмосферу подій...і думаю, що це саме «фішечки» і Ваша щирість сприяють цьому. Вкотре дякую Вам за Вас)))

Орися Орися 30.07.2020, 17:01:40

Початок заінтригував чекаю продовження?

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 30.07.2020, 17:25:44

Орися Орися, Дякую вам! Вже зовсім скоро)

Ольга 30.07.2020, 10:23:18

Вікторіє, ураааа)!!! Яка ж я рада бачити Вас))) з поверненням))) дуже чекала на це))) ох, які налиті, достиглі кетяги слів, яка соковита, барвиста, запашна мова))) просто фантастично))) як Ви відточуєте своє перо, як сипете крізь рядки діаманти та перли))) як вміло зобразили непростий внутрішній стан героїні (тут потрібно зауважити, що це Вам завжди відмінно вдається) описати всю стихію переживань геть до фізіологічних реакцій))) що ж, з нетерпінням чекаю на продовження, початок - бомба)) я впивалася насолодою, читаючи його))) і ще одне) завжди захоплювалася сильними людьми)) коли робиш зусилля, щоб заглянути в найжахливіші куточки внутрішнього "я"))) як на війні)))

У гілці 3 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Ольга 30.07.2020, 14:25:42

Вікторія Івасенко, Я розтала.... Дякую Вам!!!

Світлана Фецич 30.07.2020, 08:13:59

Я неймовірно рада, що відкрила Вашу творчість для себе. Нереально Ви талановита. Першу книгу перечитала двічі підряд. Окремі сцени, особливо 6 розділу, перечитую для настрою. Творіть і і надалі! Дивуйте своїх прихильників!

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 30.07.2020, 09:36:38

Світлана Фецич, Неймовірно приємно це чути! Щиро дякую, що надихаєте!

Mila Lazarevich 29.07.2020, 23:03:10

Вітаю з початком нової книги!
Мені перший розділ сподобався.
Я не дуже люблю довгі описи,але якщо автор вміло їх вплітає в розповідь-читаю обов'язково).
А бідній дівчині буде важко самій у чужому місті з її емоційними проблемами...

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 30.07.2020, 07:02:48

Mila Lazarevich, Дякую за вашу думку, дуже хочеться правильно передати атмосферу. Згодом трішки відредагую і виставлю наступний розділ вже окремою книгою.

Ема Ноель 29.07.2020, 21:41:43

Вітаю з початком. Гарно написано, легко, і в кінці інтрига) Все як треба ❤️

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 29.07.2020, 22:27:40

Ема Ноель, Щиро дякую, для мене це дуже важливо!

Тетяна Івасенко 29.07.2020, 21:08:52

Привіт, дуже рада почитати початок нового твору. Він не банальний та інтригуючий, героїня , як вже зрозуміло з початку, з цілим букетом психологічних чи то психічних нюансів , що безумовно радує ( бо всі ми в душі трохи Фрейди). А ще подобається, що хоч частина подій відбувається у Львові. Це є величезний плюс, як на мене. І дуже прошу не втратити цю ауру старого міста... чекатиму з нетерпінням продовження. Автор з кожним твором росте, безумовно. Поки що моя улюблена «Шосе сліз». Надіюсь мати її в паперовому вигляді. Успіхів тобі і натхнення. Бажаю, щоб книги мали чудову долю і були помічені людьми, які мають справу з видавництвом.

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 29.07.2020, 21:26:11

Тетяна Івасенко, Дякую, мамочка, для мене дуже важлива твоя підтримка! Всі події книги відбуватимуться у Львові, тому твоє прохання я точно зможу задовільнити) і ще раз дякую за такі побажання!

Ольга Гринюк 29.07.2020, 20:24:01

Дуже цікаво! З задоволенням чекатиму на продовження.

У гілці 4 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 29.07.2020, 20:48:02

Ольга Гринюк, Клас, цікавий підхід і щиро рада, що не знудила холерика, це для мене серйозний комплімент)

Ярослава Шеверак 29.07.2020, 20:40:25

Як завжди захопливо. Вітаю з новинкою)

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 29.07.2020, 20:47:01

Ярослава Шеверак, Дякую щиро! Поки розділ супер сирий, тож радо прислухаюсь до всіх побажань і зауважень!)

Евгения Козинец 29.07.2020, 20:41:52

Дуже на вас чекала і дочекалася)
Перша глава сподобалась

Останній коментар в гілці:

Вікторія Івасенко 29.07.2020, 20:46:13

Евгения Козинец, Дякую, тепер надіюсь, що вдасться вас захопити новою історією і не розчарувати!

Віолетта Євтушенко 29.07.2020, 20:28:44

Вітаю з новим початком!)

У гілці 3 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Віолетта Євтушенко 29.07.2020, 20:40:46

Вікторія Івасенко, Я пам’ятаю це:)
Шматочок вже є, а далі все в твоїх руках (і силах).

Books language: