До Потайсвіту. Незвичні професії

Автор: Анна Пахомова / Додано: 27.04.21, 21:00:31

Не одними містичними істотами повниться наш фольклор.Сьогодні поговоримо про префесії

КОВАЛЬ

Наші предки вважали ковальське ремесло загадковим. Не дивно, що навколо нього виникло багато легенд і забобонів. У народних повір’ях часто вважається, що ковалі знаються з нечистою силою. Кузні будувалися на околиці села або села, поруч обов’язково повинен був перебувати водойму. Це було пов’язано з тим, що ковальство було вогненебезпечним. Достатньо однієї іскри, щоб кузня спалахнула, а слідом за нею і сусідні будівлі.

Але марновірні селяни приписували такій відособленості ковалів наявність містичних чи потаємних знань, які молотобійці воліли приховувати від простого люду. Крім по­ваги, коваль здавна вселяв і забо­бонний страх: таємнича обстанов­ка, в якій працює майстер, закуре­на кузня, вогонь, розпечений ме­тал, сам вигляд коваля, — все це вселяло вірування, що ковалі — чаклуни, химородники; до того ж ковалі кували як потрібні в житті людини речі, так і смертоносну зброю; тому в народних легендах природу ковальського ремесла приписували то Богові, то дияво­лові

Перші об'єднання ремісників різних професій, "братства", на Україні почали зароджуватись у ХІV ст. з наданням містам магдебурзького права. В такі об'єднання входили ковалі, слюсарі, ткачі й інші ремісники. Вже в другій половині ХIV ст. об'єднання існували в Старому Самборі, в Перемишлі, на початку ХV ст. – у Львові, а в кінці ХIV– ХV ст. – у понад тридцяти містах України (Києві, Каневі, Брацлаві, Житомирі, Овручі, Староконстантинові, Ковелі, Збаражі, Кам'янець-Подільському, Дрогобичі, Ніжині, Чернігові, Фастові, Корсуні таін.).

Символом і одночасно рекламою ремесла у феодальному місті служила цехова вивіска. Так, вивіска львівських ковалів була виготовлена у вигляді великої підкови, з якої звисали три менші. Вилиті з металу, вони мали орнаментальну поверхню, покриту золотою фарбою. Важливим атрибутом кожного цеху були так звані ціхи (цішки, цехівки), шляхом передачі яких один одному його члени повідомлялися про наступні цехові збори, похорони та інші важливі чи термінові справи. Кожний ковальський цех мав цехову скриньку, в якій зберігалися превілейні грамоти, статути, цехові книги чи грошові внески. Львівський ковальський цех мав церемоніальний таріль, на якому були зображені емблеми цеху, вигравірувані прізвища майстрів, челядників і дата – 1820 рік.

Мельник

Млин і будинок мельника стоять на віддалі, тому їх життя часто оточена таємничістю. Їм приписують дружбу з водяними, русалками та нечистою силою. Відчуваючи забобонний страх, люди намагалися обходити млини, особливо ті, які занедбані. Адже там живуть чорти та вовкулаки. За повір’ям, мельники цього дня кидають в річку буханець хліба і виливають горілку, щоб задобрити водяну нечисть.

Так, видатний український фольклорист, етнограф, академік М.Ф. Сумцов у 1918 р. писав: ”У господарстві і краєвиді українському не останнє місце займають вітряки та водяні млини... вітряки стоять на взгір’ях, є окрасою краєвидів, вельми улюблені художниками...’’ Влучні народні вислови: «Млиночок - усьому віночок» , «Млин - чесна храмина» вказують на особливу повагу до вітряків та їх високу соціальну значущість.

Збереглося повір’я: з нового млина водяний ”податок’’ візьме (тобто, утопить чоловіка); щоб цього не трапилось, віруючі в таке господарі при будівництві млина під колоду, де будуть двері, закопували живцем чорного півня, а на млині, щоб задобрити водяного, завжди тримали тварин та домашню птицю чорного кольору - головним чином, кішку й півня.

Повитуха

В Україні «повитуху» називали «баба». У різних регіонах України «по­витух» могли називати по-різному. У північних районах говорили «баба», «бабка», в Серед­ньому Подніпров'ї — «пупорізка», «породіль­на», на Гуцульщині — проста баба, баба.

У родильній обрядовості українців повитухам належала головна роль, якщо не брати до уваги жінку, яка народжувала. Повитуха – та що стоїть між світами, і приводить нове життя.

У матеріалах, які зібрав етнограф Зенон Кузеля, згадано про те, що жінки йшли "бабити" заради спасіння душі, так само, як і сидіти вночі над мерцем. Якщо ж повитуха зраджувала чоловіка або жила з ним не в шлюбі, то її намагалися не кликати. Вірили, що її характер передавався дитині. На відміну від акушерок, сільські баби-повитухи вчилися своєї справи, спостерігаючи за діями інших родопомічниць, також і під час власних пологів. Інколи вміння "бабити" передавалося від покоління до покоління. "Баба" мала знати певні молитви та заклинання, тому її вважали "знаючою" людиною. 

До породіллі повитуха брала з собою такі атрибути: свячену воду, зілля, свічку та льон, щоб перев’язати дитині пупа. "Баба-бранка" відмикала всі замки, відчиняла двері, розплітала волосся та розв’язувала всі вузли — щоб дитина легко народилася. Обкурювала породіллю освяченим зіллям, запалювала Стрітенську свічку та молилася до Матері Божої.

Ідея "порубіжного" стану жінки-породіллі під час пологів, на межі життя і смерті, була універсальною. Практична допомога поєднувалася з магічними діями, символічними атрибутами, словесними формулами, зокрема молитвами та замовляннями. У молитві передусім звертались із проханням "встати на поміч" до Богородиці, а також і до "женських" мироносиць Пелагеї і Марії, Соломії, святих Марка, Антонія і Феодосія, Георгія, Мефодія й Афанасія, Пантелеймона-цілителя, київ. лікарів-ченців Олімпія та Агапіта. Біля голови породіллі на Поділлі родопомічниця ставила богоявленську, а на Поліссі — громничу свічки.

Чумаки

Чумацтво було найпоширенішою підприємницькою діяльністю в Україні серед різних суспільних верств впродовж XV—XIX століть, сутність якої полягала в транспортуванні різноманітних товарів артільним способом (воловою чи гужовою валкою), а також — в гуртовій або роздрібній торгівлі цими товарами з метою отримання прибутку.

Такі походи були нелегкими. Вони супроводжувалися різними пригодами: нападами розбійників, татар, недугами, стихійними лихами. Все це змушувало чумаків об'єднуватися в артілі (валки), організовувати самооборону. В колективі вироблялися моральні правила поведінки, всякий відступ від яких жорстоко карався. Тому в них не вкорінився лихварський інстинкт. Чумаки були дуже справедливі, жили по правді.

Чумацький віз — мажа — виготовлявся з мінімальним застосуванням металу. Приводячись у рух зусиллями пари волів, він міг здолати сотні верст із навантаженням до 100 пудів солі або збіжжя. Термін згадується в писемних джерелах серед. 15 ст. Походить від угор. mazca й означає "великий купецький віз, запряжений волами".

Чумацький шлях — то дорога, що перетинається посередині, одна половина веде в пекло, а друга — в рай.

На Чумацький шлях дивляться як на дорогу, що веде душі померлих людей на небо.

 

А ще запрошую конкурсантів ділитися уривками творів в групі Потайсвіт на ФБ!

10 коментарів

Авторизуйтесь, щоб додавати коментарі

Увійти
avatar
Холод Влада
28.04.2021, 18:23:34

Цікавий блог)) Круто))

Анна Пахомова
28.04.2021, 18:48:37

Холод Влада, Дякую)

avatar
Ірина Звонок
28.04.2021, 15:29:05

Дякую! Дуже цікавий та повчальний блог. Взагалі, мені подобається читати ваші блоги про українську міфологію.

Ірина Звонок
28.04.2021, 18:22:40

Анна Пахомова, Обов'язково загляну, щоб почитати, що цікавого пишуть автори. )

avatar
Рома Аріведерчі
27.04.2021, 23:24:38

Гарна підбірка.
На правобережжі баб зазвичай звали (і досі звуть подекуди) бабами-шептухами. Через те, що вони дуже тихо і швидко вимовляють заговори і "молитви", тексти яких бувають далекі від канонічних.
Досі є прислів'я "Як сім баб пошептало" (тобто зразу, раптово ні з того ні з сього полегшало, пішло на краще). Це нагадує нам про те, що ті баби працювали не завжди одноосібно і не завжди з породіллями.Вони ще виливали на воду, віск, на вугілля, викатували яйцем тощо. І ще - про це не люблять згадувати, але й перериванням небажаної вагітності вони теж займалися. Як з допомогою відварів, так і "хірургічно".
Тобто ці баби - то в минулому відьми. Тільки християнство до відьом ставилося погано, а людям їх послуги були потрібні.
Тож перехрестили тих жінок на бабів.

Рома Аріведерчі
28.04.2021, 16:42:58

Анна Пахомова, З задоволенням приєднаюся трохи пізніше, то одна з моїх улюблених тем.
Для мене Потайсвіт - важка в художньому творі тема. Боюся вразити почуття вірян різних конфесій і невіруючих.
Через це досі не можу довести текст конкурсного твору до "потрібної кондиції".

avatar
Angelnik
27.04.2021, 21:32:47

Велике спасибі за цікавий блог! Дуже корисна і пізнавальна інформація, до того ж доповнена чудовими атмосферними ілюстраціями! Насправді є чим надихнутися. Перепрошую, що в одному з попередніх Ваших блогів відписав дещо кострубатий коментар. Писав на ходу з телефону і не встиг відредагувати, оскільки отримав відповідь від Вас ) Поради дійсно дуже слушні і я щиро сподіваюся, що зможу втілити у життя сюжет, який останні дні невпинно кружляє в голові. Якщо мені такі вдасться перетворити його у гідний текст, можливо це оповідання приємно здивує читачів. Принаймні обіцяю, що воно суттєво різнитиметься від робіт, які вже подані на конкурс. Ще раз дякую за цікаві, тематичні блоги та натхнення для нових ідей!

Анна Пахомова
28.04.2021, 13:37:55

Angelnik, Дякую, що заходите почитати)

avatar
Ліна Алекс
27.04.2021, 21:24:10

Дуже цікаво! Закину в бібліотеку, бо точно щось звідси знадобиться.

Анна Пахомова
28.04.2021, 13:37:36

Ліна Алекс, Рада що стану в нагоді)

Дуже цікаво дізнатися, щось новеньке з міфології. Дякую)))

Анна Пахомова
28.04.2021, 13:37:12

Натіко Маер (NAtiKO), Дякую)

avatar
Ана Пест
27.04.2021, 22:08:59

Я про мельника маю задумку.)))) Проте це не кінцеве рішення.)
А є ще дуже цікаві професії. Теслі, які закладали та будували житлові будинки та інші споруди, адже від них часто залежить не лише міцність будівлі, а й добробут у ній, бо могли між колодами усякого закласти і жартома, і заради помсти. Пічники, адже печі та комини часто були порталами у потойбіччя, дверима для відьом та нечистої сили та місцем проживання домовиків та коргорушів. А коли їх образити, могли залишити після себе усіляку чортівню: розпалена груба буде стогнати, плакати й підвивати, не даючи господарям спокійного життя. А ще пастухи, які знаються з лісовими духами, що допомагають їм оберігати худобу від лютих звірів, та мають домовленість з лісовиками, які тиз звірів надсилають.

Анна Пахомова
28.04.2021, 13:36:58

Ана Пест, О, дякую за таке змістовне доповнення)

Важлива iнформацiя. Мiж людьми i потойбiччям. Надихає.

Анна Пахомова
28.04.2021, 13:36:00

Iрина Мащенко (Iryna), Дякую)

avatar
Леся Найденко
28.04.2021, 07:03:48

Передостання ілюстрація просто розкішна!

Анна Пахомова
28.04.2021, 13:35:51

Леся Найденко, а мені зловіщий млин більше подобається)

avatar
Дара Гончар
28.04.2021, 07:22:13

Цікаво дуже.

Анна Пахомова
28.04.2021, 13:29:57

Дара Гончар, Дякую. Приємно, що вам сподобалось

Books language: