"Летячи за вітром" завершено!

Автор: Мар'яна Доля / Додано: 02.05.21, 23:03:27

В об’єктив фотоапарата він упіймав яскраву синяву з білими клаптиками хмаринок. Любив фотографувати небо, аж знайомі сміялися з нього. І справді — яка користь від світлин з зображеннями природи? Звісно, їх можна виставити в соцмережах і збирати лайки, можна відправити на виставку чи конкурс, можна вставити в красиву рамку і повісити на стіні...

Але грошей не принесе ні небо, ні весняний ліс у краплинках дощу, ні райдуга над далекими горами. Щоб мати гарний прибуток, треба працювати весільним фотографом, робити фотосесії для вагітних матусь чи родин із дітьми, а ще краще — співпрацювати з якимось модним журналом. 

Усім цим Макс, звісно, не гребував. І мав досить пристойні заробітки як на свої двадцять шість років. Навіть машину придбав, а тепер підшукував власну квартиру. Хоча батьки й наполягали, щоб єдиний син жив разом із ними, йому хотілося стати повністю самостійним і ні від кого не залежати. 

Кожен день був у хлопця розписаний по хвилинах. Друзі іноді називали його педантом за те, що він усе ретельно планував і продумував.

 — Ти ж творча людина, художник, хоч і малюєш не фарбами… Треба залишити в житті трохи місця для творчого безладу, — говорив Назар, з яким Макс товаришував ще зі школи. 

Але Максимові було зручніше завжди все тримати під контролем, і навіть такі вилазки на природу, як сьогодні, він планував наперед, відслідковував погоду, писав список локацій… щоправда, іноді  траплялося й непередбачуване, коли в об’єктив потрапляло зовсім не те, що він заздалегідь збирався знімати.

Дивно — але саме такі, спонтанні, кадри виявлялися найбільш вдалими і згодом займали перші місця на міжнародних конкурсах...

***

Небо, що тільки хвилину тому було безхмарним і лагідним, за мить посіріло, затяглося хмарами, з півночі дмухнув прохолодний вітер. Таки справді, у квітні сім погод надворі. Зранку може видатися літня спека, а вже увечері йтиме дощ із мокрим снігом. 

Він опустив фотоапарат і вже зібрався йти до машини, коли раптом побачив її. Дівчина стояла трохи віддалік на кручі, що обривалася вниз до стрімкої гірської річки. Вітер розвівав її розпущене по плечах рудувате волосся, грався легкою блакитною сукнею — занадто легкою для нинішньої холодної весни. Вона стояла непорушно спиною до нього, а потім підняла вгору руки в дивному жесті, нагадавши йому ті жіночі фігури, які у давнину вирізали на носі корабля. “Афластон” — пригадав він термін ще з університетської історії мистецтв.

А потім швидко навів фотоапарат на дівчину і зробив кілька знімків.

Поки дивився, що вийшло —  випустив її з поля зору. А як підняв голову — то душа ніби обмерла — над урвищем уже нікого не було. Лише порожня сіра скеля, заросла мохом, на краю якої тільки що стояла незнайомка.

Макс похапцем побіг до кручі, спотикаючись об камені, розкидані на лузі то тут, то там, немов якийсь пустотливий велетень грався ними у “чіт і лишку”.

Став на камінь, нахилив голову, намагаючись роздивитися, що там внизу, на дні урвища. Але бачив лише сірі валуни,  густі чагарники і потік, який сердито хлюпотів, крутячись і пінячись між скелястими берегами.

 — Ти не мене виглядаєш? — почув раптом голос позад себе і рвучко обернувся, при цьому мало сам не втративши рівновагу і не полетівши стрімголов у холодну річкову воду.

Які у неї були очі! Зелені, бездонні, а десь у їхній глибині тремтіли і переливалися золоті іскри, як промені сонця поміж листя у лісі.

 — Тебе, — відповів несподівано сам для себе.

Отак і почалася ця незвичайна історія...

 

А чим закінчилося оповідання "Летячи за вітром", ви можете дізнатися вже сьогодні! Тому що я тільки що завершила його))

Сподіваюся, цей твір сподобається любителям містики та фентезі. Він бере участь у конкурсі "Потайсвіт", тож я щиро дякую усім читачам за підтримку!

 

2 коментаря

Авторизуйтесь, щоб додавати коментарі

Увійти
avatar
Alex@ua
02.05.2021, 23:15:40

Дякую за твір... Він легкий, як південний вітер і водночас, якщо почати читати між рядками заставляє задуматися... В кожного свої крила і іноді наші половинки і побут виривають їх, на місці все одно виростають нові, але ті... (Знову але)))) Ті вже не повернути... А так як в кожного тепер нові крила, тому багато пар і розлітаються часто....

Alex@ua
03.05.2021, 00:29:22

Мар, )))

avatar
Рома Аріведерчі
02.05.2021, 23:14:07

Вітаю з завершенням. Твір точно буде серед лідерів конкурсу.
Майстерно написано, читати приємно, ще й відома казка переосмислена, а не просто переказана на новий лад.

Рома Аріведерчі
02.05.2021, 23:27:48

Мар, :)

Books language: