Лохвицьке павутиння

Ірина Пасько

05.07.2018, 21:19:51

До мене, зізнатися, не дуже дійшла ідея. Внутрішній монолог героїні, її обізнаність в історії міста (до речі, ці фрагменти виглядають вставленими штучно, для зв'язку з темою конкурсу), щодо екологічних катастроф у різних країнах, її різке засудження поведінки сучасних дівчат примусили мене думати, що йдеться про, скажімо так, пенсіонерку або принаймні зрілу самотню жінку, а виявилося, що вона досить молода. Це викликало дисонанс у сприйнятті. Далі те, про що вже говорили: навколо якийсь кошмар, нічого не видно, люди ніби мертві, павутиння не дає йти, а героїню лише поминальні квіти й пиріжки цікавлять. Мені певний час щиро здавалося, що дівчина (жінка) просто несповна розуму, тому поводиться настільки неадекватно до ситуації. Потім з'ясовується, що вона просто вважає себе іншою, бо живе так, як навчили батьки. Це теж не викликає симпатії, адже є самооцінкою, а не оцінкою збоку.
І незрозуміло, чому феномен так різко зникає: через повагу до предків? Так ніби всі збиралися на цвинтар того дня. І як дійшли, якщо павутиння й усі в якійсь летаргії?..
Словом, дуже справно й доладно написано, але не зрозуміло, про що.

Віктор Полянко

16.04.2018, 19:34:25

Своєрідне, але цікаве оповідання. Такий собі потік думок, але доволі влучно передає внутрішній світ мешканки Лохвиці. Відчувається, що авторка горда за своє містечко, його традиції та людей, що їй не байдужа турбота за навколишнє середовище (видно, що прогортала чимало екологічної інформації). А ще тішать іскорки гумору, які проблискують крізь павутину тексту :-)

ПерсеФона

10.04.2018, 13:01:39

Взагалі нічого не зрозуміла. Дівчина стикнулася з таким явищем і спокійненько собі так йде за штучними квітами? Як в поганому сні. Мабудь, я просто не зрозуміла вашої ідеї. А от розповідь про дівок міста мені сподобалася, смішно, цікаво. Я б порадила вам написати щось подібне. Це лише думка. Не ображайтеся, якщо зачепила вас.