Пролог

Ніч. 28.11.2004 рік. Будапешт

Приміщення, схоже на склад, або, можливо на ангар, повністю забите відвідувачами. Це був закритий нічний клуб, до якого не кожен має вхід. Здавалося, що відвідувачі всі були ніби під кайфом… чи в трансі. Таке не всюди побачиш. Ніхто ні на кого не звертав уваги. Але найстрашніше творилося по закуткам. В одному з таких закутків на столі лежала дівчина. Вона була майже роздягнена, вона вся була вкрита кров’ю, її руки і ноги були прокусані, роздерті, навколо неї сиділо щонайменше дев’ять створінь, що впивалися її кров’ю і стражданнями.

Все це перервав звук вибитих дверей і автоматна очередь по всьому, що траплялося на шляху куль. Всі падали, наче підкошені. Пройшовшись ще раз по тілам автоматною очереддю, незвані гості пройшлися по затягнутим вікнам, зриваючи захисні покриття та вибиваючи ставні, залишаючи зіяючі діри в стінах. Закінчивши, не промовивши ні слова, гості пішли. Здавалося б, що тут не залишилося ні живої душі.

Вона лежала на столі, її очі були широко відкритими, здавалося, вона навіть не дихає. Біль червоним туманом окутувала її розум. Крапля за краплею, кров стікала зі стола на підлогу, вигягуючи з неї останні крихти життя. Холод пронизував все її нутро. За вікнами тихо займався схід сонця. Перші промінчики пройшлися по стінах, ніби відзеркалюючи криваву картину в кімнаті. Тихо спустилося на підлогу, де торкнулося першої жертви, перетворюючи тіло на купку золотистого попелу. І далі, і далі, і далі. Підбираючись до вмираючої, змученої дівчини. Тіла все знищувались, і знищувались, попіл вже піднімався в повітря протягом, осідаючи на кривавих ранах, забиваючи ніздрі, не даючи вдихнути ні крапельки повітря. Легені горіли, рани горіли, попіл літав навкруги, повністю осідаючи на ній, ріжучи очі. Якщо вона помирала, що ж, для неї знайшли пекло і на землі, бо це були важкі тортури. Якби могла, вона би попросила змилуватись.

Врешту решт наступила темрява. Тоді і прийшло полегшення. Дівчина знепритомніла.