Андріїв вузол

Андріїв вузол

У неї на обличчі, мабуть, і тепер кілька родимок. А в очах стільки жаги і шалу відквітаючої юності, що коли ти дивишся на неї понад визначені для споглядання чужих жінок кілька секунд, здається, що вся краса світу, зібравшись докупи, відповідає тобі в цю золоту мить повнотою своєї взаємності.

Хіроманти, знавці розташування зірок, ті, хто цікавиться передвістями й астрологією, звісно, неодмінно розтлумачили б саме таке розташування її родимок - як щось зловісне. Щось загрозливе для її життя, передбачене начертанням деяких вищих сил. Те, що, як жґут досі нерозрубаного Гордієвого вузла, зав`язало її долю разом із вервицею страждань і якогось первісного, знаного хіба що найвіддаленішими нашими пращурами мороку.

І тоді б вони заговорили про ранню і передчасну смерть. І, як завжди, виявилися б правдомовцями. Справді, що, навіть віщуном, ціниться понад саме життя? Вона, смерть. Така солодка і чарівна. Така звична, що, крім неї, особливо в гробки, здається, що життя і немає. Важко уявити собі щось інше, гідне такої ж поваги і такої великої кількості балачок, крім неї.

  • правда. Майже за словом халдейських віщунів, усе в житті Олени саме так і склалося.

Чоловік, якого вона зустріла, здавався їй найпрекраснішим з усіх, яким випало товкти черевиками шляхи цієї планети. Працьовитий і чуйний, щедрий і безпосередній, вірний і сильний, він був не схожим більш ані на кого в світі (забігаючи наперед, я скажу, що так воно і було).

Щоправда, не так давно він був одружений із іншою. Але тепер, відтоді як поглянув він у ці Оленині очі, серце його стало навіки вільним.

Вінок квітів, кинутий навмання, був підхоплений ловкою рукою найближчої її подруги, склянка з випитим шампанським щасливо увіп`ялася у паркет церкви, а їхні вуста напилися найсоковитішого соку подружнього цілунку, під час якого вона навіть зомліла від щастя. І тоді він, як стародавній богатир, змушений був підхопити Олену, приводячи в чуття наступним і ще жагучішим із людських цілунків, якими тільки можна, ковтаючи подих своєї ладо, поцілувати на цій планеті.

Його почуття були такими міцними, ніжними і радісними, а спільне щастя виявилося таким п`янким, терпким і жагучим, плече ж друга так надійним і міцним, що - і їм самим, і всьому селищу - з кожним наступним днем, прожитим ними, всі подальші дні дедалі більше нагадували втілену казку.

Дійшло навіть до того, що побачити це сяюче незнаним і нелюдським навіть вогнем кохання подружжя, руки якого ніколи не залишали одна одну, хіба що, коли коханці обмивали їх цілунками, вважалося у селян за особливу ознаку.

Це було так, як торкнутися горбуна. Ті, хто бачив чету, коли вона виходила з продмагазина, невдовзі вигравали в лотерею чи одразу і назавжди мирилися зі своїми ближніми, які доти докучали їм усе життя й хотіли б докучати до смерті. Ті ж, хто бачив, як він і вона по-пташиному ніби випадково торкаються одне одного вустами, зцілювалися від дошкульної задавненої хвороби або раптом отримували ніким негадану спадщину від далекого родича.

Як і всіляка молода двадцятирічна жінка, Олена мріяла саме про таке щастя. Як усякий молодий чоловік, тридцятиоднорічний Андрій міг по праву тільки на нього і розраховувати. І тому немає нічого дивного, що, як компенсуючий дар, вони отримали саме те, на що заслуговує кожне подружжя на цій землі.

Виглядає дивовижним і вже зовсім малоймовірним, але у цієї пари не було навіть злих заздрісників, якими повна від вікопомних часів земля наша Руська.

Ніхто ніколи не чув, щоб Олені чи Андрію бажали зла. Ніхто ніколи не взнав, що в їхній палісадник щастя чиясь рука здатна підсипати зілля вроки, розлуки чи сварки. З часом кожному з мешканців Замфирівки почало здаватися, що ці двоє так безмежно закоханих одне в одного людей і справді мають на просте людське щастя, зазвичай повне незгод і побутових прикрощів, право набагато більше, - а можливо й якесь іще собі виняткове право. І тому-то це щастя не здатне затьмарити ніщо з того, що щоденно потьмарює буття і побут інших.

Хвалимон, найстарший у селі дід, що жив без баби, яка вже померла, скрутивши цигарку, і возсівши скраєчку своєї царственної нещодавно побіленої призьби навіть сказав якось, що бачити таке щастя - це якась особлива нагорода з небес за всі ті лихоліття й нещастя, які пережило селище за всю свою попередню, особливо радянську, історію. З ним була незгодна Килина, віщунка і цілительниця, але зрештою і ця невеличка добра бабуся з велетенською кінематографічною пазухою цицьок під ситцем ніяк не могла без душевного трепету і припливів несамовитого і несподіваного щастя спостерігати, як Андрій із Оленою, голова якої схилилася голубкою йому на самісіньке плече, межи старовинними вербами йшли поблукати собі сільськими запашними луками - аби ще раз і ще раз наповнитися запахом юності, здоров`я і щастя. Й аби потім вдихнути це щастя, здоровля і юність в дряхліючі груди старезного завмираючого в своїй неодмінній смерті селища. Минали дні, і навіть ось цього несамовитого щастя, розлитого в повітрі Замфирівки, яке наче вкривалом захищало тепер село від усіх напастей і лих - корови перестали хворіти, кролики дохнути, у селян з`явилася звичка не топити зайвих цуценят і кошенят, але, ніби продовжуючи благодать у часі і просторі, дарувати домашніх тварин мешканцям сусідніх сіл - стало мало.

Щоб хоч якось урізноманітити життя, яке потихеньку всередині ідилії простої і зате щедрої людської любові ставало монотонним, Андрій почав випивати. Та його дружина розуміла, що це єдиний спосіб, аби зберегти моральне і фізичне здоров`я мужа, яке несподівано похитнулося. Від безмірної любові до своєї ненаситної в коханні дружини Андрієве серце, здавалося, билося все дужче і дужче, а кров циркулювала в його тілі з іноді уже й утроєною швидкістю.

Якось, помітивши недоладне, Олена неодноразово виміряла чоловікову температуру і завважила, що 37, 9 для її Андрія стала ніби нормою. Вони звернулися до лікарів. А через кілька місяців беззмістовних замірів, коли всі пересвідчилися, що реально здоров`я й Андрієві життєві функції не погіршуються, тоді як температура залишається на одній і тій самій позначці, лікарі збагнули, що боятися насправді нічого. Пристрасті й зовсім втихомирилися, коли якось випивши і закусивши на весіллі їх спільних друзів, Андрійко поміряв температуру і вона несподівано виявилася нормальною - 36,6. Тепер, коли він наливав і перехилював усередину себе чарку чи дві, погода в його середині завжди приходила в норму - серце билося тихіше, а кров пливала як огрядний окунь у ставку. Якому не бракує поживи, зате бракує конкурентів.



otto planetta

Відредаговано: 04.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись