Глава 1

Проснулась я не від звуку будильника, а від дзвінка в двері
—Чорт забирай!! Кого це принесло, в третій годині ночі— пробормотала.
Нехотячи я піднялась з затишного ліжка і попрямувала до тих клятих дверей. Коли я відкрила двері переді мною стояв чоловік, але чомусь я не могла розгледіти його лиця.
— Доброго вечора, ви щось хо..- не встигла я договорити як в мене ввійшло холодне лезо ножа.
Тут я прокинулась, мурашки пройшлись по моєму тілі, а на чолі виступив холодний піт. Давно мені не снились кошмари. Подивившись на екран телефона, побачила що до будильника лишилась година, яку я могла провести в обіймах Морфея, але уви. Так як в мене є вільний час то я вирішую прийняти теплу ванну, сьогодні субота, але я всеодно маю пертися на роботу. Приготувавши ванну и залізши у воду, я ніяк не могла розслабитися, неспокій охопив мою душу, не знаю чому, але я ніяк не можу забути про той сон. Вже на роботі я була розсіяна, на мене накричав директор і чуть не зламавши принтер, я все ж роздрукувала ті документи. На обідній перерві до мене підійшла Олена Петрівна, вона зрозуміла що зі мною щось не те останнім часом, хоча важко було не замітити, адже сьогодні останній день коли я тут 
— Сонь, я розумію що сьогодні твій останній день,- обурено сказала вона- але будь добра відпрацюй нормально.  
— Добре - натягнувши ласкаву посмішку відповіла я.
— Ще директор просив щоб ти зайшла після обіду.-навіть в останній день не дають нормально пожити.
Мене звільнили ще два тижні тому, але я мала відпрацювати ще цей місяць. Не знаю, як мені жити дальше, адже я ще не знайшла заміну старій роботі.
Після обіду, як і передбачалося я зайшла до директора, який благополучно сказав мені йти додому, бо від мене толку як від бика молока. Я з ним згідна, тому зібравши свої речі та попрощавшись з колегами, поїхала до своєї занедбаної квартирки. 
Зайшовши додому я плюхнулась на ліжко і не замітила як заснула. Мені снилось як я біжу довгим коридором ніби шукаючи порятунку. Але від чого? Що могло мене так налякати? 
Коли я прокинулась була восьма вечора, а мій живіт жалібно вурчав. Так як в холодильнику нічого немає я вирішила замовити піцу.
Передягнувшись в домашній одяг я чекала дзвінка в двері, але його все не було і не було мені це не сподобалось, тому я взяла в руки телефон щоб подзвонити в доставку. Як тільки я почала набирати номер в двері подзвонили.
—Ну нарешті!- сказала я коли вже відмикала двері.
Відкривши двері, побачила чоловіка в чорній масці який зразу напав на мене з ножем, він встиг порізати мені руку, тоді я почала відбиватись, але кримезні руки чоловіка не давали мені цього зробити. В той момент я відчула різкий біль в животі, я була необережна і вже розуміла що це кінець, чоловік хотів нанести ще кілька ножових поранень, але тут прокричав доставщик піци. Тоді чоловік різко підвівся і хотів вже побігти але коло дверей промовив:
—Врятуй мене.- як тільки він це сказав зразуш зник з мого поля зору.
Я відчула як непритомнію, поки доставщик викликав швидку. 

Пам'ятаю, як приходила до тями в швидкій, як хтось сказав що я втратила забагато крові, і все пустота, жодних спогадів. Кажуть що перед смертю все життя проходить перед очима, можливо я не така, а можливо що це сказав якийсь прійливий бовдур. Але зараз я відчуваю пустоту і нічого більше. 
Життя- що це таке? Все одноманітне в ньому навіть немає нічого веселого, за свої двадцять два роки я не відчувала нічого крім болі та страждання. Батьки від мене відвернулись, коханий чоловік зрадив мене, та ще й з роботи вигнали. І тепер я тут в пустоті, а може воно і на краще що помру, надіюсь що хоч там я буду щаслива.
З часом почувся спів пташок і зрозуміла що я десь лежу. Розплющивши очі побачила неймовірне рожевого кольору небо, оглянувшись навколо побачила що я знаходжусь в якомусь лісі. Ще й одягнута в бежеве плаття, а за спиною КРИЛА!!!