Барви осені

Барви осені

Барви осені

Нечутними кроками підкралася до юрбища людей, дмухнула холодом у зіщулені над багаттям спини – хтось грів тремтячі руки, вдихаючи гіркий запах вогню та диму, хтось пік картоплю – перекидав із руки на руку обвуглені бульби, відтак жадібно торкався потрісканими вустами гарячого підвечірка чи спостерігав за сизими табунами хмар, що поспіхом пропливали над нашими головами.

Ми сиділи під розлогим шатром бузини – вітер колошматив її поріділе віття, шумів у верховітті вкритих де-не-де позолотою осені дерев. Неподалік від нашого з Мишком пристановища ховав під дубовим листком перестигле тіло опеньок, у траві шурхотіли всюдисущі ящірки. Була середина осені – пора, коли біля десятків сільських осель буйно квітували хризантеми, а небо було обплутане сіткою павутиння – спробою упіймати теплий відгомін літа. Того року картопля вродила на славу – дід позирав на десятки наповнених мішків, що виструнчились уздовж городу, й хвацько підкручував вуса. Наче всезнаючий шаман, обмацував кожен мішок, аби віддати тепло своїх рук, упевнитися, що його праця не була марною: орати, садити, сапати, плекати тендітні пагони рослин, а потім – витягувати з пухкої й розігрітої осіннім сонцем землі дари природи, вдячну жертву за те, що не відірвалися від неї, не полетіли у вирій за примарними досягненнями прогресу, а міцною пуповиною прив’язали себе назавжди.

Ми ж із Мишком, наче малі мишенята, бігали між рядками викопаних бульбів, поспіхом збираючи їх, змагалися, хто швидше набере повне відро. А потім їхали підводою додому, дивлячись на лискучі спини втомлених за день коней, що бігли нічною дорогою, стукаючи залізом своїх підков, відчували, як наші спини сковує така ж вселенська утома, а нічний осінній холод безжально пролазить крізь одяг, застигає подихом біля наших облич… Місяць скрадливо визирав з-за хмар, - дивна нічна процесія дивувала й водночас вабила його, темні силуети дерев погрозливо нависали над узгір’ям, а неспокійне гайвороння повсякчас будило нічну темряву.

Усе було просякнуте містикою і таємницями. І навіть коли ми опинилися в будинку, ці таємниці увійшли в нього разом із запахом диму, обвугленої на полі картоплі та шелестом осіннього листя, що сполохано тріпотіло за вікном. Ми з Мишком зручно вмощуємось на лаві, закутуємо втомлені тіла в теплу картату хустину і мовчки п’ємо молоко із хлібом, ще зовсім недавно витягненим із печі. Молоко тече обличчям Мишка, залишаючи на ньому довгі білі смуги, та брат не зважає на це, ба навіть навпаки - смачно прицмокує і жадібно споживає нехитру вечерю, прислухаючись до тривожного завивання вітру в комині будинку. Невдовзі нас зморює сон, і вже спросоння відчуваємо, як нас несуть чиїсь сильні та турботливі руки, як ми колишемось на теплих хвилях сновидінь. Тієї ночі мені сниться осінь: вона - то манлива дівчина в калиновім вінку, яка бешкетує на нашому подвір’ї, то огрядна господиня, що порається на сусідському городі, блискаючи навкруги чорнотою своїх очей, то - вдягнена в лахміття циганка, яка тихо підкрадається, аби поцупити щось із вашого двору.

Через декілька днів землю вкрила паморозь, і дід упевнено сказав, що то достовірна прикмета - невдовзі настане зима. А ми тулилися розпашілими обличчями до холодних вікон, дивлячись, як осінь майстерно розмальовує наш сад барвами дотліваючого багаття…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше