Втрата

• - Тобто ви мене звільнюєте? Але за що? - Міра стояла перед боссом, дивлячись здивованими очима на чоловіка. Вона ніяк не очікувала таких слів, коли прямувала в його кабінет. "Вас звільнено, прошу звільнити робоче місце до кінця робочого дня". Звичайно, дівчина не була дурною (інакше б не протрималася тут і тижня), вона розуміла, що шеф ніколи особливої симпатії до неї не відчував,  але за рекомендацією його сестри, яка одночасно займала посаду його заступника, а колись викладала в університеті Міри, взяв дівчину на роботу. Та в свою чергу робила все, щоб директор не пошкодував про свій вибір, І варто сказати, що робила вона це досить успішно. Жодного запізнення, жодного зауваження чи штрафу за півроку важкої праці. Та ось вона стоїть посеред кабінету з тільки-но закінченим планом роботи в руках, не в силах повірити в реальність того, що відбувається. В голові почали проминати усі останні дні роботи, усі бесіди, усі виконані завдання. Що, що могло служити причиною такому звільненню?! 
• - Я, здається, українською мовою до вас говорю, і якщо не помиляюся, вона вам є рідною.  Що вам не зрозуміло? - пан Самойлов дивився на дівчину, як на набридливу муху, від якої хочеться скоріше позбутися. 
• - Я не розумію причини вашого рішення! Я ж нічого не порушила, не зіпсувала жодного документу! - хоча Міра розуміла, що навряд чи чоловік змінить рішення після її слів, але не могла змовчати. 
• - Так, але й великої користі ви теж не приносите. Я дав вам шанс, бо не було іншого виходу. Зараз я знайшов більш достойну кандитатуру на це місце, - усе це було сказано з такою байдужістю, з таким холодом в погляді, що дівчина здригнулася. - Тому я не бачу сенсу в подальшому діалозі. Це моє остаточне рішення. Прошу вибачення за цю квапливість, але на цьому все, - звичайно, ніякого сорому чи співчуття пан Самойлов не відчував, це були лише сухі слова. - Свій розрахунок за цей місяць ви можете отримати в бухгалтерії, - увага чоловіка повернулася назад до паперів.
• Міра вийшла з кабінету, розуміючи, що більше нічого від нього не почує. Жодних пояснень, жодних емоцій. Яка ще кандитатура?! Це було її місце! Чому він взагалі шукав ще когось замість неї?
• Погано працювала, недостатньо корисна. В це смішно вірити. Адже чому ж тоді досі піввідділу працюють, при цьому не виконують своїх обов'язків?
• Міра зайшла в бухгалтерію за зарплатнею. Жіночка, яка вислухала її прохання, здивовано подивилася на неї. Авжеж, що могло такого статися, що її звільнили. Але, на щастя молодиці, не почала розпитувати, а мовчки оформила усі документи та нарахувала гроші. Тепер треба складати речі. Міра повернулася до свого колишнього робочого місця, дістала пакет та почала складати усі свої речі, ковтаючи в собі бажання розплакатися на цьому самому місці. 
• - Білоус, що ти робиш? - до столу прямувала Катя, єдина подруга Міри з роботи. Вони завжди ходили разом на обідню перерву до кав'ярні напроти офісу, а корпоративи завжди закінчувалися тим, що вона перла на собі п'яну Катю та допомогала дістатися домівки. 
• "Тепер цього не буде",- подумала про себе Міра.
• - Збираю речі. Мене звільнено, - просто відповіла, бо розуміла, що тягнути з цими словами немає сенсу. Насправді, все й так зрозуміло. 
• - Але чому? - Катерина дивилася на неї очима розміром з п'ять копійок. 
• - Можеш сходити спитати пана Самойлова. Мені він не відповів на це питання, - дівчина продовжувала сортувати свої та речі компанії, стримуючи всі емоції при собі. Це був не найкращий час для істерії.
• - Я не вірю, це точно якийсь жарт. Скажи, що ти пожартувала і просто їдеш у відрядження, - дивно, але на очах подруги застигли сльози. Міра помітила це, відволіклася від своєї справи та взяла Катю за руку.
• - Катю, ну яке відрядження? Хто збирає весь робочий стіл, але залишає документи, щоб поїхати у відрядження? - дівчина старалася сказати це лагідно, навіть посміхнулася, як змогла.
• - Я не вірю. Ну що тепер робити? - Катя в пориві обійняла дівчину. Та в свою чергу відчула вологу на своєму плечі. 
• - Ну досить. Я жива та здорова, просто так склалося. Все буде добре, - вона лагодила дівчину по спині, заспокоюючи.Така цікава картина: звільнили її, але вона заспокоює подругу. - Годі, тобі ще сьогодні працювати.
• - Обіцяй, що зателефонуєш ввечері та усе розповіси про цю ситуацію! - Катя витерла сльози, але сум в очах виднівся дуже добре. 
• - Обіцяю, - Міра ще раз посміхнулася, потім повернулася до свого заняття, поринаючи у важкі роздуми.
• ***
• За дві години Міра стояла в своїй кімнаті з двома пакетами речей, думаючи, що робити далі. Вона розуміла, що місяць завершується і їй потрібно платити за новий, і хоча тих грошей, які вона сьогодні отримала, вистачить за наступний місяць квартплати, але на життя навряд чи залишиться багатенько. Варто шукати нову роботу вже сьогодні. 
• Міра кинула пакети на ліжко, сіла за стіл, включила ноутбук (старенький, вона думала купити новий в наступному місяці, але схоже, що доведеться з цим почекати) та почала шукати. Так пройшли ще дві години. Нс столі лежав відкритий блокнот, на якому було записано декілька вакансій, закреслених червоною ручкою (там вже знайшли працівників). В браузері було двадцять закладок, а в дівочій голові повний безлад. 
• - Так, я зрозуміла. Дякую, на все добре, - дівчина поклала слухавку та відкинула смартфон на ліжко, в блокноті закреслила ще один варіант. Це було останнє місце, яке вона знайшла та яке їй підходило. Вона вперлася ліктями на стіл, долонями зарилася в волосся, прикриваючи локонами доріжки сліз, які вже не здатна біла стримувати. 
• - От що тепер мені робити? - це було сказано тихо, на одному диханні, але слова були сповнені відчаю, який дівчина ніяк не могла зупинити.
• В кімнаті залунала легка мелодія. Міра перевела погляд на телефон. То був її старший брат Саша. Варто відповісти. Дівчина витерла сльози, прочистила горло та взяла слухавку.
• - Так, Саш, ти щось хотів? - дівчина старалася сказати це легко та спокійно. Не вийшло.
• - Міра, що сталося? Ти плакала? - невідомо, як у нього це виходило, але брат завжди легко розумів сестру. Це була єдина людина, яку вона жодного разу в житті не змогла провести. - І не варто мені брехати, що це нежить. Ми з тобою пройшли це в початковій школі.
• - Та нічого, не хвилюйся, - говорити брату про звільнення здалося дівчині принизливим та надто непосильним.
• - Сестро, кажи. Я добре тебе знаю, ти ніколи не розпускаєш нюні через дурнощі. Я уважно слухаю.
• - Мене звільнили, - випалила на одному дусі вона. І правда, промовчати вона ще могла, а от збрехати старшому брату - ні. 
• - За що? - його голос був металевим. Вона розуміла, що зараз чоловік прагнув стримувати емоції, щоб думати розсудливо.
• - Я не знаю. Я не знаю, - ніби дамбу прорвало: сльози полилися з новою силою, так, що дівчині доводилося витирати їх рушником, щоб щось бачити.
• - Ти вдома?
• - Так.
• - Я зараз приїду. Чекай мене за півгодини, - Саша кинув слухавку. Тепер Міра розуміла, що їй потрібен її старший, дорослий, мудрий брат. Він завжди їй потрібен в такі моменти. І він завжди поруч в такі моменти.