Блакитні черевички

I

— Як добре, що ми нарештi переїхали до Києва! Мамо, тут так гарно! Люди доброзичливi i щирi! Жодного разу не чула лайки i не бачила сварок! 
— Рада за тебе, донечко! Але ж про матiр не забувай. Коли приїдеш? Я ж не взмозi сама з усiм упоратися.
— А татко? Зловживає?
— Нi. Виразка турбує. Чiпляється до мене через всякi дрiбницi... I через тебе. 
— Чому? Що зi мною не так?
— Що не так? Ти ще й запитуєш? Дурепу ввiмкнула?
— Не розумiю. Вибач, якщо чимось образила.
 Мама кинула слухавку, а Настя знову повернулася у своє злощастя.

 На свiт Настя з'явилася через годину пiсля народження сестрички. Анжела завжди була попереду. Знайомi дивувалися: як таке можливо, чому дiвчата рiзнi? Народилися майже одночасно, проживають в однакових умовах, мають спiльних батькiв врештi-решт; а здавалося, що Настя - наймичка, Анжела - королева. 

 Вдруге Настя вийшла замiж за Леонiда — батька двох дiтей. Вiрила в добро. Творила добро. Принаймнi, їй так здавалося. За падчерками доглядала, як за рiдними. Та згодом покинутi матiр'ю крихiтки виросли. Страждали не стiльки через надмiрну вагу, а через надмiрну увагу з боку мачухи. Настя взяла на себе всi обов'язки по дому: прала, прасувала, готувала пишнi обiди, кожного дня робила вологе прибирання, натирала дiвчатам i чоловiку до блиску взуття... В школi ж сестри були м'ячиками для побиття. Як наслiдок - всi свої образи перекидали на Настю. Над мачухою дiвчата знущалися точнiсiнько так, як над ними знущалися однолiтки. Леонiд про людське око сварив дiтей, а Настя на них зовсiм не ображалася. Що ж робити, якщо вона за освiтою бухгалтер? Скiльки разiв збиралася взятися за педагогiчну лiтературу, та все не доходили руки.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше