Брама людяності

Брама людяності

Вечірні тіні кралися темними коридорами, усюди були спогади черепів, з яких текла вода. Я чув кроки там, де не ходять люди. Я пройшовся по тих стежках і побачив квіти в нічній ілюзії. Вийшов і побачив темний зимовий ліс, який кликав мене у свої історії.

Річка з крові починалась біля братських могил. Я вмирав від спраги. Потім я відчував страшний голод. Цікаво, яка на смак людина? Але парадокс в тому, що я – єдина людина на відстані сотні кілометрів. Чийсь сніданок думає, як вижити і втекти від смерті. Сніг не можливо їсти, усе стає холодним і вологим, потім тихо починаєш розуміти, що це кінець, – тоді вважай, ти живий вигнанець з розритих могил.

Сьогодні бачив труп дівчинки, дуже хотів їсти, але її краса просила повернення в землю.



Йогонес де Сіленціум

#2336 в Сучасна проза
#2246 в Різне

У тексті є: смерть, сніг, голод

Відредаговано: 26.05.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись