Демони Дикої Півночі

«Каландайка»… Слово ніби легковажно дзвінке, дріб’яз- кове, а насправді за ним — похоронний подзвін. Саме так копачі бурштину на Поліссі звуть свій промисел, адапту- ючи назву «Клондайк», що стала символом золотої ли- хоманки, божевілля й жадоби. Подзвін цей — не тільки по загублених територіях півночі України, а й по карпат- ських лісах і річках, знищених архітектурних пам’ятках, проданих честі та совісті. 

З відкриттям родовищ «сонячного каменю» бурштинова проблема постала на повен зріст не тільки перед владою, а й перед мешканцями містечок і сіл, в околицях яких ведеться незаконний промисел. Місцями українська Північ у  наш  час  практично некерована. Діти забувають про школу, матері — про дітей, чоловіків не бачать удома місяцями: вони цілими селами вирушають до лісів, шукають, миють і здають за безцінь бурштин численним пере- купникам. У бізнес, у виробництво, у розумне освоєння природних багатств необхідно вкладати серйозні кошти, потрібні чималий час і великі зусилля, а тут — надія на мит- тєву сліпу удачу, на фарт, на стрімке збагачення. І змуси- ти поліщуків відмовитися від цього пекельно важкого, але прибуткового промислу не в силах ні загони Нацгвардії, ні поліцейські рейди з арештами і конфіскаціями здобутого. До того ж на блокування в’їздів у ліси та конфіскацію мотопомп і транспортних засобів місцеві жителі відпо- відають перекриттям автотрас, облогами відділків полі- ції, спаленням блокпостів. Іноді доходить до стрілянини, на щастя, поки нечасто, але погрози «влаштувати другий Донбас» уже звучать, і ситуація на «Дикій Півночі» посту- пово заходить у глухий кут. І поки на Сході України йде війна й триває блокада окупованих територій, тут справно функціонує «харчовий ланцюжок», що збагачує криміналь- ні угруповання, силовиків і чиновників і водночас губить душі та серця безлічі «старателів». За те, що ці люди чи- нять із природою, доведеться розплачуватися їхнім ону- кам і правнукам, але це нікого не зупиняє. Бурштин — най- сильніший наркотик, і зіскочити з цієї голки не допоможе ніяка Нацгвардія. Силою моральні надломи не лікуються. Особливо тоді, коли розбуджені демони ненажерливості розгулюють на свободі.

Саме про це «Бурштин» Василя Тибеля — захопливий роман, чия стрімка оповідь нагадує водночас і кращі зраз- ки американського вестерна, і похмурі поліські перекази, у яких первозданне сприйняття світу тісно переплітаєть- ся з язичницькою демонологією. Тільки такі засоби до­ зволили письменнику чи не вперше в сучасній українській літературі показати зворотний бік «бурштинової пробле- ми» — її не політичний або економічний, а суто людський вимір. І в поміч йому — кращі зразки вітчизняної прози 20­х років минулого століття, а також традиція, що схо- дить до містичних прозрінь українських класиків.

Віртуозно збудований сюжет, що неухильно оберта- ється навколо «сонячного каменю», динамізм оповіді, органічне використання фольклорних мотивів, свідома неоднозначність, людяність і відчутний зв’язок із «наївним мистецтвом» — усі ці якості плюс свобода і незаангажо- ваність самого автора роблять «Бурштин» книгою непере- січною, боляче цікавою, здатною надовго утримати увагу навіть найвибагливішого читача.

Андрій Клімов