1. Клята свиня

Студентські роки. Літо. Канікули. Я приїхала до тітки в село. Двоюрідна сестричка повернулася із заробітків... 1990-ті роки... Грошима ніхто не платив! Одинадцять центнерів пшениці заробила!

Зерно привезли у мішках і винесли по драбині на горище... Тітка вмовляє доньку:

— Слухай, тадь не продавай зерно, дівко божа!

— Мамо, — обурено відповідає заробітчанка юна, — тадь, що ви? Не продавай, не продавай... А мені чоботи треба! Кобат даякий парадний!

— Тадь свиня ся впоросит! Ушидкі свинчата — твої будут!!! Не кивай зерно, я тти кажу! 

— Но, дубрі, мамо... Будеме видіти, що то ся впоросит...

І почалося! Та паскудна їхня свиня!

Ні... впоросилася вона добре! Я вже точно й не пригадаю, скільки їх там було... Але було багацько. Щось більше десятка — чи дванадцятеро, чи то чотирнадцятеро... Файні такі, зарази... Народжуються одне за одним... і втікають кудись у блуд! Я за ними по городу бігаю, боюся на пуповину наступити...

Отож... А хто знав, що воно так? І то ще не все! Вона — та клята свиня! — постійно вовтузилася і з боку на бік перекладалася, точно, як свиня! Бо кожного разу, якщо ми не встигали отих її свинчат з-під неї швидко повитягати, чи відгребсти в інший бік, ... то були втрати...

Сестра нервувала:

— Но... вже одного чобота ниє! Гутта би тя із свиньов дурнов!!! 

І так щодня. Спочатку один чобіт «відпав», потім — другий, далі «пішли» рукава від кобата, а за ним і увесь кобат... Спортивка, правда, залишилася... Прийшлося з неї вирощувати на чоботи... і кобат...

Отаке воно — сільське життя! Цікаве!